Постанова 4813 № 521/4943/15

Номер провадження: 22-ц/813/138/24 Справа № 521/4943/15 Головуючий у першій інстанції Поліщук І.О. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.01.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицький В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 січня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У березні 2015 року позивач ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду із вказаним вище позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML- 500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року у розмірі 49153, 96 доларів США та 0,75 гривень, яка складається з: 44737, 87 доларів США залишок заборгованості за кредитом; 4397,98 доларів США несплачені відсотки за користування кредитом за період з 24 травня 2014 року по 09 лютого 2015 року; 0,75 гривень сума пені за прострочення виконання зобов`язання за період з 25 липня 2014 року по 31 липня 2014 року. Позовні вимоги обґрунтовані такими обставинами. 24 жовтня 2007 між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-500/183/2007, відповідно до умов якого Позичальникові було надано кредит в розмірі 60 900, 00 доларів США. Банком умови договору виконано, кредитні кошти надані, що підтверджується Кредитною заявкою від 24 жовтня 2007 року. 22 липня 2009 року між сторонами укладено Додатковий договір №1, 01 листопада 2010 року - Додаткову угоду №2, 26.09.2011 року Додатковий договір №3 та 24 квітня 2014 року - Додатковий договір №4, до зазначеного кредитного договору, додатковими договорами та угодами внесені зміни та доповнення до кредитного договору № ML-500/183/2007. Згідно п.1.1. частини №2 Кредитного Договору, Позичальник зобов`язаний своєчасно повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом і виконати всі зобов`язання, як вони визначені у Кредитному договорі із додатками до нього. Порядок виконання боргових зобов`язань за Кредитним договором встановлений пунктом 1.5.( з підпунктами) Частини №2 Кредитного, пунктом 2.1.3.1. Додаткового договору № 2 та пунктом 2.1.2.1. Додаткового договору №

4. У відповідності до підпункту 2.1.2.1. пункту 2.1.2. Додаткового договору № 4 повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів буде здійснюватися шляхом сплати Позичальником Ануїтентних платежів у розмірі, строк та з періодичністю, що визначені у Графіку Платежів, який є невід`ємною частиною цього Додаткового договору (Додаток №1) та шляхом внесення/перерахування готівкових /безготівкових коштів на Поточний рахунок. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором 24 жовтня 2007 року між Банком та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № SR- 500/183/2007. Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Договору поруки ОСОБА_2 прийняла на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов`язань перед Кредитором за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань. Також, п. 1.2 ст. 1 Договору поруки передбачено, що Поручитель та Боржник ОСОБА_3 відповідають як солідарні боржники, що означає, що Кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до Боржника так і до Поручителя, чи до обох одночасно. В порушення умов Кредитного договору, погашення частини Кредиту та сплати процентів у строк та розмірі передбачені Договором не здійснюється. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 січня 2020 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено у повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведені підстави позову, а з боку відповідачів не надано доказів повного чи часткового виконання взятих на себе зобов`язань перед банком. При цьому судом першої інстанції зауважено, що обставини та доводи, якими відповідачка ОСОБА_1 заперечує проти позовних вимог банка вже були предметом дослідження у справі №521/19449/15-ц, у якій ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 січня 2020 року та відмовити у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» у повному обсязі. За доводами апеляційної скарги поза увагою суду першої інстанції залишилися посилання відповідачки про те, що додаткові угоди до кредитного договору вона не підписувала, а позивачем не надано суду доказів надання їй кредитних коштів та отримання нею вимоги про повернення кредитних коштів; судом безпідставно враховано встановлені судом обставини та висновки, викладені у судових рішеннях у справі №521/19449/15-ц, оскільки такими встановлено лише факт укладення договору, а не справедливість його умов; проведеним у вказаній справі експертним дослідженням встановлено, що розмір щомісячних ануіїтентних платежів не відповідає умовам кредитного договору. Апеляційна скарга також обґрунтовується не повідомленням судом першої інстанції, зокрема відповідачку ОСОБА_1 належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, із заявою (клопотанням) про відкладення розгляду справи не звертався, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржниці адвоката Самодурової Н.В. за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі, з огляду на таке. Як убачається з матеріалів справи, 30 січня 2020 року розгляд цієї справи відбувся за відсутності учасників справи, зокрема відповідачки ОСОБА_1 , яка про дату і час судового засідання повідомлялася належним чином, причини своєї неявки суду не повідомила. Водночас матеріали справи не містять відомостей щодо належного повідомлення скаржниці ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання призначеного судом на 30 січня 2020 року. Як убачається з конверту, що міститься в матеріалах справи, яким ОСОБА_1 направлялася судова повістка про виклик у судове засідання, призначене на 30 січня 2020 року, він повернувся до суду з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення». Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце такого засідання може бути повідомлено під розписку. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 130 ЦПК України у зазначеній редакції). Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" є доказом належного інформування відповідачку про час і місце розгляду справи. Наведене узгоджується і з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 грудня 2018 року у справ №752/11896/17. Тому посилання суду у тексті оскаржуваного рішення щодо належного повідомлення осіб, які беруть участь у справі, зокрема відповідачки ОСОБА_1 є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Отже судом першої інстанції допущено порушення процесуальних норм щодо належного повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Вказане відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не повідомив її належним чином про розгляд справи, що знайшло своє підтвердження, тому апеляційний суд вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню. Переглядаючи справу колегія суддів виходить з такого. За частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Тобто, обставини встановлені рішенням суду не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Преюдиціальність дає привілей стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обґрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає права спростовувати ці факти іншими засобами доказування. Дія преюдиції припиняється, коли попереднє преюдиціальне рішення, зокрема судове, скасовано в установленому порядку. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої, другої квітня статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Законодавцем в ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» чітко визначені банківські операції, здійснювати які банки мають право на підставі банківської ліцензії незалежно від валюти, яка використовується національної або іноземної. Таким чином, ст.5 ч.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», передбачено право банку на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в тому числі надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам та відповідно вимагати виконання зобов`язання в іноземній валюті. За частиною першою, другою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Так, відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 , ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. У відповідності зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Ч. 1 ст. 553, ч.1, 2 ст. 554 передбачають, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Згідно із роз`ясненнями Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, Постанова від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. 24 встановлено: «Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.» Як убачається з матеріалів справи, 24 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML- 500/183/2007, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 60 900, 00 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,99% річних. У разі використання плаваючої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються як FIDR + фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахувань процентів, де FIDR­- процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, що може змінюватись (зменшуватись або збільшуватись) банком в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку. Порядок нарахування процентів здійснюється в день сплати процентів, але не пізніше дати визначеної у графіку повернення кредиту, кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачуються позичальником. Відповідно до пункту 2 частини першої вказаного кредитного договору датою остаточного повернення кредиту є 24 жовтня 2022 року. Підпунктом 1.4.1.1.2. пункту 1.4. Частини №2 Кредитного договору передбачено, що у разі використання Плаваючої процентної ставки, проценти за користування Кредитом розраховуються як FIDR + фіксований відсоток з розрахунку Річної бази нарахування процентів. За базовий FIDR Сторони приймають ставку FIDR (діючу на момент укладання цього договору). Порядок нарахування процентів врегульовані підпунктом 1.4.1.2. пункту 1.4. Частини №2 Кредитного договору, відповідно до якого, проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати визначеної у Графіку повернення Кредиту (додаток № 1), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачуються Позичальником відповідно до п. 1.5. Кредитного договору. Відповідно до п. 3 Частини № 1 Кредитного договору, для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватися Плаваюча процентна ставка, де Фіксований відсоток дорівнює 5,99% (п`ять цілих 99/100 відсотків) річних. Відповідно до п. 4 Частини № 1 Кредитного договору сума Кредиту та нарахованих процентів щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії Кредитного договору. Щомісячне погашення Кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по Кредиту. Згідно п. 1.1. Частини № 2 Кредитного договору, Позичальник зобов`язаний своєчасно повернути суму отриманого Кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у Кредитному договорі із додатками до нього. Згідно п. 1.4.1.4. Частини № 2 Кредитного договору при простроченні Кредиту проценти за користування простроченими до повернення сумами нараховуються щоденно та повинні сплачуватись одночасно з поверненням Кредиту. Тобто сторони окремо погодили строк нарахування процентів у випадку прострочення Кредиту до повернення Кредиту. Порядок виконання Боргових зобов`язань за Кредитним договором встановлений пунктом 1.5. (з підпунктами) Частини № 2 Кредитного договору, пунктом 2.1.3.1. Додаткового договору №2 та пунктом 2.1.2.1. Додаткового договору №

4. З метою забезпечення виконання зобов`язань між ПАТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 24 жовтня 2007 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов`язалась відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед кредитором, за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань. Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Договору поруки ОСОБА_2 прийняла на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником ОСОБА_1 зобов`язань перед Кредитором за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань. Також, п. 1.2 ст. 1 Договору поруки передбачено, що Поручитель ОСОБА_2 та Боржник ОСОБА_1 відповідають як солідарні боржники. Згідно з п. 3.1 та п. 3.2 ст. 3 Договору поруки у випадку невиконання Боржником боргових зобов`язань перед Кредитором за кредитним договором Кредитор має право звернутись до Поручителя з вимогою про виконання Боргових зобов`язань в повному обсязі чи в частині. Поручитель приймає на себе зобов`язання, у випадку невиконання Боржником Боргових зобов`язань перед Кредитором за Кредитним договором, здійснити виконання Боргових зобов`язань в обсязі, заявленому Кредитором, протягом 3-х (трьох) банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги Кредитора. При цьому, згідно п. 3.4. Договору поруки, така вимога вважається отриманою Поручителем, якщо її буде надіслано поштою за адресою, вказаною в Договорі поруки. 22 липня 2009 року, між Банком та Позичальником, було укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору № МL-500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року, яким внесені зміни та доповнення до Кредитного договору. 01 листопада 2010 року, між Банком та Позичальником, було укладено Додаткову угоду №2 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № МL-500/183/2007 від 24 жовтня 2007року, якою внесені зміни та доповнення до Кредитного договору. 26 вересня 2011 року, між Банком та Позичальником, було укладено Додатковий договір №3 до Кредитного договору № МL-500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року, яким внесені зміни та доповнення до Кредитного договору. 24 квітня 2014 року, між Банком та Позичальником, було укладено Додатковий договір №4 до Кредитного договору № МL-500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року, яким внесені зміни та доповнення до Кредитного договору. У відповідності до підпункту 2.1.2.1. пункту 2.1.2. Додаткового договору №4 повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів буде здійснюватися шляхом сплати Позичальником Ануїтетних Платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у Графіку Платежів, який є невід`ємною частиною цього Додаткового договору (Додаток №1) та шляхом внесення/перерахування готівкових/безготівкових коштів на Поточний рахунок. Згідно до п. 2.1.3.2. Додаткового договору № 4 незважаючи на інші положення кредитного договору, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником та/або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх Боргових та/чи інших зобов`язань за Кредитним договором чи іншими укладеними з Банком договорами та/або умов Документів забезпечення. При цьому зобов`язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому настає з дати отримання Позичальником, відповідної письмової вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати отримання Вимоги. А згідно застереження наведено вище пункту, для цілей відправки Вимоги за допомогою засобів поштового зв`язку. Сторони дійшли згоди, що у випадку неотримання Позичальником Вимоги, відправленої Банком рекомендованим листом на адресу Позичальника, зазначену в Кредитному договорі іншу відому Банку адресу Позичальника, та повернення до Банку відповідного документу поштової організації з відміткою про неотримання Позичальником листа з Вимогою, з будь-яких причин, зокрема, ухилення Позичальника від належного отримання Вимог, інших причин, тощо, Вимога вважається отриманою Позичальником на 7 (сьомий) календарний день з дати відправки Вимоги. Виконання Боргових зобов`язань в цілому, у випадку неотримання Позичальником Вимоги, повинно бути проведено Позичальником протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту, коли Вимога вважається отриманою. Згідно до п. 2.1.3.2. Додаткового договору № 4 у випадку порушення Позичальником своїх зобов`язань встановлених будь-яким з підпунктів п. 2.1.9. цього Додаткового договору, Плаваюча чи Фіксована процентна ставка збільшується на 4% (чотири відсотки) річних в порядку передбаченому цим Додатковим-договором. 17 листопада 2014 року у зв`язку з невиконанням Позичальником умов Кредитного договору, Банком, на підставі п. 2.1.3.2. Додаткового договору № 4 було направлено Позичальнику, на адресу, зазначену в Кредитному договорі, досудову вимогу №501-04-12-4-6/622 про повне дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, відповідно до якої Позичальник був зобов`язаний протягом 60 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь Банку належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій за Кредитним договором. Також 17 листопада 2014 року зв`язку з невиконанням Позичальником умов Кредитного договору, Банком, на підставі пп. 3.1., 3.2. Договору поруки, було направлено Поручителю, на адресу, зазначені в Договорі поруки, відповідно, досудову вимогу №501-04-12-4-6/624 про повне дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, відповідно до якої ОСОБА_2 була зобов`язана протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь Банку належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій за Кредитним договором. Протягом розгляду цієї справи судом першої інстанції відповідачка ОСОБА_2 до суду не з`являлася, факту отримання письмової вимоги від Банку не спростовувала. Оскільки позичальник умови кредитного договору № ML- 500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року належним чином не виконував, у зв`язку з чим, станом на 10 лютого 2015 року сума заборгованості становила 49 153, 96 доларів США та 0,75 гривень, яка складається з: 44737, 87 доларів США залишок заборгованості за кредитом; 4397,98 доларів США несплачені відсотки за користування кредитом за період з 24 травня 2014 року по 09 лютого 2015 року; 0,75 гривень сума пені за прострочення виконання зобов`язання за період з 25 липня 2014 року по 31 липня 2014 року. Відповідно до статті 4 Договору поруки № SR-500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного його виконання сторонами. Відповідно до умов Кредитного договору строк його дії до 24 жовтня 2022 року, позичальник ОСОБА_1 припинила виконання умов договору з 24 травня 2014 року, досудова вимога направлена поручителю 17 листопада 2014 року, позов до поручителя пред`явлено 30 березня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ця справа про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитної заборгованості перебувала в провадженні суду першої інстанції з 30 березня 2015 року, відповідачка ОСОБА_1 повідомлялася про розгляд судом справи, представництво її інтересів здійснювала адвокат Хлєбникова Н.А., водночас відзиву на позов стороною відповідачки ОСОБА_1 суду надано не було. З огляду на наведене, зважаючи на те, що під час апеляційного перегляду справи доказів щодо часткового або повного погашення боргу відповідачами суду не надано, колегія суддів вважає, що позивачем доведено підстави позовних вимог щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № ML- 500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року станом на 10 лютого 2015 року у загальному розмірі - 49153, 96 доларів США та 0,75 гривень, яка складається з: 44737, 87 доларів США залишок заборгованості за кредитом; 4397,98 доларів США несплачені відсотки за користування кредитом за період з 24 травня 2014 року по 09 лютого 2015 року; 0,75 гривень сума пені за прострочення виконання зобов`язання за період з 25 липня 2014 року по 31 липня 2014 року. Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , про те, що додаткові угоди до кредитного договору нею підписано не було, апеляційний суд звертає увагу на таке. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Отже, заперечуючи проти вказаних вище обставин, зокрема, підписання додаткових угод до кредитного договору відповідачка ОСОБА_1 мала довести суду певні обставини, належними та допустимими доказами, проте не скористалася своїм процесуальним правом звернення до суду з відповідними клопотаннями, а лише обмежилась викладеними у апеляційній скарзі твердженнями. Доводи скаржниці стосовно не доведення позивачем обставин щодо надання їй кредитних коштів та отримання нею вимоги про повернення кредитних коштів, колегія суддів відхиляє зважаючи на зміст застереження до п. 2.1.3.2. Додаткового договору № 4, а також обставини встановленні рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2016 року, яке набрало законної сили. Так, в провадженні Малиновського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа № 521/19449/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Рішенням суду від 27 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, яке після апеляційного та касаційного перегляду набрало законної сили. Так, вказаним рішенням суду від 27 грудня 2016 року встановлено, що оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, що підтверджується копіями виписок по особовому рахунку позивача, відповідач надав у письмовій формі та в повному об`ємі інформацію, передбачену п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 01 грудня 2005 року», що підтверджується підписом позивача в анкеті позичальник, копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідні відомості містяться в додатку № 1 до кредитного договору, підписаного сторонами. Також під час розгляду цивільної справи № 521/19449/15-ц за позовом ОСОБА_1 було проведено аналогічне експерте дослідження, за клопотанням ОСОБА_1 , яка просила на вирішення експерту поставити питання відповідності розмірів щомісячних платежів, визначених в Графіку платежів (додаток № 1 до кредитного договору № ML-500/183/2007 від 24 жовтня 2007), умовам вказаного договору, висновки якого було досліджено судами першої та апеляційної інстанції. Так, судом не прийняті до уваги доводи ОСОБА_1 , з посиланням на висновок судової економічної експертизи, в якому звернуто увагу на невідповідність розрахунку періодичних платежів за оспорюваним договором його умовам, оскільки в зазначеному висновку експертом не обґрунтовано було зроблено застосування формули ануїтетного платежу, за яким нею було розраховано величину відповідного платежу. При цьому в судовому засіданні експерт пояснила, що зазначена формула є рекомендованою до застосування, нормативно формула розрахунку ануїтетних платежів не встановлена, механізм розрахунку ануїтетних платежів, що застосований відповідачем, нею не визначався та не досліджувався. Викладені вище обставини спростовують посилання скаржниці на доцільність призначення у справі №521/4943/15 року аналогічного експертного дослідження. Щодо посилань ОСОБА_1 про позбавлення її судом першої інстанції можливості звернутись із відповідним клопотанням, колегія суддів звертає увагу на те, що ця справа у провадженні суду першої інстанції перебувала більше чотирьох років, відповідачка приймала участь у розгляді справи, однак із відповідним клопотанням до суду не звернулась. Безпідставними, зважаючи на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 27 грудня 2016 року, є і доводи скаржниці про те, що такими встановлено лише факт укладення договору, а не справедливість його умов. Так, у вказаному вище рішенні суд відхилив доводи ОСОБА_1 про несправедливість встановленого оспорюваним договором механізму зміни відсоткової ставки, оскільки, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору. Положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає. Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції, що міститься в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 11 листопада 2015 р. у справі N 6-511цс15. Інших підстав невідповідності Кредитного договору № МL-500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року вимогам справедливості та добросовісності скаржницею не наведено. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Підсумовуючи наведене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення з вказаних підстав потрібно скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вказаного позову. Керуючись ст.ст.367, 374,376, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства «ОТП Банк`правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс (ЄДРОПУ 42649746, рахунок НОМЕР_3 , МФО 300346) заборгованість за кредитним договором № ML- 500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року станом на 10 лютого 2015 року у загальному розмірі 49 153, 96 доларів США та 0,75 гривень, яка складається з наступного: 44 737, 87 доларів США залишок заборгованості за кредитом; 4 397, 98 доларів США несплачені відсотки за користування кредитом за період з 24 травня 2014 року по 09 лютого 2015 року; 0,75 гривень пеня за прострочення виконання зобов`язання за період з 25 липня 2014 року по 31 липня 2014 року. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс (ЄДРОПУ 42649746, рахунок НОМЕР_3 , МФО 300346) суму сплаченого судового збору у розмірі 3 654 гривні, по 1 827 гривень з кожної. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 січня 2024 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова