Постанова 4824 № 361/155/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2024 року м. Київ справа №361/155/21 провадження № 22-ц/824/1074/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Гуля В.В. (суддя-доповідач) суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання - Никифорова І.А. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року у складі судді Сердинського В.С. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, - ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_5 , в якому просила: - визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за №625; - визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , укладений 04 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за №626; - скасувати запис №32257320 від 04 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності на садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ; - скасувати запис №32257508 від 04 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ; - стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати. В обґрунтування позову зазначала, що 04 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, садового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. (договір купівлі-продажу садового будинку зареєстрований в реєстрі за № 625, земельної ділянки - за №626). Предметами договорів є садовий будинок загальною площею 715,70 кв.м., житлова площа 253, 9 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта 421122232212, та земельна ділянка, на якій він розташований, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, площа земельної ділянки 0,2041 га з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва, реєстраційний номер об?єкта 421133732212. 04 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №32257320 на вказаний садовий будинок та запис про право власності №32257508 на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 . Вказувала на те, що 14 вересня 2017 року вона позичила ОСОБА_6 , чоловіку ОСОБА_4 , гроші у розмірі 8 937 000 грн зі строком повернення до 14 грудня 2017 року. Оскільки позичені кошти у встановлений договором позики строк ОСОБА_6 їй не повернув, у листопаді 2018 року вона звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_6 та його дружини ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики (борговою розпискою). За вказаним позовом Голосіївським районним судом міста Києва було відкрито провадження у цивільній справі №752/24638/18. 12 лютого 2019 року судом постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою накладено арешт на земельну ділянку площею 0,2041 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 3221282801:02:014:0137, та на садовий будинок, що розташований на цій земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Голосіївського районний суду м. Києва від 27 лютого 2019 року справу №752/24638/18 передано за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва, а ухвалою суду від 27 лютого 2019 року у цій справі скасовано заходи забезпечення позову. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено та стягнуто солідарно із ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 14 вересня 2017 року у розмірі 8 937 000 грн та 8 810 грн судових витрат. Звертала увагу на те, що вказане рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року не виконане до цього часу через відсутність у боржників майна, у тому числі, у зв`язку з укладеними вищевказаними фіктивними договорами купівлі-продажу задля уникнення сплати боргу та виконання судового рішення. На підставі викладеного просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Любов`ю Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №625. Скасовано запис від 04 липня 2019 року №32257320 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Любов`ю Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №626. Скасовано запис від 04 липня 2019 року №32257508 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з указаним рішенням представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову. У мотивування скарги зазначає, що вказані договори дійсно укладались з волевиявлення сторін, розрахунок по вказаним договорам здійснювався за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , після підписання вказаних договорів та реєстрації права власності за ОСОБА_1 , їй були передані всі документи по садовому будинку та земельній ділянці, всі ключі та фактично сам будинок і земельна ділянка, після чого остання розпоряджалась своїм майном на власний розсуд. Зауважує, що ОСОБА_4 копії ухвал про відкриття провадження та забезпечення позову у справі №752/24638/18 судом не надсилались, жодних доказів про отримання нею вказаних ухвал та/або інформації про наявність таких ухвал позивач не надав, що, на думку скаржника, свідчить про незнання ОСОБА_4 на день відчуження майна про наявність судової справи або ухвал суду. Посилається на те, що станом на день відчуження майна жодних обмежень, арештів щодо спірного майна у відповідності до вимог закону зареєстровано не було. Вказує, що позивачем не доведено та не надано жодних доказів, які б пов`язували продавця та покупця родинними, робочими чи іншими стосунками, які б підтверджували, що воля продавця в оспорюваному правочині не відповідала її дійсним намірам. 14 листопада 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, уважаючи, що доводів незаконності чи необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. 17 листопада 2023 року апеляційним судом отримано пояснення представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_8 щодо апеляційної скарги, в яких останній просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем у даній справі не доведено фіктивності оспорюваного правочину. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані правочини та воля сторін цих правочинів не відповідала зовнішньому її прояву та вони (сторони оспорюваних правочинів) не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії з переходу права власності на нерухоме майно вчинені з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 . Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04 липня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на садовий будинок загальною площею 715,70 кв.м, житлова площа 253,9 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта 421122232212, та на земельну ділянку, на якій садовий будинок розташований, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, площа земельної ділянки 0,2041 га з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва, реєстраційний номер об?єкта 421133732212. Підставою для реєстрації права власності були: договір купівлі-продажу садового будинку, серія та номер: 625, виданий 04 липня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., та договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 626, виданий 04 липня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. Так, 14 вересня 2017 року між ОСОБА_3 ОСОБА_6 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 8 937 000 грн. Строк виконання зобов`язання визначено до 14 грудня 2017 року. Також з матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що у листопаді 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_6 та його дружини ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики (борговою розпискою). За вказаним позовом Голосіївським районним судом міста Києва було відкрито провадження у цивільній справі №752/24638/18. Ухвалою Голосіївського районну суду міста Києва від 12 лютого 2019 року накладено арешт на земельну ділянку площею 0,2041 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 3221282801:02:014:0137, та на розташований на цій земельній ділянці садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Голосіївського районний суду міста Києва від 27 лютого 2019 року справу №752/24638/18 передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва. Ухвалою Голосіївського районний суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у цій справі скасовано заходи забезпечення позову. 17 жовтня 2019 року цивільна справа №752/24638/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики була направлена до Дарницького районного суду міста Києва. Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, оскаржені у справі правочини були вчинені у період між 27 лютого 2019 року та жовтнем 2019 року, коли заходи забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, вжиті Голосіївським районним судом м. Києва, не діяли. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 14 вересня 2017 року у розмірі 8 937 000 грн та 8 810 грн судових витрат. Так, судом у вказаній справі було встановлено, що відповідач ОСОБА_4 , як солідарний боржник, а також ОСОБА_6 у передбачені договором позики від 14 вересня 2017 року строки, тобто станом на 14 грудня 2017 року, позику не повернули, а тому їхні боргові зобов`язання перед ОСОБА_3 стали простроченими. Резюмуючи, суд дійшов переконання, що строк виконання боргового зобов`язання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 настав ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з 15 грудня 2017 року дане боргове зобов`язання стало простроченим, що обумовило стягнення суми боргу на користь позивача. Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у справі №752/24638/18 рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №752/24638/18 рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишено без змін. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. А отже, у розумінні вказаної норми статті 82 ЦПК України встановлені у справі №752/24638/18 обставини при розгляді даної справи доказуванню не підлягають. Таким чином, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18 набрало законної сили 28 липня 2020 року. 19 серпня 2020 року на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18 видано виконавчі листи про примусове виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18, які перебувають на виконанні у приватного виконавця Кісельової В.В. (виконавче провадження №62874814 від 21 вересня 2020 року та виконавче провадження НОМЕР_1 від 21 серпня 2020 року). На момент розгляду справи рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18 не виконане, у тому числі - частково, борг перед позивачем ОСОБА_3 не погашено. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин». Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18). За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) (див. постанову Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) та постанову Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. Фраудаторним правочином, може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: (1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; (2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); (3) враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)». Аналогічний за змістом висновок щодо «використання права на зло» зроблено і в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21). Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Таким чином боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (

позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/8077/1914 вересня 2022 року від 14 вересня 2022 року). Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 263/16179/18 від 23 червня 2022 року). Верховний Суд неодноразово формулював висновок про те, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Таким чином, моментом вчинення договорів є 04 липня 2019 року, тобто у період між 27 лютого 2019 року та жовтнем 2019 року, коли заходи забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, вжиті Голосіївським районним судом м. Києва, не діяли. При цьому, ОСОБА_4 , відчужуючи 04 липня 2019 року належне їй на праві власності нерухоме майно на користь ОСОБА_1 , була обізнаною про наявність боргового зобов`язання за договором позики від 14 липня 2017 року перед ОСОБА_3 , строк виконання якого настав ще 14 грудня 2017 року. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_4 , як солідарний боржник, який відчужує своє майно на користь третіх осіб, знаючи про наявність боргових зобов`язань на суму понад 8 000 000 грн, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчиняє оспорювані договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Окрім наведеного, як установлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_4 станом на 29 грудня 2020 року, тобто через рік та два місяці після відчуження садового будинку, продовжила у ньому фактично проживати, що підтверджується рапортом ст. о/у ССП Дарницького УП ГУ НП у м. Києві Худошина В. від 29 грудня 2020 року. Також суд враховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_4 іншого майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Також відсутні дані, що ОСОБА_4 виконала судове рішення та повернула ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 8 937 000 грн. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оспорювані договори купівлі-продажу є фраудаторними, оскільки дії сторін під час його укладання очевидно мали на меті приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання. Обраний позивачем і застосований судом першої інстанції спосіб захисту у вигляді визнання недійсними договорів, скасування реєстраційних дій вчинених на їх підставі, є вірним і ефективним. Зважаючи на викладене, встановивши, що оспорювані договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів зі ОСОБА_4 , як солідарного боржника, зробив обґрунтований висновок про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування вчинених на їх підставі реєстраційних дій. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та встановленими на їх підставі обставинами та не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник