Постанова Львівський апеляційний суд № 442/2167/23

Справа № 442/2167/23 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С Провадження № 22-ц/811/2714/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2023 року, - ВСТАНОВИВ: у березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 27.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 , за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір №4529835 про надання споживчого кредиту, сума кредиту складала 20000 грн. Кредитний договір укладено відповідно до Правил надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, затверджених наказом №53-ОД від 16.01.2020, розміщених на їх сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Строк кредиту складав 15 днів. Кредитор за умовами договору свої зобов`язання виконав, надав відповідачці в кредит кошти, однак відповідач ухилилась від виконання зобов`язань кредитним договором зобов`язань, сплачувала лише проценти за користування кредитними коштами, що відповідно до п.п.1.4, 4.2, 4.3 Кредитного договору давало їй можливість, пролонгувати дію договору. 17.01.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінтраст Україна» укладено Договір факторингу №17.01/23-ф, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Неналежне виконання відповідачем договору призвело до її заборгованості перед фінансовою установою, у зв`язку з чим ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором, яка складає 76477,53 грн, з яких: 20000 грн - сума кредиту, 39900 грн - проценти за користування кредитом, 14435,09 грн - сума інфляційних витрат, 2141,63 грн - сума 3% річних. Також просить стягнути із відповідачки суму судового збору, сплачену позивачем при подачі позову та 8000 грн. витрат на правничу допомогу. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2023 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором №4529835 від 27.07.2021 в розмірі 59900 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 2102,10 грн. сплаченого судового збору та 6265,60 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у зв`язку зі своєчасною оплатою нею нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами в розмірі 5225.00 грн., 6080.00 грн. та 15960.00 грн., строк дії кредитного договору було продовжено, і такий було продовжено на 90 днів, до 22.01.2022 року. Посилається на те, що за змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, однак позивач просив стягнути проценти, нараховані поза межами строку користування. Суд не врахував, що фінансова установа спонукала позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для позичальника умовах. Апелянт не заперечує отримання кредитних коштів у сумі 20000.00 грн., однак вважає нараховані відсотки необґрунтованими, несправедливими та нікчемними. Апелянт вважає розмір витрат ТзОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на правничу допомогу адвоката в сумі 6265.6о грн. неспівмірним з розглядом даної справи. З наведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Укрвїна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак законність та обгрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог судом апеляційної інстанції не перевіряється. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту, позивач виконав умови договору, надавши відповідачу в кредитні кошти, однак відповідач умов договору не виконала, отримані в кредит кошти не повернула, не сплатила проценти, нараховані в межах строку кредиту, що є підставою для задоволення вимог в цій частині. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, а саме у стягненні трьох процентів річних та інфляційних, суд першої інстанції врахував пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України» про заборону нарахування 3% річних та інфляційних в період воєнного стану. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Встановлено, що 27.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 , за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір №4529835 про надання споживчого кредиту. Сума кредиту складала 20000,00 грн. Дану суму відповідачу було зараховано на платіжну картку «№ НОМЕР_1 . Кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, затверджених наказом № 53-ОД від 16.01.2020 року, розміщених на їх сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Строк кредитування складав 15 днів. Дата повернення 11.08.2021. Процентна ставка в день, за користування кредитними коштами складає 1,90%. Роділом 4 договору №4529835 про надання споживчого кредиту передбачено умови та строк пролонгації строку кредиту. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитор за умовами договору свої зобов`язання виконав, однак відповідач ухилилась від виконання взятих на себе кредитним договором зобов`язань, сплачувала лише проценти за користування кредитними коштами, що відповідно до п.п.1.4, 4.2, 4.3 Кредитного договору давало їй можливість, пролонгувати дію договору. Як вбачається зі змісту договору, такий підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С916057. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбачено мустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Укладення електронного договору про надання споживчого кредиту відповідач не заперечує, ні договір, ні окремі його умови, які апелянт вважає несправедливими, в судовому порядку незаконними (недійсними) не визнавалися, а відтак такі є чиннними, підлягають виконанню обома його сторонами, а відтак доводи апелянта в цій частині є безпідставними. Укладення договору про надання споживчого кредиту від 27.07.2021 року підтверджується також і тим, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, сплачувала проценти, нараховані кредитодавцем користування кредитними коштами. Так, з Картки обліку Договору, яка містить інформацію за укладеним договором №4529835 від 27.07.2021, позичальник ОСОБА_1 , вбачається, що вона 12.08.2021 здійснила оплату в розмірі нарахованих процентів на суму 5225 грн у зв`язку з чим, відповідно до п.п.1.4,1.2 Кредитного договору відбулося продовження строку повернення тіла кредиту, ще на 15 днів до 27.08.2021 зі стандартною процентною ставкою 1,90% в день. В подальшому, відповідач 28.08.2021 здійснила оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 6080 грн., у зв`язку з чим, відповідно до п.п.1.4,1.2 Крединого договору відбулося продовження строку повернення тіла кредиту, ще на 15 днів до 12.09.2021. 09.10.2021 відповідач здійснила оплату в розмірі нарахованих процентів на суму 15960 грн, у зв`язку з чим, відповідно до п.п.1.4,1.2 Крединого договору відбулося продовження строку повернення тіла кредиту, ще на 15 днів до 24.10.2021 з стандартною процентною ставкою 1,90% в день. Оскільки відповідач зобов`яння перед кредитором щодо оплати нарахованих відсотків за користування кредитом, так і щодо повернення тіла кредиту не виконала, угоди щодо пролонгації строку дії договору не укладала, кредитор керуючись п.4.3 кредитного договору, здійснив автопролонгацію дії договору на 90 календарних днів, нараховуючи проценти за користування кредитними коштами 22.01.2022 року з розрахунку 1.9% від суми залишку кредиту. З врахуванням вищенаведеного, позивач нарахував ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором становить 59900.00 грн., з яких: 20000.00 грн. тіло кредиту та 39900.00 грн. нараховані проценти. Заперечуючи щодо позову, ОСОБА_1 , всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу отриманих в кредит коштів та сплати нарахованих процентів за користування кредитними коштами, заперечуючи щодо стягнення заборгованості у розмірі, зазначеному позивачем, відповідач на спростування наданого позивачем розрахунку, не надала іншого розрахунку, а доводи апелянта про неправомірність нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування спростовується умовами договору, який відповідачем не оспорювався, ні договір, ні окремі його умови недійсними в судовому порядку не визнавалися, а відтак є чинними і підлягають обов`язковому виконанню його сторонами. Матеріалами справи безспірно підтверджується, що проценти за користування кредитними коштами нараховані в межах строку кредиту, який неодноразово продовжувався, тобто був пролонгований, з врахуванням пунктів 1.4, 4.2 та 4.3 договору про надання споживчого кредиту №4529835, що спростовує доводи апелянта про неправомірність нарахування процентів за користування кредитними коштами, оскільки такі, як вважає апелянт, нараховувались поза межами строку кредиту. Колегія суддів вважає доведеним розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №4529835 в розмірі 59900.00 грн., з яких: 20000.00 грн. тіло кредиту та 39900.00 грн. нараховані проценти. 17.01.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК» «Фінтраст Україна» було укладено Договір факторингу №17.01./23-Ф, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 27.07.2021, у відповідності до умов якого позивач набув право вимоги грошових коштів від відповідача, відповідно до ст.512 та ст.514 ЦК України до позивача, перейшли всі права щодо права вимоги до відповідача за кредитним електронним договором про надання споживчого кредиту №4529835 від 27.07.2021. Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договорів про відступлення прав вимоги, як первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» направлено повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір відповідно до Закону України "Про судовий збір" в розмірі 2684 грн., то у зв`язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру задоволено частково, то з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 2102,11 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 8000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав суду такі документи: копія договору про надання правової допомоги №07/07-2022; звіт про надання правової допомоги згідно Договору правової допомоги згідно Договору №07/07-2022 від 07.07.2022, рахунок на оплату по замовленню №239/15/03 від 15.03.2023 та платіжну інструкцію №179 від 16.03.2023. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази, подані представником позивача, є підставою для відшкодування таких витрат, адже цей розмір доведений документально, співмірний зі складністю справи, обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, при цьому суд вважав відсутніми підстави для його зменшення та зважаючи на часткове задоволення позову вважав, що судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру позовних вимог, яукі судом задоволено, а відтак підставно стягнув з відповідача на користь позивача 6265,6 грн. (8000/100х78,32%) витрат на професійну правничу допомогу. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2023 року - залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 21.01.2026 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк