Постанова Львівський апеляційний суд № 465/3180/20

Справа № 465/3180/20 Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П. Провадження № 22-ц/811/94/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю: секретаря Цьони С.Ю.; позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 листопада 2023 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольга Петрівна, у якому просив визнати недійсним договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 листопада 2018 року між згаданими відповідачами та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. (в подальшому «Квартира» і «Договір дарування»). Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 28 листопада 2018 року між відповідачами було укладено Договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подарували ОСОБА_2 Квартиру. Зазначалося, що позивач є кредитором відповідача ОСОБА_3 за договорами позики грошових коштів в сумі 3 087 990 грн. 61 коп., а тому внаслідок укладення Договору дарування було порушено його право на задоволення грошових вимог за рахунок відчуженого майна. Стверджувалося, що оспорюваний договір є фіктивним та таким, що порушує законні права позивача, оскільки дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на Квартиру з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення у рахунок виконання рішення суду про стягнення з поручителя грошових коштів, що є підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до статті 234 ЦК України (том 1, а.с. 1-3). Оскаржуваним рішенням позов частково задоволено. Визнано договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 листопада 2018 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. (зареєстровано в реєстрі за № 7224), недійсним в частині дарування ОСОБА_3 належної йому 1/3 частки квартири у власністьОСОБА_2 . У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 560 гривень 53 копійок, з кожного в рівних частинах. Встановлено, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11 червня 2020 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (том 3, а.с. 111-116). Дане рішення оскаржила відповідачка ОСОБА_2 . Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 позов до ОСОБА_3 про стягнення з останнього коштів подав до суду через 6,5 місяців після укладення між відповідачами 28.11.2018 року Договору дарування, що оспорюється позивачем, і рішення за цим позовом судом було ухваленим лише 24.03.2020 року (том 3, а.с. 124-131). Апелянт, будучи своєчасно належним чином повідомленою про апеляційний розгляд справи о 15-30 год. 26 лютого 2024 року, 23.02.2024 року надіслала на електронну адресу суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи: з посиланням на раптове погіршення стану її здоров`я «та необхідність пройти відповідний курс лікування» (том 3, а.с. 193) без долучення до цього клопотання будь-яких доказів про наведене у ньому. Представник апелянта, адвокат Рибчинська В.В., яка приймала участь у розгляді справи судом першої інстанції, подала і до суду апеляційної інстанції заяву про вступ у справу як представника апелянта ОСОБА_2 (разом з ордером від останньої на надання правничої допомоги у Львівському апеляційному суді; том 3, а.с. 190-192), про причини своєї неявки в судове засідання 26 лютого 2024 року суд не повідомила. Розглянувши вищезгадане Клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього клопотання, з огляну на наступне. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1), досліджуючи при цьому докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2), а частиною 2 статті 372 цього Кодексу встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У відповідачки (апелянта) та її представника була можливість для наведення суду наявних у них доводів у поданих до суду Відзивах на позовну заяву та Запереченнях (том 1, а.с. 119-123; 183-187), а також і у самій апеляційній скарзі (том 3, а.с. 124-131). В той же час, з метою забезпечення доступу до правосуддя наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 року № 196 було затверджено Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, однак, ні від апелянта, ні від її представника заяв до суду про участь у апеляційному розгляді справи в режимі відеоконференції не поступало. Позивачв судовому засіданні категорично заперечив можливість відкладення апеляційного розгляду справи, вважаючи заявлене апелянтом клопотання зловживанням процесуальними правами з ціллю штучного затягування розгляду справи. За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим апеляційний розгляд справи за відсутності апелянта та її представника на підставі наявних у справі даних та доказів. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони позивача ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - обставини, встановленні рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82); - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Як вбачається з вищенаведеного, Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні, як фіктивного (стаття 234 ЦК України) та такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 року в справі № 523/17429/20). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 року в справі № 755/17944/18, від 26.04.2023 року в справі № 644/5819/20). Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України). Матеріалами справи стверджується, що рішенням Франківського районного суду міста Львова від 24 березня 2020 року у справі № 465/3382/19 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та стягнуто з останнього на користь позивача 3 087 990 грн. 61 коп. заборгованості за договорами позики. Вищезгаданим рішенням встановлено, що у період з 24.10.2017 року по 05.05.2019 року ОСОБА_3 отримав в борг у ОСОБА_1 значну суму коштів, які зобов`язувався повернути, однак взяті на себе зобов`язання не виконав, в результаті чого у згаданого відповідача і утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 3 087 990 грн. 61 коп., а відтак наведені обставини (у відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягають. Слід відмітити, що з вищезгаданої суми боргу лише 3 000 доларів США (що на час позики за курсом НБУ становило 76 650 грн.) відповідачем ОСОБА_3 було отримано в борг у позивача ОСОБА_1 вже після 28.11.2018 року (том 1, а.с. 10-12, 14-20). Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма учасниками справи те, що 28.11.2018 року ОСОБА_3 по Договору дарування 2/3 часток квартири подарував належну йому 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 відповідачці (апелянту) ОСОБА_2 (том 1, а.с. 4-5). Тобто, станом на 28.11.2018 року ОСОБА_3 , достовірно знаючи про наявність у нього вищезгаданих великих боргових зобов`язань за борговими розписками перед ОСОБА_1 , безоплатно відчужив єдину належну йому на праві власності нерухомість свою частку у квартирі. Станом на час апеляційного розгляду даної справи (26 лютого 2024 року) стороною відповідачів не було подано до суду жодного доказу про хоча б часткове погашення за майже 4 (чотири) роки (47 місяців) боргів, встановлених вищезгаданим рішенням Франківського районного суду міста Львова від 24 березня 2020 року. За наведених обставин доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення з останнього боргів за борговими розписками лише через 6,5 місяців після укладення між відповідачами 28.11.2018 року Договору дарування 2/3 часток квартири, що оспорюється позивачем, до уваги прийматися не можуть, оскільки наведене не спростовує висновків суду про фіктивність згаданого правочину. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 листопада 2023 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 29 лютого 2024 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.