Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/1532/23

29.02.24 22-ц/812/311/24 Провадження № 22-ц/812/311/24 П О С Т А Н О В А іменем України 28 лютого 2024 року м. Миколаїв справа № 488/1532/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Тищук Н.О., суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем Лівшенком О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Підодвірним Тарасом Івановичем на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 17 жовтня 2020 року суддею Селіщевою Л.І. в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, у с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У травні 2023 року АТ «ТАСКОМБАНК» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позивач зазначав, що 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписав Заяву-договір №304/6924869-СК про приєднання до публічної пропозиції AT «ТАСКОМБАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Відповідно до умов цього договору банк надав ОСОБА_1 29 900 грн кредитних коштів у вигляді кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена 43,2%, строк користування - 12 місяців з автоматичною пролонгацією, призначення кредиту - на споживчі потреби. У подальшому кредитний ліміт був збільшений до 42 900 грн. Підписавши Заяву-договір Позичальник підтвердив факт ознайомленості, обізнаності та розуміння умов кредитування. Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 умов договору, банк просив стягнути з позичальника заборгованість, яка виникла станом на 05 травня 2023 року у розмірі 76 396,70 грн, з яких 42 920 грн за тілом кредиту та 33 476, 70 грн за процентами. Крім цього банк просив про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на недоведеність отримання кредитних коштів на підставі зазначених банком умов, оскільки: - публічна пропозиція на комплексне обслуговування ним не підписана; - підписання паспорту споживчого кредитування не свідчить про узгодження сторонами істотних умов споживчого кредиту. Як на доказ перерахування кредитних коштів банк посилається на виписку по рахунку, проте виписка не є первинним банківським документом тому не може свідчити про перерахування коштів. За час користування коштами ОСОБА_1 сплатив банку 182 430, 37 грн, отже кредит у розмірі 42 900 грн виплачений з переплатою 139 530, 37 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2023 року позов задоволено, з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» стягнуто 76 396, 70 грн кредитної заборгованості та 2 684 грн сплаченого позивачем судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю погодження сторонами умов кредитування, отримання відповідачем кредитних коштів та його обізнаність про умови договору, зокрема щодо процентної ставки за користування кредитними коштами. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника, адвоката Підодвірного Т.І., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити. Узагальнені доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновку суду про те, що підписуючи Заяву-договір разом з публічною пропозицією на комплексне обслуговування, сторони погодили істотні умови договору, а ОСОБА_1 ознайомився саме з тією публічною пропозицією, на яку вказує позивач. У доданих позивачем додатках до позовної заяви відсутні докази ознайомлення відповідача з публічною пропозицією на комплексне обслуговування фізичних осіб та надання відповідачу копій цих документів. Також не надано доказів отримання ОСОБА_1 графіків платежів, розрахунку сукупної вартості кредиту, відкриття банківського рахунку, доказів надсилання позичальнику електронного платіжного засобу у вигляді картки, не надано належних первинних фінансових документів про отримання та повернення нібито кредитних коштів. Також апелянт посилався на те, що підписаний ОСОБА_1 документ паспорт споживчого кредитування, не може свідчити про узгодження сторонами істотних умов договору. Крім цього апелянт просив стягнути з АТ «ТАСКОМБАНК» на його користь судові витрати у вигляді сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору 4 026 грн, та витрати на правничу допомогу 7 000 грн у суді першої інстанції та 4 000 грн у суді апеляційної інстанції. Узагальнені доводи інших учасників У відзиві на апеляційну скаргу банк посилався на те, що матеріалами позову доведено виникнення між сторонами кредитних відносин, у тому числі погоджено умови кредитування; виписки з рахунку позичальника є належними та допустимими доказами у справі; позичальник тривалий час активно користувався кредитними коштами; Верховний Суд у своїй постанові від 02 серпня 2023 року у справі № 607/16519/21 та Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17зазначали, що у разі, якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається. 2.

Мотивувальна частина Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу розглядається апеляційним судом без повідомлення та виклику учасників справи. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК Українивстановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Встановлені судом першої інстанції обставини справи Судом встановлено, що 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписав Заяву-договір №304/6924869-СК про приєднання до публічної пропозиції AT «ТАСКОМБАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Заява-договір містить ідентифікуючі позичальника дані та суму бажаного кредитного ліміту 29 900 грн. Будь-яких інших даних про умови кредитування Заява-договір не містить. Також до матеріалів справи додано паспорт споживчого кредиту за картою «Велика П`ятірка», який містить підпис ОСОБА_1 також у ньому визначено розмір процентної ставки 43,2 %. Позиція апеляційного суду Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції вважав доведеними усі істотні умови кредитування. Проте, з таким висновком суду погодитися неможливо. Відповідно до частин першої, другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторон-німи ( договори ). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як передбачено частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною першою статті 638 ЦК України установлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом частин першої, другої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Проте, Заява-договір про приєднання до публічної пропозиції хоч і містить особистий підпис ОСОБА_1 , проте не містить погоджених сторонами процентів за користування кредитними коштами. Такі дані містить паспорт споживчого кредитування, який також підписаний позичальником. Проте суд не має підстав вважати, що підписуючи паспорт споживчого кредитування, ОСОБА_1 погоджував зазначений у ньому розмір процентів за користування коштами, з огляду на таке. Паспорт споживчого кредиту - це лише інформація, необхідна для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття позичальником обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, у тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту, яка надається кредитодавцем споживачу до укладення кредитного договору, а умови договору про споживчий кредит та форма його укладення визначені Законом України "Про споживче кредитування". Ознайомлення із Паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означають укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20). Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, паспорт кредиту не є належним доказом щодо погодженої між сторонами процентної ставки за користування кредитними коштами, оскільки зі змісту цього паспорту слідує, що наведені обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними, базуються на обраних споживачем умовах кредитування, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку; реальна річна процентна ставка обчислена на припущеннях про те, що процентна ставка, інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Використання інших способів надання кредиту та\або зміна інших вищезазначених умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної річної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача. Умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в наданому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий і сімейний стан, розмір доходів тощо. Отже, у зв`язку з тим, що матеріали справи не містять безсумнівних доказів щодо істотних умов укладеного сторонами кредитного договору, то наданий позивачем розрахунок заборгованості достовірно не вказує на розмір невиконаного боржником зобов`язання. За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами задоволенню не підлягають. Разом із тим, оскільки фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку не повернуті, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати свій обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Однак з доданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що протягом існування кредитних зобов`язань сплачені ОСОБА_1 кошти АТ «ТАСКОМБАНК» зараховував на погашення процентів. Сума цих коштів склала 6 403, 66 грн. Оскільки судом встановлено, що нарахування процентів не передбачено умовами кредитного договору, то 6 403, 66 грн повинні були зараховуватися на погашення тіла кредиту. За таких обставин позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 42 920 грн тіла кредиту підлягає частковому задоволенню, з урахуванням уже сплачених та безпідставно зарахованих на погашення процентів 6 403, 66 грн. Отже, стягненню з відповідача підлягає 36 516, 34 грн тіла кредиту. Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене у статті 6 Конвенції. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і сталу практику Європейського суду як джерело права. Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У пункті 33 свого рішення від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити у контексті преамбули Конституції України, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" зазначено,що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, письмових та речових доказів, висновків експертів. Згідно із нормами статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже позивач перш за все повинен довести свої вимоги, а не вимагати доведення зворотного відповідачем, про що, зокрема, йдеться в апеляційній скарзі. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням нею чи не вчиненням процесуальних дій. Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами. Щодо вимог сторін про стягнення витрат на правову допомогу, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. АТ «ТАСКОМБАНК», пред`явивши позов, просило також стягнути з відповідача 7 000 грн витрат на правничу допомогу. Суд першої інстанції у задоволенні цієї вимоги відмовив. Банком рішення суду першої інстанції не оскаржувалося. У відзиві на позовну заяву та представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути з банку 7 000 грн витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі представник відповідача просив рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсязі та стягнути з банку 4 000 грн витрат на правничу допомогу. При цьому адвокатом Підодвірним В.А. надано договори про надання правової допомоги та акти виконаних робіт. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно з положеннями частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Форма взаєморозрахунків, при якій сума гонорару адвоката залежить від результату (виграшу) справи, у практиці отримала назву «гонорару успіху». Аналіз цієї складової гонорару наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, в якій викладено висновок, що питання дійсності зобов`язання виплатити гонорар успіху слід розглядати в межах правовідносин, які склалися між адвокатом і його клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. Зазначений висновок відповідає позиції Європейського Суду, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов`язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру. Отже, за наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат Європейський Суд керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини»). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. На підставі викладеного вище та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд вважає достатнім відшкодувати витрати відповідача на правову допомогу частково, у розмірі 4 000 грн, по 2 000 грн за участь представника у справі в суді першої та апеляційної інстанції. Також згідно приписів статті 141 ЦПК України частковому відшкодуванню сторонам підлягають судові витрати, понесені ними при пред`явленні позову та при подачі апеляційної скарги. Зі сплаченого банком судового збору у розмірі 2 684 грн, сплаченого при пред`явленні позову, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає 1 282, 90 грн (36 513, 34 х 2 684 : 76 396, 70). Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача є обґрунтованими на суму 39 820,36 грн, то відшкодуванню відповідачу підлягають 2 098, 47 грн зі сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору у розмірі 4 026 грн (39 820, 36 х 4 026 : 76 396, 70). Отже, враховуючи викладене вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині суми стягнутого тіла кредиту, та скасуванню в частині стягнення відсотків за кредитом. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Підодвірним Тарасом Івановичем задовольнити частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2023 року скасувати в частині стягнення заборгованості за процентами. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2023 року в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту змінити, зменшивши стягнення з 42 920 грн до 36 516 (тридцяти шести тисяч п`ятсот шістнадцяти) грн. 34 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» 1 282 (одну тисячу двісті вісімдесят дві) грн 90 коп сплаченого судового збору. Стягнути з Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 2 098 (дві тисячі дев`яносто вісім) грн 47 коп. сплаченого судового збору. Стягнути з Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 4 000 (чотири тисячі) грн. витрат на правову допомогу. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова --------------------------------- Повну постанову складено 29 лютого 2024 року