Постанова Київський апеляційний суд № 695/2745/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 лютого 2024року м. Київ Справа № 695/2745/18 Провадження: № 22-ц/824/2759/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Пилипенка Ростислава Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року, постановлену під головуванням судді Плахотнюк К. Г., у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , у с т а н о в и в: У серпні 2018 року приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк О.С. звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області із поданням про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Подання мотивовано тим, що в його провадженні перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_1 щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 629896 гривень 15 копійок та моральної шкоди в сумі 293308 гривень 30 копійок на користь ОСОБА_2 . В ході здійснення виконавчих дій приватним виконавцем було встановлено, що ОСОБА_4 перебуваєв зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , який на праві власності володіє квартирою АДРЕСА_1 , а також 1/3 частиною квартири АДРЕСА_2 . Вказане майно, виходячи з презумпції набуття його саме подружжям, може належати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. За таких обставин, на підставіст. 433 ЦПК України, просив визначити частку ОСОБА_4 у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 та 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 в розмірі 1/2. Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2019 року закрито провадження у справі. Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2019 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 січня 2020 року цивільну справу №695/2745/18 за поданням приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, передано за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року подання приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О. С. задоволено. Визначено, що частка ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_3 , що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 складає - частину. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Пилипенко Р. Б. в інтересах ОСОБА_1 26 липня 2023 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільною з іншою особою. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки, таке подання має розглядатися за правилами кримінально-процесуального законодавства, та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вказує, що суд першої інстанції не врахував умови договору від 23.11.2010 року про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, який було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в ході вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні №-1/492011, умовами якого передбачено, що у випадку прострочення ОСОБА_4 виконання грошових зобов`язань, стягувач повинен звертатися до третейського суду із заявою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості. Також зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що 28.04.2021 року, рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у власність боржника ОСОБА_4 повернуто житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 , а відтак, це майно може стати предметом стягнення у зведеному виконавчому провадженні. Окрім того, вважає, що для правильного встановлення всіх обставин у справі необхідним було залучити до участі у справі в якості третьої особи Полтавську обласну прокуратуру, оскільки на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт в рамках кримінального провадження, а отже, з метою повноти розгляду справи необхідно було врахувати позицію органу прокуратури. Просив звернути увагу, що суд першої інстанції також безпідставно не взяв до уваги розрахунок суми погашеної заборгованості, згідно договору про відшкодування матеріальної та моральної шкоди між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 станом на 13.07.2023 рік, відповідно до якого, сплачен в погашення заборгованості 323 047, 04 грн. Ухвалами Київського апеляційного суду від 01 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Стадник П.В. в інтересах ОСОБА_3 зазначив, що твердження ОСОБА_1 про те, що подання приватного виконавця має розглядатись виключно за правилами кримінально-процесуального законодавства, спростовуються викладеною позицією у постанові Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року. Щодо незалучення у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Полтавської обласної прокуратури, вказує, що ОСОБА_1 мав можливість заявити таке клопотання в суді першої інстанції, оскільки безпосередньо приймав участь у справі, проте відповідної вимоги не заявив. В судовому засіданні адвокат Стадник П.В. в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ухвалу суду просив залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Приватний виконавець Плесюк О.С. в судове засідання не з`явився, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Від адвоката Пилипенка Р.Б. в інтересах ОСОБА_1 надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із його зайнятістю в іншому провадженні. Вирішуючи заявлене клопотання суд ураховує наступне. Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності сторони спору. Зважаючи на те, що правова позиція скаржника викладена в апеляційній скарзі, а у справі достатньо матеріалів для розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення представника заінтересованих осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2011 року ОСОБА_4 визнано винною в скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та призначено їй покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 629 896 гривень 15 копійок моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 293 308 гривень 30 копійок моральної шкоди. (т.1 а. с.65-73) Вказаний вирок в частині стягнутих сум знаходиться на виконанні у приватного виконавця Плесюк О.С. (т.1 а.с.17). Згідно з відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають у шлюбі з 23.06.2000 року (актовий запис про шлюб № 402 а.с. 54-55). В ході виконання зазначеного вироку суду, на підставі статті 443 ЦПК України, приватний виконавець звернувся до суду із поданням про визначення частки ОСОБА_5 у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 та 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 в розмірі частини. Згідно з даними КП КМР «КМ БТІ» реєстрових книг: квартира АДРЕСА_3 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 ; 1/6 ч. квартири АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 ; 1/6 ч. квартири АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 . Встановивши дані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, що є адекватним ступенем втручання до його права та права інших осіб, а також узгоджується з положеннями національного законодавства та практикою Європейського суду з прав людини, з метою забезпечення принципу верховенства права та обов`язковості виконання судового рішення. Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження»). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Підставою звернення приватного виконавця до суду із цим поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та її чоловіка, набуте ними в шлюбі, частку боржника в цьому майні не визначено. За змістом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Єдиною допустимою законом формою звернення виконавця до суду за вирішенням питання про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є звернення з поданням. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 2-259/11 від 08.06.2022 року. Отже, визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу з боржника, який не має іншого майна, на яке може бути звернено стягнення. Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику або заінтересованій особі прав на житло, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 464/2227/17. З урахуванням відкритого виконавчого провадження виникає питання щодо порядку звернення до суду щодо визначення частки боржника у спільному майні (позовне провадження, подання державного виконавця). Практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів. На досягнення цієї мети спрямовані правила процесуального закону, що регламентують позовне провадження. У вищезазначеній постанові у справі № 464/2227/17Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки про те, що якщо юрисдикційність спору залежить від суб`єктного складу сторін, то вона визначається виходячи із суб`єктного складу співвласників спірного майна;«У зазначеній справі стверджуваними співвласниками були фізичні особи, тому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна спір підлягатиме вирішенню за правилами цивільного судочинства». У даному випадку, подання приватного виконавця стосується визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішення якого не передбачено нормами КПК України, а тому вказане подання підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до статей 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Отже, норми ст.ст. 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 по справі №327/504/17). В судовому засіданні в суді першої інстанції заінтересована особа - боржниця ОСОБА_4 підтвердила, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 і спільно з ним володіє квартирою АДРЕСА_3 . Також підтвердила, що має невиконанні зобов`язання перед ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за її підрахунками сума невиконаного зобов`язання складає - 910 535 грн. Тобто, спір щодо належності майна до спільної сумісної власності подружжя відсутній. За таких підстав, колегія суддів погоджується звисновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справитаузгоджуються з вимогами чинного законодавства. Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи адвоката Пилипенка Р.Б. в інтересах ОСОБА_1 щодо помилкового звернення приватного виконавця до суду першої інстанції з відповідним поданням, замість передбаченого умовами договору звернення стягувача до третейського суду, оскільки має місце виконання в межах виконавчого провадження судового рішення (вироку) Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03.03.2011 року у справі №1-49/2011, а приватний виконавець, діючи в межах Закону України «Про виконавче провадження», має право на звернення до суду з поданням про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Надаючи оцінку поданим адвокатом Пилипенком Р.Б. в інтересах ОСОБА_1 новим доказам, а саме, копії рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28.04.2021 року, яким у власність боржника ОСОБА_4 повернуто житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 , які адвокат Пилипенко Р.Б. просить долучити до справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, заявник не зазначив поважних причин неподання таких доказів суду першої інстанції, хоча приймав участь у розгляді справи на постійній основі, що виключає процесуальну можливість прийняття таких доказів судом апеляційної інстанції. Наведений в апеляційній скарзі розрахунок заінтересованої особи ОСОБА_1 про часткову сплату заборгованості ОСОБА_4 також не приймається до уваги колегією суддів, оскільки при вирішенні питання про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, в даному випадку у майні подружжя, сума заборгованості правового значення не має, окрім того, даний розрахунок не підтверджений належними доказами. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Пилипенка Ростислава Борисовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 29 лютого 2024 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура