Постанова Київський апеляційний суд № 509/3326/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2024 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 509/3326/23-ц номер провадження: 22-ц/824/1101/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Мазурок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року у складі судді Хайнацького Є.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26 жовтня 2020 року №3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_2 від 31 березня 2020 року. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу передано на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва. Позов мотивовано тим, що з 2018 року ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень та квартир в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що 26 жовтня 2020 року Міністерством юстиції України було видано наказ №3735/5, яким скасовано всі рішення державних реєстраторів, прийнятих з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за вищевказаною адресою. Даний наказ від 26 жовтня 2020 року прийнятий на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора,суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 18 серпня 2020 року з розгляду скарги ОСОБА_3 від 31 березня 2020 року. Однак, ОСОБА_1 про дату, час і місце засідання колегії Міністерства юстиції України не повідомляли. Також вказував, що станом на момент винесення оскаржуваного наказу від 26 жовтня 2020 року, у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебував спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо того ж самого майна, що мало виключати можливість розгляду і задоволення скарги ОСОБА_3 від 31 березня 2020 року, з огляду на приписи ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження». Крім того зазначає, що колегією Міністерства юстиції України було порушено строк розгляду скарги, оскільки скарга ОСОБА_3 зареєстрована 08 квітня 2020 року, її розгляд закінчився 18 серпня 2020 року, а оскаржуваний наказ видано лише 26 жовтня 2020 року, тобто після спливу 45 календарних днів - строку визначеному для розгляду і вирішення скарги. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26 жовтня 2020 року №3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_3 від 31 березня 2020 року. Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року у відкритті провадження у даній справі відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України. Ухвала мотивована тим, що предметом позову у цій справі є оскарження наказу суб`єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України від 26 жовтня 2020 року №3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_3 від 31 березня 2020 року. Таким чином, враховуючи суб`єктний склад правовідносин, предмет та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виник публічно-правовий спір про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень - Міністерством юстиції України публічно-владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів. Отже, оскільки вказаний спір підвідомчий адміністративним судам, то вищевказаний позов не відноситься до юрисдикції місцевого суду загальної юрисдикції, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись з ухвалою судді першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що пред`явленню позову ОСОБА_1 до Овідіопольського районного суду Одеської області, який передав справу до Печерського районного суду міста Києва передувало звернення ним до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України про скасування наказу Міністерства юстиції України від 26 жовтня 2020 року №3735/5 в рамках справи №420/11848/20. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у вказаній справі задоволено клопотання Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Таким чином враховуючи, що позовні вимоги у даній справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційногo суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки 22 грудня 2023 року на офіційну електронну адресу,яка міститься в матеріалах справи, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції суду (а.с.100). Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про розгляд справи 27 лютого 2024 року. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку сторін такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Міністерства юстиції України - Павловської Д.С., яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала судді першої інстанції не відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України і виходив із того, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Однак з такими висновками судді першої інстанції погодитися не можна, виходячи з такого. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Разом з тим, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч.1 ст.2 КАС України). Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України). Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16. У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зі змісту позову вбачається, що предметом спору є скасування наказу Міністерства юстиції України №3735/5 від 26 жовтня 2020 року про задоволення скарги ОСОБА_3 від 31 березня 2020 року,яким скасовано всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, обґрунтування ОСОБА_1 заявлених позовних вимог, пов`язане з оскарженням наказу Міністерства юстиції України №3735/5 від 26 жовтня 2020 року, яким, на його думку, порушується право власності позивача на об`єкти нерухомого майна. За правилами ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Ураховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що спір у справі стосується захисту права власності позивача на об`єкти нерухомого майна, а тому захист порушеного права власності ОСОБА_1 має вирішуватися в порядку, встановленому ЦПК України. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 813/1076/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 817/333/17. Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 вже звертався до адміністративного суду з аналогічним позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 26 жовтня 2020 року №3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_3 від 31 березня 2020 року. Ухвалою Одеською окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року задоволено клопотання Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі. При цьому, закриваючи провадження у справі суд виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Вказана ухвала адміністративного суду набрала законної сили. Отже, ураховуючи наведені вище обставини, суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, колегія суддів вважає, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судді першої інстанцій, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є помилковими, оскільки стосуються захисту порушеного права власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Отже, колегія суддів вважає, що у судді першої інстанції були відсутні правові підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України. Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2023року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: