Постанова 4817 № 606/2299/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 606/2299/23Головуючий у 1-й інстанції Іванченко А.М. Провадження № 22-ц/817/188/24 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірський Б.О. суддів - Хома М. В., Храпак Н. М., за участю секретаря - Дідух М.Є. представника заявника адвоката Беляєвої О.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №606/2299/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Відділення поліції №3 (м. Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області про видачу обмежувального припису, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Беляєва звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , який є зятем заявниці. У даній заяві просила встановити заходи тимчасового обмеження строком на шість місяців і покласти на ОСОБА_2 обов`язки у вигляді: - заборони переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею без її згоди; - заборони вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб. В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що відносно неї з боку ОСОБА_2 систематично вчиняється фізичне та психологічне домашнє насильство, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася з відповідними заявами до правоохоронних органів. На підтвердження даних фактів заявниця наводить судові рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 березня 2022 року та 15 вересня 2022 року, якими було визнано ОСОБА_2 винним за ч.1 ст.173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства. Також наводить вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2023 року, яким ОСОБА_2 було притягнуто до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України, за нанесення їй легких тілесних ушкоджень. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2023 року в заяві ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її заяву про видачу обмежувального припису в повному обсязі. Вважає рішення суду першої інстанції таким, яке ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що наведенні у заяві факти доводять вчинення ОСОБА_2 фізичного та психологічного домашнього насильства відносно неї, а тому існує висока вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому вважає, що для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис строком на 6 місяців. Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. У судовому засіданні представник скаржника адвокат Беляєва О.М. апеляційну скаргу підтримала, посилаючись, на доводи викладені в ній. Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи та пояснень представника сторони в суді апеляційної інстанції вбачається, що ОСОБА_2 є зятем ОСОБА_1 . На підтвердження систематичного вчинення домашнього насильства заінтересованою особою у справі по відношенню до тещі, представником заявниці було надано суду лист-повідомлення від 01 листопада 2023 року з відділення поліції №3 (м. Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області про звернення ОСОБА_1 на спеціальну лінію 102 щодо протиправних дій гр. ОСОБА_2 відносно неї, зокрема № 659 від 11 лютого 2023 року, № 998, 1000 від 15 березня 2023 року, № 1016, 1019 від 16 березня 2023 року. За результатами розгляду даних звернень були складені протоколи про вчинення ОСОБА_2 адмінправопорушень, які передбачені ст.173-2 КУпАП (а.с. 5). Постановами Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 березня 2022 року в справі №606/394/22 та від 15 вересня 2022 року в справі №606/1480/22 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 173-2 КупАП, зокрема у вчиненні відносно ОСОБА_1 психологічного насильства. Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2023 року в справі №606/555/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, які пов`язані з домашнім насильством (фізичним), передбачених ч.1 ст. 125, ч.1 ст. 126 КК України відносно потерпілих ОСОБА_3 (тестя) та ОСОБА_1 (тещі) і призначено покарання у вигляді 200 годин громадських робіт. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї особи. Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон). Згідно з пунктами 3, 4, 14, 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону). Судове рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону). Оскільки справа за заявою про видачу обмежувального припису розглядається на підставі відповідних норм ЦПК України, обставини щодо домашнього насильства мають бути доведені належними та допустимими доказами, та, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні на підставі оцінки наданих суду належних та допустимих доказів. На таких же засадах суд дає оцінку ризикам. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. При вирішенні питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви посилався на те, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження систематичного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. При цьому суд першої інстанції обґрунтовував таку позицію тим, що сам факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого домашнього насильства та підставою для застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Проте, судом першої інстанції не враховано, що факт вчинення заінтересованою особою систематичного домашнього насильства відносно заявниці підтверджується належними доказами у справі, зокрема, судовими рішеннями про які заявником було зазначено у поданій заяві з посиланням на номери справ і відповідно інформація про які знаходяться у вільному доступі в ЄДРСР. Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового. У постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 зроблено висновок, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заявниця підтвердила факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї, а також наявність ризиків продовження вчинення заінтересованою особою протиправних дій у майбутньому. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №761/49109/19, від 17 лютого 2021 року у справі №766/13927/20-ц, від 09 червня 2022 року у справі №216/4309/21, від 16 листопада 2022 року у справі №127/9600/22, від 21 грудня 2022 року №464/2376/22. Відповідно до вимог частини 4 статті 26 Закону, обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Оскільки в судовому порядку до ОСОБА_2 обмежувальний припис застосовується вперше, колегія суддів приходить до переконання про можливість застосування до кривдника обмежувальних заходів не на максимальний строк визначений законом, а строком на 3 місяці. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, заявницею доведена тривалість та систематичність вчинення ОСОБА_2 відносно неї домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, оскільки судом встановлено, що такі події мали місце щонайменше з лютого 2022 року. Крім того, колегія суддів апеляційного суду враховує, що заявниця є людиною похилого віку та не має змоги протистояти такому насильству, захистити себе чи припинити таке насильство з боку заінтересованої особи, який вчиняє агресивні дії щодо неї. Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2023 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнити частково. Видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього на строк 3 (три) місяця такі обов`язки: - заборонити переслідувати ОСОБА_1 та в будь-який спосіб спілкуватися з нею без її згоди; - заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 лютого 2024 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Хома М.В. Храпак Н.М.