Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/6119/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 лютого 2024 року справа №200/6119/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Геращенко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/6119/23 (головуючий І інстанції Крилова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - У С Т А Н О В И В: 30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся досуду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про: визнання протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області щодо тривалого невиконання дублікату виконавчого листа по справі №200/2802/20-а про стягнення на користь ОСОБА_1 різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.01.2016 по 22.09.2020 у сумі 323 307 (триста двадцять три тисячі триста сім) грн 65 коп: зобов`язання Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області здійснити дії щодо виконання дублікату виконавчого листа по справі №200/2802/20-а про стягнення на користь ОСОБА_1 різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.01.2016 по 22.09.2020 у сумі 323 307 грн 65 коп; зобов`язання Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк суми стягнення 323 307 (триста двадцять три тисячі триста сім) грн 65 коп; стягнення з Державної казначейської служби України, шляхом безспірного списання, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцяти тисяч) грн. 00 коп. В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року у справі №200/2802/20-а зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії, без обмеження максимального розміру на підставі довідки № 334лк від 29.09.2019 року, виданої Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Донецькій області, на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2018 року в справі № 219/9521/16-а. На виконання вказаного рішення суду Донецьким окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист. За заяво державного виконавця Ухвалою Донецького адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у даній справі №200/2802/20-а змінено спосіб і порядок виконання рішення суду від 03.07.2020 року у справі №200/2802/20-а встановивши новий спосіб і порядок виконання рішення: Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 різницю між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.01.2016 по 22.09.2020 у сумі 323 307 (триста двадцять три тисячі триста сім) грн 65 коп. 28 березня 2023 року на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області направлена заява від 20.03.2023 року та пакет документів щодо виконання дублікату виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2023р. по справі №200/2802/20-а. 08 червня 2023року та 10 вересня 2023 року позивач засобами електронного зв`язку звернувся з заявами до Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області в яких просив повідомити про хід виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року по справі №200/2802/20-а. У своїх відповідях на вказані заяви Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області від 15.06.2023 вих №04-19-10/1842 та від 19.09.2023 вбавки за вислугу років та за адміністративну посаду від посадового окладу, та матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/6119/23 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України, щодо невиконання, протягом тривалого часу, дублікату виконавчого листа по справі №200/2802/20-а виданого 30 січня 2023 року про стягнення на користь ОСОБА_1 різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.01.2016 по 22.09.2020 у сумі 323 307 грн 65 коп. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Управління згідно з пунктами 28-31 Порядку № 845 вжило всіх передбачених заходів, спрямованих на виконання рішення суду в частині стягнення коштів із Боржника (направлено запит боржнику щодо безспірного списання коштів за Виконавчим листом та повідомлення про обставини, що унеможливлюють виконання рішення суду; органом Казначейства (ГУ ДКСУ у Донецькій області) передано до Казначейства (Державної казначейської служби України (м. Київ) документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 Порядку №845 щодо виконання рішення за бюджетною програмою КПКВК 3504040 Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою). Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 26 червня 2002 року. Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі №200/2802/20, яке набрало законної сили 23.09.2020 року, позов задоволено, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії, без обмеження максимального розміру, ОСОБА_1 починаючи з 01 січня 2016 року, на підставі довідки № 334лк від 29.09.2019 року, виданої Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Донецькій області, на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2018 року в справі № 219/9521/16-а, із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення в наступних розмірах: посадовий оклад 2500 грн., оклад за військовим (спеціальним) званням майор міліції 2000 грн., надбавка за вислугу років 35% - 1575 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань 63% - 3827, 25 грн., премія 48,6% - 4812, 50 грн., всього 14 714, 75 грн. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі №200/2802/20 Донецьким окружним адміністративним судом 07 жовтня 2020 року видано виконавчий лист. Ухвалою Донецького адміністративного суду від 21 лютого 2022 року по справі №200/2802/20 змінено спосіб і порядок виконання рішення суду від 03.07.2020 року у справі № 200/2802/20-а в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити виплату різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2016, встановивши новий спосіб і порядок виконання рішення: Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 різницю між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.01.2016 по 22.09.2020 у сумі 323 307 (триста двадцять три тисячі триста сім) грн 65 коп. На виконання ухвали від 30 січня 2023 року про видачу дублікату виконавчого листу, позивачу, 30 січня 2023 року, видано дублікат виконавчого листа. 28 березня 2023 року позивач звернувся до Відповідача-1 із заявою про прийняття виконавчого документу по справі №200/2802/20, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист по справі №200/2802/20 та відкрити виконавче провадження. Листом від 13.04.2023 року № 04-19-10/1107 Відповідач-1 повідомив, що задля належного виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/2802/20-а позивачу необхідно надати завірену належним чином копію ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року по справі №200/2802/20-а про зміну способу і порядку виконання рішення суду. На виконання вимог листа Відповідача-1 від 13.04.2023 року № 04-19-10/1107 , позивачем 18 квітня 2023 року сформовано та направлено заяву з доданою до неї ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року по справі №200/2802/20-а про зміну способу і порядку виконання рішення суду. 08 червня 2023 року та 10 вересня 2023 року позивач звертався до Відповідача-1 із заявами, в яких просив надати інформацію про хід виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року по справі №200/2802/20-а. Листами від 15.06.2023 року № 04-19-10/1842 та від 19.09.2023 року № 04-19-10/2875 Відповідач-1 повідомив, що виконання дублікату виконавчого листа на користь ОСОБА_1 по справі №200/2802/20-а буде здійснено Державною казначейською службою України у черговому порядку за бюджетною програмою КПКВ 3504040 Забезпечення виконання рішення суду, що гарантовані державою в межах бюджетних асигнувань, що визначаються законом про Державний бюджет України згідно черговості, що склалась на час пред`явлення виконавчих документів до виконання. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів, щодо невиконання рішення суду, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України закріплено принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Частиною другою статті 6 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року № 1404-УІП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 5 червня 2012 року №4901-УІ передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. Згідно з частиною першою, четвертою статті 3 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувану здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. На виконання вимог зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. Відповідно до пункту 20 указаного Порядку, погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від З серпня 2011 року №845. Згідно з пунктом 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі також - Порядок №845) безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Відповідно до пункіу 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Згідно з підпунктом 1 пункту 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника. Пунктами 48, 49 Порядку №845 обумовлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягнення здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Отже, спір між сторонами виник внаслідок тривалого невиконання судового рішення у справі №200/2802/20, що зумовлено невиплатою коштів, присуджених цим рішенням. Судом встановлено, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року по справі №200/2802/20 змінено спосіб і порядок виконання рішення суду від 03.07.2020 року у справі № 200/2802/20-а на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 різницю між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.01.2016 по 22.09.2020 у сумі 323 307 (триста двадцять три тисячі триста сім) грн 65 коп. На виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року по справі №200/2802/20 судом видано дублікат виконавчого листа. Заява ОСОБА_2 щодо виконання вказаного дубліката виконавчого листа надійшла до органу Казначейства 24 квітня 2023 року. Виконавчий лист був взятий на облік та перебуває у черзі на виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою у Державній казначейській службі України. Станом на час ухвалення оскаржуваних судових рішень зазначений виконавчий лист не був виконаний. Отже, тримісячний строк, визначений частиною четвертої статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і пунктом 48 Порядку №845 для перерахування коштів стягувану, був порушений саме Відповідачем-2. Також суд бере до уваги, що ДКСУ у зв`язку із недостатністю коштів державного бюджету для забезпечення виконання усіх судових рішень, що прийняті Казначейством до обліку за КПКВК 3504040, вживались заходи, передбачені пунктом 49 Порядку № 845, а саме: подавалися до Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Водночас, враховуючи те, що пропозиції не містили переліку виконавчих документів, щодо виконання яких недостатньо коштів, не виявляється можливим встановити, чи включено під час складання таких пропозицій виконавчий лист у справі № 2002802/20 та у будь-якому випадку вжиті заходи не мали наслідком виконання судового рішення у справі № 200/2802/20. Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 лютого 2023 року у справі №500/5748/21, приписи пункту 49 Порядку №845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845. В контексті викладеного суд зазначає, що у справі відсутні докази, які б підтверджували, що Казначейство у 10-денний строк з моменту надходження від позивача виконавчого документу зверталося до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв`язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність. Крім цього, суд зазначає, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції, заява №18357/91, пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, пункт 66). Державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (рішення від 17 січня 2006 року у справі Гордєєви і Гурбик проти України, заяви NN27370/03 і 30049/04, пункт 25). Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (рішення від 29 червня 2004 року у справі Войтенко проти України, заява №18966/02, пункт 53). Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень, КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ех-ойїсіо. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права На основі викладеного суд вважає, що обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №818/1814/17, від 3 лютого 2021 року у справі №812/413/18 і підстави робити інші висновки у розглядуваному спорі відсутні. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України, щодо невиконання, протягом тривалого часу, дублікату виконавчого листа по справі №200/2802/20-а про стягнення на користь ОСОБА_1 різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.01.2016 по 22.09.2020 у сумі 323 307 грн 65 коп. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2023 року по справі №500/5748/21. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити дії щодо виконання дублікату виконавчого листа по справі №200/2802/20-а, то суд звертає увагу на таке. Відповідач на підставі закону має обов`язок здійснити виконання дубліката виконавчого листа, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 30 січня 2023 року у справі №200/2802/20. Тому додаткове накладення на відповідача подібного обов`язку на підставі рішення суду, як про це просить позивач, є необгрунтованим. Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 лютого 2023 року у справі №500/5748/21. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк суми стягнення 323 307 грн 65 коп. Відповідно до статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до положень п. 50 Порядку №845 Компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Тобто, компенсація нараховується Казначейством на підставі заяви стягувача. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази подання заяви позивачем про нарахування йому компенсації, також відсутні докази щодо надходження коштів до центрального органу виконавчої влади для відповідної виплати, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України щодо нарахування та виплати позивачу з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк суми стягнення є передчасними і не підлягають до задоволення. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, то суд враховує таке. Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії, заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання. У пункті 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі Ромашов проти України (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27.07.2004; у справі Дубенко проти України (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11.01.2005; та у справі Козачек проти України (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 07.12.2006). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі Шмалько проти України (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20.07.2004). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009). В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29.06.2004 № 18966/02). Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним. У справі Скордіно проти Італії ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень. Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі Вассерман проти Росії, № 21071/05, від 10.04.2008, пп. 49 і 51), вимагають таке: - позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, п. 195); - призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, п. 198); - процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, п. 200); - норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі Скордіно проти Італії №36813/97, п. 201); - розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213). У справі Харук та інші проти України (рішення від 26.07.2012 [комітет], заява №703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі Скордіно проти Італії № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі Вассерман проти Росії, № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі Бурдов проти Росії від 07.05.2002, п. 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презюмується. Виходячи з наведеного, суд зазначає, що відповідач є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, суд зазначає, що такими обставинами є тривале безпідставне невиконання судових рішень, якими на користь позивача стягнуто грошові суми з держави. Оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку моральна шкода має бути відшкодована у розмірі 1000,00 грн, що, на думку суду, є достатньою сумою компенсації. Відтак позов в цій частині підлягає до часткового задоволення. Щодо обраного способу захисту порушеного права. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги позивача шляхом: визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України, щодо невиконання, протягом тривалого часу, дублікату виконавчого листа по справі №200/2802/20-а виданого 30 січня 2023 року про стягнення на користь ОСОБА_1 різниці між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.01.2016 по 22.09.2020 у сумі 323 307 (триста двадцять три тисячі триста сім) грн 65 коп; стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/6119/23 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/6119/23 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 29 лютого 2024 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук І.В. Геращенко