Постанова Львівський апеляційний суд № 451/1145/23

Справа № 451/1145/23 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З. Провадження № 22-ц/811/3192/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року, - ВСТАНОВИВ: у серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 27 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» укладено електронний кредитний договір № 4979268 про надання споживчого кредиту на суму 20000 грн. строком на 30 днів. Стверджує, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним в письмовій формі, а моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором № 4979268 від 27 жовтня 2021 року виконало та надало відповідачці кредит в розмірі 20000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на її платіжну картку. Вказує, що відповідачка користувалася кредитними коштами, у зв`язку з чим відповідно до умов кредитного договору відбулося продовження строку дії кредитного договору ще на 30 днів до 27 грудня 2021 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1,90 % в день. Звертає увагу, що подальше невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів за користування кредитними коштами стало підставою для його автопролонгації відповідно до п. 4.3 кредитного договору № 4979268 від 27 жовтня 2021 року. 18 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №18.04/23-Ф, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 4979268 від 27 жовтня 2021 року. Вважає, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №4979268 від 27 жовтня 2021 року становить 53820 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000 грн. та заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 33820 грн. Наголошує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На думку позивача, у зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором інфляційні втрати склали 11302,20 грн., а три відсотки річних 2211,78 грн. З наведених підстав просить: -стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 53820 грн., інфляційні втрати в розмірі 11302,20 грн. та три відсотки річних в розмірі 2211,78 грн.; -стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» сплачений судовий збір в розмірі 2 147,20 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 53820 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судові витрати, а саме, судовий збір в розмірі 1 715,45 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7990 грн. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим, оскільки заборгованість за відсотками, яку просить стягнути позивач, значно перевищує заборгованість за тілом кредиту. Зазначає, що встановлення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого вона є як споживач фінансових послуг, та передбачені Законом України «Про споживче кредитування» права споживача щодо справедливості умов договору, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків не на користь споживача. Крім того, встановлення в договорі високого розміру відсотків а користування кредитними коштами є непомірним тягарем для позичальника та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Вказує, що строк дії кредитного договору № 4979268 від 27 жовтня 2021 року закінчився 26 листопада 2021 року, а нарахування заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами після закінчення строку дії кредитного договору є необґрунтованим. Вважає, що сплата коштів в розмірі 3800 грн., здійснена 27 листопада 2021 року, не спрямована на пролонгацію умов кредитного договору № 4979268 від 27 жовтня 2021 року. Наголошує, що позивачем не надано доказів направлення їй текстового повідомлення про пролонгацію дії кредитного договору, що відповідало б вимогам п. 4.2.3 кредитного договору № 4979268 від 27 жовтня 2021 року. З наведених підстав просить рішення суду скасувати. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року призначено на 16 год. 00 хв. 12 лютого 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 22 лютого 2024 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 12 лютого 2024 року, датою ухвалення постанови є саме 22 лютого 2024 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання відповідачкою умов кредитного договору № 4979268 від 27 жовтня 2021 року у неї виникла заборгованість в розмірі 53 820 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача, а позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних не підлягають до задоволення, оскільки така заборгованість нараховувалася після введення на території України воєнного стану. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.ч.1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 4979268, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 20000 грн. Пунктом 1.4 договору про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року передбачений строк дії договору 30 днів. Відповідно до п. 1.5.1. стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується : в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача відповідно до п. 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація відповідно до п. 4.3 договору. Крім того, в пункті 1.5.2 передбачена знижена процентна ставка, що становить 0,57% в день та порядок її застосування. З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 4979268 станом на 17 квітня 2023 року вбачається, що така становить 53820,00 грн, що складається із: заборгованості за основним боргом в розмірі 20000 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 33820 грн. 18 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» зобов`язується передати грошові кошти, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» відступити право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, зазначених в реєстрі боржників, який є невід`ємною частиною договору. Враховуючи те, що за умовами договору про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 отримала кредитні кошти та користувалася ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала, відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість за основним боргом в розмірі 20 000 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 33 820 грн.. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловила думку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Оскільки договір про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року укладено на 30 днів, строк дії договору закінчився 26 листопада 2021 року. Умовами договору передбачений порядок продовження строку його дії за ініціативою споживача (пролонгація), а також порядок автопролонгації строку кредиту. Згідно з п. 4.2. договору про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн. (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти. Як вбачається з розрахунку заборгованості 27 листопада 2021 року ОСОБА_1 сплатила 3800 грн. на погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року, які були зараховані як плата за відсотками. З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення споживачу повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» протягом 24 годин з моменту внесення позичальником платежу в розмірі 3800 грн. щодо продовження строку користування кредитом та погодження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення коштів, відсутні підстави вважати, що позивачем дотримано передбачений умовами договору про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року порядок його пролонгації з ініціативи споживача. Відповідно до п. 4.3.1. договору про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року сторони домовилися, що у випадку якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача. Оскільки на день закінчення строку дії договору про надання споживчого кредиту №4979268 від 27 жовтня 2021 року після внесення платежу в розмірі 3800 грн у Волкової була наявна заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20000 грн., в подальшому позичальник не сплачувала жодних коштів на виконання умов договору, договір автопролонговано на строк, що не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, тобто, до 24 лютого 2022 року. З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним, тому проценти за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року підлягали нарахуванню до 24 лютого 2022 року. З розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами нараховувалися до 24 лютого 2022 року, тобто в межах строку дії кредитного договору. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість, що свідчить наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 53820 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 33820 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим, таким, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними, оскільки в умовах договору сторони погодили між собою розмір відсотків за користування кредитними коштами, з яким відповідачка погодилася, підписавши договір про надання споживчого кредиту № 4979268 від 27 жовтня 2021 року, відсотки нараховувалися за процентною ставкою, яка передбачена умовами договору протягом строку дії договору. Покликання апелянта на те, що строк дії договору про надання споживчого кредиту №4979268 від 27 жовтня 2021 року закінчився 26 листопада 2021 року, не заслуговують на увагу, оскільки умовами договору передбачена його автопролонгація на строк не більше 90 днів поспіль у випадку наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Постанова складена 22.02.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк