Постанова 4818 № 953/11704/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 лютого 2024 року м. Харків справа № 953/11704/20 провадження № 22-ц/818/212/24 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - судді: Тичкової О.Ю., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П. за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В. сторони справи: позивач Керівник Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту територіального контролю Харківської міської ради відповідач - реєстратор комунального підприємства «Регістр сервіс Первомайської міської ради Харківської області Дунаєва Оксана Володимирівна, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2023 року ухвалене у складі судді Шаренко С.Л,- УСТАНОВИВ: В липні 2020 року керівник Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту територіального контролю Харківської міської рали звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування, скасування державної реєстрації прав в якому просив скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Регістр Сервіс» Первомайської міської ради Харківської області Дунаєвої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49061950 від 08.10.2019, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна №1932082763101, а саме: гаражу 3-70, загальною площею 17, 4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши запис про право власності №33986566; визнати договір дарування № 334 від 01.11.2019, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 01.11.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою Я.М. за № 49478778, недійсним; визнати договір дарування № 343 від 04.11.2019, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.11.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою Я.М. за № 49506305, недійсним В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що на виконання завдання прокуратури області № 05/1-547вих20 від 20.06.2020 опрацьовано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановлено наступне. Державним реєстратором Комунального підприємства «Регістр Сервіс» Первомайської міської ради Харківської області Дунаєвою Оксаною Володимирівною 08.10.2019 прийнято рішення про державну реєстрацію № 49061950 об`єкту нерухомого майна №1932082763101, а саме: гаражу 3-70, загальною площею 17, 4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також виніс відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ). Відповідно до відомостей Державного реєстру, а саме: Витягу №213989161 від 25.06.2020, підставою виникнення права власності була лише довідка, серія та номер: 1909/1, видана 29.08.2019 ТОВ «Інвентбюро». Реєстрація вказаного новозбудованого об`єкту нерухомого майна проведена державним реєстратором на підставі п. 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127. Відповідно до п. 42 Порядку, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки. Разом з тим, державний реєстратор прийняла оспорюване рішення всупереч вимог п. 42 Порядку. Крім того, для проведення державної реєстрації в порядку п. 42 Порядку крім технічного паспорта необхідно надати документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Питання щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, в тому числі щодо присвоєння адрес об`єктам нерухомого майна на місцевому рівні, місцевими радами, законодавцем розглядаються в рамках повноважень місцевих рад щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою. Рішенням Харківської міської ради № 325/11 від 06.07.2011 затверджено Порядок присвоєння адрес об`єктам нерухомості, розташованим на території міста Харкова. Порядок про присвоєння адрес об`єктам нерухомості, розташованим на території міста Харкова визначає на території Харкова єдині правила присвоєння адрес земельним ділянкам і нерозривно зв`язаним з ними будівлям і спорудам, встановлює єдині правила визначення адрес, їх склад і структуру. Дія Порядку поширюється на всі види адресної інформації (адреси) щодо об`єктів нерухомості всіх форм власності в місті Харкові. Кожному об`єкту нерухомості присвоюється унікальна адреса на території міста Харкова. Належним документом, який би підтверджував присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси, може бути рішення виконкому Харківської міської ради або довідка (витяг) з Єдиного адресного реєстру міста Харкова, а не довідка ТОВ «Інвентбюро». Документи, надані ОСОБА_1 реєстратору, не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право власності на нерухоме майно. Такими діями державного реєстратора порушено інтереси громади міста Харкова, представником якої є Харківська міська рада. Адже своїм рішенням державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова, яке проведено на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності. Крім того, порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації прав законного власника та розпорядника спірної земельної ділянки, отримання від неї корисних властивостей тощо, адже рішення Харківської міської ради про надання відповідної земельної ділянки у власність або в користування не приймалось, а отже ця земельна ділянка перебуває у власності громади міста Харкова. Відомості про реєстрацію речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Враховуючи той факт, що спірна земельна ділянка із розташованим на ній об`єктом нерухомого майна розташована в межах міста Харкова та не відноситься до земельних ділянок, зазначених у п. п. а, б пункту 4 вищезазначеного Закону, речові права третіх осіб на неї не зареєстровані, то відповідно до Закону вона є власністю територіальної громади міста Харкова. Відповідно до п. З Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 № 461, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Інформація щодо направлення відповідного повідомлення (декларації) ОСОБА_1 до органів Державної архітектурно-будівельної інспекції України на офіційному сайті цього центрального органу влади (http://www.dabi.gov.ua/) в розділі «реєстр дозвільних документів» відсутня. Прокурор зазначає, що вказане свідчить про те, що зазначений об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва. Внаслідок прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора ОСОБА_3 , ОСОБА_1 незаконно набула право власності на зазначений об`єкт самочинного будівництва. Таким чином, рішення державного реєстратора Дунаєвої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49061950 від 08.10.2019, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна №1932082763101 підлягає скасуванню. Крім того прокурор зазначив, що гараж 3-70, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 було відчужено ОСОБА_2 , на підставі договір дарування №334 від 01.11.2019 та №343 від 04.11.2019, які зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою Я.М. 01.11.2019 №49478778 та 04.1 1.2019 №49506305. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 26.07.2023 в задоволенні позовних вимог Керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту територіального контролю Харківської міської ради відмовлено. Рішення мотивовано тим, що визнання незаконними та скасування реєстрації, рішень державних реєстраторів про реєстрацію прав та їх обтяжень , визнання недійсними договорів купівлі-продажу, поділу, дарування не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом Не погодившись з рішенням суду Харківська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при розгляді даної справи встановлено, що спірне майно є самочинно збудованим, проте судом не взято до уваги, що державна реєстрація на вказане майно залишається дійсною та фактично відповідач є власником спірного майна, що унеможливлює проведення перевірок органами державного архітектурно-будівельного контролю. Таким чином, за наявності незаконно зареєстрованого у Державному реєстрі права власності відповідача на об?єкт нерухомості єдиним ефективним та належним засобом захисту прав в даному випадку є прийняття рішення про скасування державної реєстрації прав на самовільне збудоване майно. І лише за умови скасування реєстрації, органи архітектурно-будівельного контролю отримають законні повноваження для проведення перевірок за вищевказаним фактом, складення припису та подальшого звернення до суду про знесення самовільно збудованих об`єктів. Скаржник зазначив, що висновки суду щодо обрання прокурором неефективного способу захисту суперечать висновкам, викладеним у постанові від 21.12.2022 Верховного Суду у справі №263/18985/22. Зокрема, касаційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки державна реєстрація права - це лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності, то проведення такої реєстрації без належних для цього підстав є незаконною та підлягає скасуванню. Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 по справі № 910/15993/16 зазначив, що із врахуванням приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України неіснуюче право щодо об`єкта нерухомості не породжує й прав власника щодо розпорядження майном. Враховуючи те, що спірний об?єкт збудовано без будь-яких дозвільних документів, вказана будівля експлуатується без введення в експлуатацію. Ефективний спосіб захисту порушених прав (шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав, а також визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав з подальшим поверненням таких прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації) передбачений Законом. Апелянт зауважив, що зареєструвавши право приватної власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 , державним реєстратором без законних на те повноважень передано право відповідачу на земельну ділянку, що фактично належить Харківській міській раді. Як наслідок, незаконною реєстрацією прямо порушуються інтереси Харківської міської територіальної громади. Незаконна державна реєстрація прав власності на нерухоме майно вказують на наявність умислу на отримання земельної ділянки з уникненням процедури конкурсних торгів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав вланості на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №213989161 від 25.06.2020 вбачається, державним реєстратором Комунального підприємства «Регістр Сервіс» Первомайської міської ради Харківської області Дунаєвою Оксаною Володимирівною, 08.10.2019 прийнято рішення про державну реєстрацію № 49061950 об`єкту нерухомого майна №1932082763101, а саме: гаражу 3-70, загальною площею 17, 4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також внесені відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ). (т. 1 а.с. 19-22). Відповідно до вказаного витягу вбачається, що підставою виникнення права власності була довідка, серія та номер: 1909/1, видана 29.08.2019 ТОВ «Інвентбюро». Крім того, згідно витягу вбачається, що 01.11.2019 на підставі договору дарування серія та номер 334, посвідченого 01.11.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Азадалієвою Я.М. право приватної власності на гаражу № НОМЕР_2 зареєстровано за ОСОБА_2 та 04.11.2019 на підставі договору дарування серія та номер 343, посвідченого 04.11.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області право приватної власності на гаражу № 3-70 зареєстровано за ОСОБА_2 . Відповідно до частини першої статті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституціїпро те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України(частина друга статті 373 ЦК України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 375 ЦК Українивласник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно із частиною першою статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Апеляційний суд звертає увагу, що стаття 376 ЦК Українирозміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18). З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки. Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою. Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою. Колегія суддів зазначає, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК Українипорядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження. Отже, здійснення за ОСОБА_1 самочинного будівництва спірних об`єктів нерухомості порушує права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірні об`єкти нерухомості побудовані. Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Апеляційний суд зазначає, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17). У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом»означає не просто те, що він названий в законі, а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ЦПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке: Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що скасування державної реєстрації самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК Україниє не належним та не ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)). Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)). Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК Українипризводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України). Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК Українипризводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки. Відповідно до частини другої статті 376 ЦК Україниособа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК Українивиключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК Українине змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20). Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК Українияк особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України(тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК Українипорядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому закономпорядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц) Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що визнання незаконними та скасування реєстрації, рішень державних реєстраторів про реєстрацію прав та їх обтяжень , визнання недійсними договорів купівлі-продажу, поділу, дарування не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом, а тому необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК Українита Закону України «Про судовий збір»не вирішувалося. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 04 березня 2024 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В.Маміна Н.П.Пилипчук