Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/15156/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15156/23 пров. № А/857/17464/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Качмара В. Я., Мікули О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі №380/15156/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Ланкевичем А.З. у м. Львів Львівської області 13 вересня 2023 року в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України (далі також ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення перерахунку та виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі також Постанова № 889), за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; - зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачеві грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 року, та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року позов задоволено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення позивачу перерахунку і виплати грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої за вказані періоди індексації грошового забезпечення немає. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, зокрема, у НОМЕР_2 прикордонному загоні Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.04.2023 року № 383-ос майстер-сержанта ОСОБА_1 (П-057766), інспектора-гранатометника першої комендантської групи комендантського відділення, звільненого у запас на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також - Закон № 2232-XII), виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 12.04.2023 року. Як видно з особистих карток грошового забезпечення за 2015-2018 роки та відповідей на адвокатські запити представника позивача, відповідач здійснював нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року включно із затримкою, зокрема, 17.04.2023 року виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки у розмірі 24907,06 грн. З особистих карток грошового забезпечення за 2015-2018 роки також встановлено, що позивачеві виплачувалася грошова допомога на оздоровлення: у квітні 2016 року у розмірі 3747,75 грн, у червні 2017 року - 5286,75 грн, у лютому 2018 року - 5267,75 грн. Крім того, у період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно позивачу була нарахована та виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №

889. Оскільки нарахування та виплата позивачеві індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року включно відповідачем проведено лише 17.04.2023 року, тобто із затримкою, відтак розрахунок грошової допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року, у червні 2017 року, у лютому 2018 року, а також щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, у січні 2016 - лютому 2018 року проведено без урахування індексації грошового забезпечення. Зазначене, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача та стало підставою для звернення до суду із цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у вказаний період місячне грошове забезпечення позивача протиправно не було проіндексоване, тому нарахування та виплата щомісячної додаткової грошової винагороди проведена відповідачем, виходячи із не проіндексованого (знеціненого) місячного грошового забезпечення. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Так, спірним питанням у цій справі є дії відповідача щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2016-2018 та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, без урахування індексації грошового забезпечення позивача. Тобто, дослідженню підлягають обставини включення сум індексації грошового забезпечення до розрахунку цих виплат. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом № 2232-XII. Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з частиною третьою статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. Пунктом 1 Постанови № 889, чинної на час виникнення спірних правовідносин, встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Відповідно до пункту 2 цієї Постанови граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення. На виконання Постанови № 889 Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 р. за № 217/28347, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі Інструкція; втратила чинність 09.11.2018, була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), якою визначені умови та порядок виплати винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати. Відповідно до пункту 3 зазначеної Інструкції до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений). Згідно з пунктом 6 цієї Інструкції винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби на підставі наказів вищих начальників. Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції). Судом апеляційної інстанції встановлено, що нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, здійснювалися позивачу без урахування індексації грошового забезпечення. Матеріалами справи підтверджується, що у період з липня 2015 року по лютий 2018 року включно відповідач здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача із затримкою, зокрема: 17.04.2023 року виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки у розмірі 24907,06 грн, що підтверджується випискою про надходження по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та листуванням із відповідачем за адвокатськими запитами. Під час проходження військової служби було проведено нарахування та виплату позивачеві грошової допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року у розмірі 3747,75 грн, у червні 2017 року - 5286,75 грн та у лютому 2018 року - 5267,75 грн. З урахуванням того, що під час проходження військової служби та звільнення з неї позивачеві не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, відтак нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, яка нараховується з місячного грошового забезпечення, проведено без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі також - Закон № 2017-III) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону № 2017-III). Статтею 9 Закону № 2017-III передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі також - Закон № 1282-XII), Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року (далі також - Порядок № 1078). Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Таким чином, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною сум, для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №

889. Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, від 30 грудня 2020 року у справі № 359/8843/16-а. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону № 2011-ХІІ містить відсилочну норму, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування у складі грошового забезпечення для призначення грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 не регулюється положеннями Закону № 2011-ХІІ. Суд апеляційної інстанції зазначає, що субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди. Аналогічні висновки щодо застосування вищенаведених правових норм наведено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 240/10130/19 та від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до складових грошового забезпечення позивача, з яких обраховувалися виплачені йому спірні виплати. Апелянт покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно зобов`язав відповідача включити до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому повинна обраховуватися допомога на оздоровлення, щомісячну додаткову грошову винагороду. Однак такі доводи апелянта є хибними, оскільки як позовні вимоги, так і висновки суду першої інстанції не пов`язані з необхідністю включення до грошового забезпечення позивача щомісячної додаткової грошової винагороди з метою обрахування допомоги на оздоровлення. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. З урахуванням вказаного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що індексація грошового забезпечення входить до складу грошового забезпечення з якого вираховується грошова допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода. Не включення індексації грошового забезпечення до складу виплат з якого визначається допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода, вказує на протиправну бездіяльність відповідача. Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, які стосуються порушення строків звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції: - «Стаття

233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)»; - «Стаття

234. Поновлення судом строків, пропущених з поважних причин. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року». Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» доповнено КЗпП України пунктом 1 Глави XIX «Прикінцеві Положення», відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановами Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423 було внесено зміни до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» від 25.03.2020 № 338 (із зміною, внесеною постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 630) та Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236. Цими змінами продовжувався карантин на всій території України у період з 19.12.2020 року до 30 квітня 2023 року. З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду 28.06.2023, тобто в межах тримісячного строку з моменту припинення дії карантину. Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України та пункт 1 Глави XIX «Прикінцеві Положення» КЗпП України, слід дійти висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, стосується усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, а в подальшому з урахуванням внесених змін та введенням карантину строк, визначений статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. За приведених положень законодавства, доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом є безпідставними. Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі №380/15156/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді В. Я. Качмар О. І. Мікула