Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/2860/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 лютого 2024 року справа №200/2860/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в поряду письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 р. у справі № 200/2860/23 (головуючий І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ (далі відповідач, КЕВ), в якому просив: - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 25.05.2022 по день фактичної виплати (14.06.2023) в сумі 928584,76 грн.; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення в розмірі 66851,68 грн. за весь час затримки виплати з 25.05.2022 по 14.06.2023; - стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25 травня 2022 року по день фактичної виплати (13 червня 2022 року) в сумі 48113,20 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено частково, а саме суд: Стягнув з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 136025 (сто тридцять шість тисяч двадцять п`ять) гривень 68 копійок. В задоволенні інших позовних вимог відмовив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 732 (сімсот тридцять дві) гривні 50 копійок. Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить змінити судове рішення, а саме стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 401779,68 грн. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в період проходження служби в КЕВ м. Луганськ нарахування грошового забезпечення позивачу проводилося не в повному обсязі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/4115/22, зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганськ здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.07.2021 року по 31.12.2021 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 року по 25.05.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум. Остаточний розрахунок при звільненні КЕВ м. Луганськ із позивачем було проведено 14.06.2023 (виплата недоотриманих сум грошового забезпечення в загальному розмірі 66851,68 грн.). Враховуючи, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, то відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 25.05.2022 року по 14.06.2023 року. Частково задовольняючи позовні вимоги суд не прийняв до уваги розрахунок середньоденної заробітної плати, який здійснений позивачем в порушення вимог Порядку № 100 та Порядку №

260. Скаржник зазначає, що обчислення середнього заробітку під час звільнення проводиться відповідно до вимог Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки про доходи від 27.06.2022 № 524/997 розмір грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці, що передують виключенню із списків особового складу КЕВ м. Луганськ складає: за березень 2022 року - 53301,60 грн. (в тому числі, додаткова винагорода на період воєнного стану в розмірі 30000,00 грн.); за квітень 2022 року - 52547,85 грн. (в тому числі, додаткова винагорода на період воєнного стану в розмірі 30000,00 грн.). Однак, відповідачем при виготовленні довідки про середньоденне грошове забезпечення від 14 липня 2023 року, та судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано той факт, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/4115/22, відповідачем було здійснено перерахунок розміру основних (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії позивача, у тому числі, розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (березень-квітень 2022 року) було перераховано відповідачем, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідачем 14.06.2023 було проведено виплату недоотриманих сум грошового забезпечення Позивачу в загальному розмірі 66851,68 грн. Таким чином, довідка про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 , видана КЕВ м. Луганськ від 14 липня 2023 року, не відповідає фактичним обставинам справи (зокрема, нарахованому та виплаченому розміру грошового забезпечення позивача за березень-квітень 2022 року), нормам правового регулювання спірних правовідносин, висновкам суду викладеним у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2022, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023 у справі № 200/4115/22, та набрало законної сили. Оскільки зазначена довідка про середньоденне грошове забезпечення складена із порушенням вимог чинного законодавства України, можна зробити висновок про те, що розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції здійснений із порушенням норм чинного законодавства України. Відповідач не надав позивачу жодних документів, які б підтверджували розмір грошового забезпечення позивача за березень-квітень 2022 року, з урахуванням перерахунку, проведеного згідно рішення суду по справі № 200/4115/22. Також скаржник зазначає, що він не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, оскільки на його думку підлягає застосування редакція, яка була чинною станом на дату звільнення позивача з військової служби, а саме: 25.05.2022. Отже, обмеження строком у шість місяців, встановлене нормами статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, на думку позивача, не поширюється на спірні правовідносини, отже, нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має відбуватися за весь період прострочення виплати. Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції повною мірою не було враховано факт наявності судової адміністративної справи № 200/3975/22, яка знаходиться на розгляді Донецького окружного адміністративного суду за позовом того самого позивача до того самого відповідача, з однаковими позивними вимогами, в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні з військової служби. Термін затримки по здійсненню розрахунків при звільненні, визначений позивачем в позовній заяві в справі № 200/3975/22, є складовою частиною терміну затримки по здійсненню розрахунків при звільненні, визначений позивачем в позовній заяві в справі № 200/2860/23. Ухвалою суду від 28.08.2023 про залишення позову без розгляду в частині стягнення середнього заробітку за період з 25.05.2022 по 13.06.2022, щодо розділення термінів, які є частинами одного того же періоду і не роз`єднані між собою жодною подією, яка може мати значення по суті спірних правовідносин - є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки призведе до порушення прав відповідача в частині дотримання норм ст.117 КЗпП, якими визначено, що термін, за яким здійснюється відшкодування за затримку розрахунків при звільненні, не повинен перевищувати шести місяців. Натомість, у своєму рішенні суд першої інстанції, з урахуванням залишення без розгляду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25.05.2022 по 13.06.2022, які на даний час розглядаються у іншій адміністративній справі № 200/3975/22, обрахував час затримки грошового забезпечення у справі № 200/2860/234 з 14.06.2022 по 14.12.2022, що перевищує шести місячний строк встановлений ст.117 КЗпП. Дані процесуальні рішення не відповідають завданням адміністративного судочинства, що полягає в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів у сфері публічно-правових відносин, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб (частина перша статті 2 КАСУ), тому що породжують наслідки, що не відповідають вимогам чинного законодавства, в вигляді недотримання терміну, за який можливо здійснити стягнення середнього заробітку. Таким чином недотримання процесуальних норм при здійсненні розгляду справи, призвело к тому, що судом першої інстанції було прийнято рішення, що не відповідає нормам матеріального права. Також, суд першої інстанції визначив, що час затримки по здійсненню розрахунків при звільненні позивача, який необхідно застосовувати при обчисленні середнього заробітку, складає 184 дні. Судом першої інстанції, обґрунтовано було визначено, що відповідно до норм ст.117 КЗпП України, які, в відповідності до висновків Верховного Суду України, потрібно застосовувати в подібних спірних правовідносинах, термін по здійсненню розрахунків за несвоєчасний розрахунок при звільненні не повинен перевищувати більш як шість місяців. Однак при визначені періоду в шість місяців у денному вигляді, суд першої інстанції помилково визначив цей термін в 184 дні, виходячи з періоду з 14 червня 2022 року по 14 грудня 2022 року. Підстави для визначення 14 червня 2022 року датою початку перебігу терміну в шість місяців судом першої інстанції визначено помилково, враховуючи , що час затримки по виплаті заробітної плати почався з 25.05.2022 року, з дати виключення позивача зі списків військової частини. Також, помилковим, саме порядок здійснення розрахунку шести місячного терміну в денному вигляді, який був застосований судом першої інстанції. Аналіз судової практики при прийняті рішень в подібних спірних правовідносинах свідчить, що судами застосовується порядок обчислення кількості днів в шести місяцях в вигляді 1/2 від 12 місяців( одного року), що в свою чергу складає 365 днів. Тобто кількість днів в терміні шість місяців дорівнює 183 дні, що відрізняється від періоду в 184 дні, який було визначено в рішенні суду першої інстанції, при здійсненні розрахунку суми для виплати за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Також, судом першої інстанції було прийнято рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку (грошове забезпечення) в розмірі 136 025,68 гривень, обчислений виходячи з того, що середньоденна заробітна плата складає 739,27 гривень, а час затримки -184 дні. При цьому сума грошового забезпечення, яка не була своєчасно виплачена при звільненні позивача з військової служби, складає 66 851,68 грн, що в двічі менше суми стягнення, що була визначена судом першої інстанції. Як неодноразово визначалось Верховним Судом України, при прийняті рішення про розмір стягнення з роботодавця за час затримки виплати при звільнені працівника, суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. При здійснені такої оцінки суд повинен виходити з принципів розумності, справедливості та пропорційності завданої шкоди до розмирів відшкодування. При цьому суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Критерії оцінки розумності, справедливості та пропорційності сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, суд повинен враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При прийняті рішення по визначенню суми стягнення з відповідача, судом першої інстанції не було враховано жодної обставини, на які посилався відповідач в своєму відзиві на позовну заяву. Від позивача надійшов відзив на скаргу відповідача в якому просив залишити її без задоволення, скаргу позивача задовольнити. В обґрунтування зазначено зокрема, що позовні заяви у справі № 200/3975/22 та у справі № 200/2860/23 містять різні підстави та предмет позову. Отже, викладені доводи відповідача є неправомірними та суперечать фактичним обставинам справи. Чинним законодавством України не забороняються здійснювати захист своїх порушених прав та законних інтересів у судовому порядку шляхом подання до суду різних за змістом позовних заяв до одного й того ж відповідача, але з інших підстав та з іншим предметом позову. Відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів неможливості вчасного проведення остаточного розрахунку із позивачем, а також неможливості дотримання свого законного обов`язку щодо виключення позивача зі списків особового складу КЕВ м. Луганськ лише після проведення остаточного розрахунку із позивачем. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позивач вважає за необхідне підкреслити, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Також, позивач вважає, що з урахуванням приписів частини першої статті 58 Конституції України, з урахуванням того факту, що відповідач мав провести повний розрахунок із позивачем станом на дату виключення зі списків особового складу КЕВ м. Луганськ, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, яка була чинною станом на дату звільнення позивача з військової служби, а саме: 25.05.2022, тобто до прийняття Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ. Таким чином, обмеження строком у шість місяців, встановлене нормами статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, на думку позивача, не поширюється на спірні правовідносини, отже, нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має відбуватися за весь період прострочення виплати. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку Позивача, повинен складати: 1040,88 грн. х 386 = 401779,68 грн. (чотириста одна тисяча сімсот сімдесят дев`ять гривень 68 коп.). Позивач не погоджується з доводами відповідача про складну фінансово-економічну ситуацію в Україні, як підставу для затримки розрахунку, з під час звільнення з військової служби, оскільки вина відповідача саме, як роботодавця, полягала у тому, що останнім при проведенні розрахунку з позивачем при звільненні не було своєчасно виплачено належні до отримання останнім суми коштів при звільненні. Позивач вважає, що належним та ефективним способом правового захисту у даному випадку буде стягнення з Квартирно- експлуатаційного відділу міста Луганськ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 401779,68 грн. Від відповідача надійшов відзив на скаргу позивача в якому просив залишити її без задоволення, скаргу відповідача задовольнити. В обгартування зазначеного зокрема, що позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 25.05.2022 по день фактичної виплати (14.06.2023) в сумі 928584,76 грн. При цьому затримкою розрахунків при звільненні, позивач, вважає обставину не здійснення перерахунку та виплати останньому грошового забезпечення за період з 12.07.2021 по 31.12.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, та за період з 01.01.2022 року по 25.05.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум. Зазначене зобов`язання по здійсненню перерахунку та виплаті певних сум, що становить різницю між тим, що було виплаченою позивачу при звільненні та сумою що підлягала виплаті з урахуванням тарифного коефіцієнту, у відповідача виникла після прийняття Постанови від 20.03.2023 Першим апеляційним адміністративним судом по судовій справі №200/4115/22. Ця справа розглядалась за позовом ОСОБА_1 , який також є позивачем у справі 200/2860/23, з яким він звернувся до суду 11.08.2022. Як визначено позивачем по справі 200/2860/23, його звільнення з лав Збройних Сил України відбулося 25.05.2022. На день звільнення ОСОБА_1 не висував жодних претензій з приводу того, що під час проходження ним служби у складі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганськ з 12.07.2021 по 25.05.2022 не був здійснений перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням змін прожиткового мінімуму, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт Зазначені вимоги були пред`явлені тільки в серпні 2022 року, шляхом подачі адміністративного позову. Таким чином, здійснювати розрахунки з позивачем на день його звільнення 25.05.2022, з урахуванням прожиткового мінімуму за відповідний рік, шляхом застосування тарифного коефіцієнту, у відповідача не було жодних правових підстав, що свідчить про відсутність спору щодо розміру належних йому сум для виплати при звільненні. Також, позивачем до позову, вже було подано декілька адміністративних позовів, в яких він просить суд визначити датою його фактичного звільнення з лав Збройних сил України не 25.05.2022, а 13.06.2022, дату повного і остаточного розрахування з ним з боку КЕВ м.Луганськ, (справа №200/4003/22), а також адміністративний позов про стягнення середнього заробітку за час з 25.06.2022 по 13.06.2022, як дати фактичного звільнення його з лав ЗСУ (справа 200/3975/22). Таким чином позивач маніпулюючи різними обставинами та датами за якими ці обставини відбулися , подає до суду позови про стягнення з КЕВ м. Луганськ, установи, що фінансується з бюджету Міністерства оборони України, за один і той самий період (з дати фактичного звільнення зі служби по дату остаточного розрахунку при звільненні) декількох видів стягнення, а саме двічі розмір середнього заробітку та суми грошового забезпечення за цей же період, що свідчить не про бажання позивача відновити свої порушені права та інтереси у вигляді не своєчасного розрахування при звільненні з боку відповідача, а бажанням стягнути з державної установи, що входить до складу Міністерства оборони України та фінансується з Державного бюджету України, невідповідних сум на свою користь. У межах наявного фінансового ресурсу для здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 12.07.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, та за період з 01.01.2022 року по 25.05.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, можливості не було. Крім того, здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму позивачу належить до дискреційних повноважень відповідача та враховувалась при визначені додаткових видів грошового забезпечення, таких як премія. Також з 19.07.2022 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. При загальному розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення на суму 66851, 68 грн, вимоги позивача до відповідача викладені в бажанні стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 928584,76 грн, що більш ніж в 12 разів перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум. На думку відповідача, стягнення на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією можливою шкодою для законних прав та інтересів, якої позивач нібито зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., відповідач зазначає, що витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн не мають жодного фактичного обґрунтування. Крім того, за складання різних по складності та витраченим часом позовних заяв зазначеним вище у інших справах, сума відшкодування визначається однакова. Так за складання позовної заяви , розгляд якої здійснювався в судовій справі №200/1329/23, як визначено документами доданими до позовної заяви, адвокат витратив 2 год 30 хв, при цьому ціна позову дорівнювала нулю, однак сума відшкодування була визначена така сама, як і за складання позовної заяви по справі 200/2860/23, на складання якої, було витрачено 3 год, як визначено в доданому акті виконаних робіт( послуг) , та ціна якого, відповідно до позивних вимог, перевищує 1 000 000 грн. Додана до позовної заяви квитанція не відповідають вимогам, документа про оплату за товар або послуги, тому не може вважатися доказом здійснення оплати за надані послуги. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій. 12 липня 2021 року наказом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська (по стройовій частині) №136 майора ОСОБА_1 , призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 30.06.2021 №248 (по особовому складу) на посаду заступника начальника відділу головного інженера КЕВ м. Луганськ Сил логістики Збройних Сил України, з 12 липня 2021 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Згідно з наказом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ (по стройовій частині) від 25.05.2022 №103 майора ОСОБА_1 заступника начальника відділу головного інженера Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ Сил логістики Збройних Сил України, звільнено наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.04.2022 №85 у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дітей віком до 18 років) пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вважати, що справи і посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у м. Запоріжжя. Вважати таким, що 25.05.2022 справи та посаду здав. З 25.05.2022 виключено зі списків особового складу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 8 років 06 місяців, пільгова 00 років 07 місяців. Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), Порядку виплати військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №248/612 від 27.01.2021 за період з 01.05.2022 по 25.05.2022 виплатити: щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 140% посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до місячного посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років. З метою виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та внесеною зміною до неї постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 №248/1217 виплатити додаткову винагороду за період дії воєнного стану з розрахунку 30000,00 грн. на місяць (за період з 01.05.2022 по 25.05.2022). Щорічна основна відпустка за 2022 рік невикористана, виплатити грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік. Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 в розмірі місячного грошового забезпечення 21875,50 грн. Відпустка за сімейними обставинами із збереженням грошового забезпечення за 2022 рік не надавалась. Додаткова відпустка учасника бойових дій за 2022 рік, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», не використана. Згідно із пунктом 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, виплатити грошову компенсацію, як учаснику бойових дій, за 14 календарних невикористаних днів додаткової відпустки за 2022 рік передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту». Виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, та наказу Кабінету Міністрів України від 12.03.2021 №59 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік», в розмірі окладу за військовим званням 1340,00 грн. 07 вересня 2022 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/4003/22, яке набрало законної сили 27 лютого 2023 року, зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганськ внести зміни до наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ (по стройовій частині) від 25.05.2022 №103 шляхом зазначення дати виключення зі списків особового складу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 13.06.2022. 21 листопада 2022 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/4115/22, яке набрало законної сили 20 березня 2023 року, зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганськ здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.07.2021 по 31.12.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 25.05.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум. 14 червня 2023 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганська виплатив позивачу недоотриману суму грошового забезпечення в загальному розмірі 66851,68 гривень. Відповідно до довідки про доходи №524/1040, яка видана 08 липня 2022 року Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська, заробітна плата ОСОБА_1 складає: за березень 2022 року 53301,60 гривень, в тому числі додаткова винагорода на період воєнного стану 30000,00 гривень; за квітень 2022 року 52547,85 гривень, в тому числі додаткова винагорода на період воєнного стану 30000,00 гривень. Відповідно до довідки про середньоденне грошове забезпечення від 14 липня 2023 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 739,27 гривень. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вищенаведені положення ст.116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці. Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України). Згідно з положеннями ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналіз наведених норм доводить, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України. Вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696, від 15 лютого 2021 року у справі № 580/2499/19, від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19 Так, з матеріалів справи встановлено, що відповідачем при виключенні позивача зі списків військової частини та всіх видів забезпечення, останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошове забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 25.05.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт. Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Стосовно посилання позивача на необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції до внесених змін Законом № 2352-ІХ від 01.07.2022 , якою у свою чергу визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року справа №380/19103/22 дійшов до висновку, що оскільки на час затримки розрахунку та звернення позивача з позовом стаття 117 КЗпП України діяла у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, суд вбачає підстави для застосування саме цієї редакції та відповідно час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, має бути обмежений шістьма місяцями. Аналогічний висновок висловлено у постанові від 30 листопада 2023 року справа №380/19103/22. Оскільки на час затримки розрахунку та звернення позивача з позовом стаття 117 КЗпП України діяла у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, суд вбачає підстави для застосування саме цієї редакції та відповідно час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, має бути обмежений шістьма місяцями. Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зменшення її розміру судом першої інстанції, суд зазначає наступне. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок). Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до абз.1,2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.[…] До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: […] а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану […]. З урахування довідки Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ про середньоденне грошове забезпечення від 14 липня 2023 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 складає: за березень 2022 року 22547,85 гривень, кількість календарних днів 31; за квітень 2022 року 22547,85 гривень, кількість календарних днів 30; середньоденна заробітна плата 739,27 гривень. Щодо посилання позивача на те, що відповідачем при виготовленні довідки про середньоденне грошове забезпечення від 14 липня 2023 року, та судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/4115/22, відповідачем було здійснено перерахунок розміру основних (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії позивача, у тому числі, розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (березень-квітень 2022 року) було перераховано відповідачем, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, суд зазначає, що за положенням Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати, при цьому, суми нарахованої заробітної плати, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано врахував суми які фактично було нараховано та виплачено у відповідні місяці. Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог. Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а). До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц). Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15). Матеріали справи свідчать, що позивач у позовні заяві не просив здійснити розрахунок середньої заробітної плати з розрахунку перерахованого розміру основних (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії позивача, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/4115/22. Отже, суд першої інстанції правомірно не розглядав вказані обставини. З урахуванням ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25 травня 2022 року по день фактичної виплати (13 червня 2022 року), яке сторонами не оскаржено, час затримки обраховується, з урахуванням обмеження строку визначеного статтею 117 КЗпП України у редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, з 14 червня по 14 грудня 2022 року та дорівнює 184 дні. Щодо посилання відповідача на те, що з урахуванням статті 117 КЗпП України у редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, строк повинен дорівнювати 183 дні, суд зазначає, що вказана норма визначає граничний строк, який відраховується з дати якої особа набула право на отримання середнього заробітку, що у даному випадку є 14 червня 2022 року. Таким чином, сума середнього заробітку (грошового забезпечення), де середньоденна заробітна плата 739,27 гривень, час затримки 184 дні. Дорівнює 136025,68 гривень, При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Таким чином, за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Судом встановлено, що позивачу у місяць звільнення було виплачено 97347,57 грн. Розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення у цій справі становить 66851,68 грн, що у відсотковому відношенні сума недоплати складає 40,71 %. Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 55376,05 грн. Таким чином, з огляду на встановлені обставини, враховуючи співмірність розміру майнових втрат та суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тривалість розгляду справи не пов`язаним з діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55376,05 грн. Зазначений принцип судом першої інстанції не було застосовано, що обумовлює зміну рішення суду першої інстанції в частині суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в іншій частині, то таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20.05.2013 №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Щодо посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу позивача, на незгоду з сумами стягнутих судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що відповідач незгоду з рішенням суду першої інстанції в цій частині в скарзі на наводив, уточнення до скарги відповідача не подавав, отже у розумінні положень процесуального законодавства, суд не можу вважати вказані вимоги, вимогами апеляційної скарги. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, а саме в частині суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. На підставі викладеного, керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 р. у справі № 200/2860/23 задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 р. у справі № 200/2860/23 змінити. Змінити в абзаці другому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 р. у справі № 200/2860/23 цифри та слова «136025 (сто тридцять шість тисяч двадцять п`ять) гривень 68 копійок» цифрами та словами «55376 (п`ятдесят п`ять тисяч триста сімдесят шість) гривень 05 копійок грн». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 р. у справі № 200/2860/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 29 лютого 2024 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.А. Блохін І.В. Сіваченко