Постанова Одеський апеляційний суд № 495/8731/21

Номер провадження: 22-ц/813/941/24 Справа № 495/8731/21 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.02.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді - Назарова М.В., Лозко Ю.П. за участю секретаря судового засідання Лупши В.В., учасники справи: позивач - Військова частина НОМЕР_1 відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Квартирно-експлуатаційна частина Білгород-Дністровського району, Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, про виселення без надання іншого жилого приміщення розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Шевчук Ю.В., у приміщенні того ж суду, у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Квартирно-експлуатаційна частина Білгород-Дністровського району, Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, про виселення без надання іншого жилого приміщення,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовної заяви Представник позивача військової частини НОМЕР_1 , 21.10.2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмету пору - Квартирно-експлуатаційна частина Білгород-Дністровського району, Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про виселення, без надання іншого жилого приміщення. Короткий зміст оскаржуваного рішення Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 червня 2022 року позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмету пору - Квартирно-експлуатаційна частина Білгород-Дністровського району, Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про виселення, без надання іншого жилого приміщення - задоволено. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зі службової квартири АДРЕСА_1 (кімнати 1, 2 , 3 , 4) гуртожитку по АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь військової частини НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 1 135,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , судовий збір у розмірі 1 135,00 грн. В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначав, що спірна житлова площа в гуртожитку надана ОСОБА_1 на період роботи у військовій частині, з якої він звільнений в запас Збройних Сил України та на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у Збройних силах не перебуває, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає виселенню із займаного житлового приміщення в гуртожитку разом із усіма членами сім`ї. Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачка ОСОБА_2 звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просила преглянуни та скасувати заочне рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 червня 2022 року у цивільній справі № 495/8731/21 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмету пору - Квартирно-експлуатаційна частина Білгород-Дністровського району, Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про виселення, без надання іншого жилого приміщення. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що відповідно до положень ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо виселення дитини, зняття дити з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов`язковою є учать органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий виснов щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, але ж в матеріалах даної цивільної справи відсутній вказаний висновок. Зазначали, що на підставі вищевикладеного виселення відповідачів із службової квартири житла, за відсутності у них іншого належного на праві власності чи постійного користування житла, є недоцільним, оскільки це порушує охоронювані законом інтереси дітей , і буде становити для неї надмірний тягар, не співмірний із переслідуванням законною метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві Позиція позивача у справі Не погодившись з вимогами та доводами апеляційної скарги, представник позивача звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначали, що зазначене житло у гуртожитку було надано ОСОБА_1 та членам його сім?ї, як військовослужбовцю, у зв?язку з проходженням військової служби в військовій частині НОМЕР_1 . Тобто, основним квартиронаймачем був ОСОБА_1 так як він проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 та отримав житло для тимчасового проживання для себе та членів його сім`ї, тому командуванню військової частини не зрозуміло чому з апеляційною скаргою звертається саме ОСОБА_2 , так як вона не являється основним квартиронаймачем та відношення до військової частини та Збройних Сил України взагалі не має. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2021 року № 286 у ОСОБА_1 календарної місяці вислуги років становить 13 років 8 місяців, загальної вислуги років 15 років 3 (копія наказу знаходиться в матеріалах справи). Відповідач квартиру АДРЕСА_1 (кімнати 1,2,3,4) у порушення, наказу Міністерства Оборони № 380 від 31.07.2018 року «Про затвердження інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» не звільнив. Про необхідність здати службове житло відповідач попереджувався шляхом доведення до нього попередження про необхідність звільнення житлової площі від 14.07.2021 року № 1296, від підпису його отримання відповідач відмовився в присутності капітана ОСОБА_6 та старшого лейтенанта ОСОБА_7 та направленням його повторно засобами укрпошти, що підтверджується фіскальним чеком за № 67701109045570 від 17.09.2021 року, а також категорично в подальшому відмовився здавати житлове приміщення в гуртожитку. (попередження та фіскальний чек знаходиться в матеріалах справи). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2021 року № 286 станом на 18.10.2021 року ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 не проходить військову службу, та звільнений в запас Збройних Сил України та на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов в Збройних силах не перебуває згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2021 року № 1006. (накази знаходяться в матеріалах справи). Але ОСОБА_1 з членами своєї сім?ї залишився проживати в квартирі АДРЕСА_3 . та не зареєстровані у цій житловій площі, він не є військовослужбовцем, який проходить військову службу. Враховуючи, що ОСОБА_1 з членами своєї сім?ї на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов не перебуває в у Збройних Силах України, відповідач підлягає виселенню із займаного житлового приміщення в гуртожитку разом із усіма членами сім?ї. Вищезгадана житлова площа в гуртожитку є об?єктом державної власності Міністерства Оборони України, що належить державі, дане житло є відомчим житлом, в якому мають право проживати військовослужбовці та члени їх сімей, які проходять службу безпосередньо в військовій частині НОМЕР_1 у відповідності до наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.06.2020 року №

14. Військова частина НОМЕР_1 є складовою частиною Збройних Сил України та підпорядкований Міністерству оборони України. Також, слід зазначити, що безпідставне проживання та невиконання відповідачем обов?язку про звільнення вказаного житла в гуртожитку призводить до порушення права на житло інших громадян військовослужбовців, які проходять військову службу в Збройних Силах України, та не мають житла за місцем проходження служби, особливо в час коли в державі оголошений військовий стан. Також, командування військової частини НОМЕР_1 хоче зауважити, що ОСОБА_1 станом на сьогодні військову службу не проходить у Збройних Силах України, це твердження ґрунтується на тому, що якщо б ОСОБА_1 проходив військову службу то він би звернувся до військової частини за своєю житловою справою. Таких звернень на адресу військової частини не надходило. Також ОСОБА_1 до суду ніяких документів не надавав. Відповідно до відповіді з Головного центру обробки спеціальної інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України 06.12.2021 року ОСОБА_1 знаходиться за кордоном, можливо щоб уникнути призову до лав Збройних Сил України, але житло, яке призначене для військовослужбовців, ким він не являється здавати в добровільному порядку не хоче. (відповідь знаходиться в матеріалах справи). Разом з вищевикладеним відповідач не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов та не має право на отримання житла в постійне користування на загальних підставах. Явка в судове засідання Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, про те в судове засідання не з`явились, що не заважає розгляду апляційної скарги у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої сторони який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Судовою колегією встановлено, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.06.2020 року №14 за військовою частиною НОМЕР_1 закріплено в АДРЕСА_4 (кімнати 1,3), АДРЕСА_1 (кімнати 1,2,3,4). Відповідно до Додатку 1 введений в дію наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.06.2020 року №14 щодо закріплення старших за квартирами гуртожитків ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1 визначено старшим за квартирою АДРЕСА_5 . Згідно корінця спеціального ордера на житлову площу в гуртожитку (без права реєстрації) №2 від 10.02.2020 року Білгород-Дністровської квартино-експлуатаційної частини району виданого відповідачу ОСОБА_1 на право заняття з сім`єю у складі 5 осіб житлової площі в гуртожитку в АДРЕСА_6 , кімнати 1, АДРЕСА_7 , 3, 4, житловою площею 52,5 кв.м. за клопотанням командира військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2020 року та на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №18 від 02.10.2020 року. Зазначене житло у гуртожитку було надано ОСОБА_1 та членам його сім`ї, як військовослужбовцю у зв`язку з проходженням військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно Розділу IV, пункту 15 наказу Міністра Оборони №380 від 31.07.2018 року «Про затвердження інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» жила площа в гуртожитках (сімейних гуртожитках) надається військовослужбовцям та членам їх сімей на час проходження служби в цьому населеному пункті за рішенням КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за клопотанням командира військової частини та відповідно до пункту 25 цього ж розділу виселення з гуртожитку (сімейного гуртожитку) без надання іншого жилого приміщення здійснюється відповідно до статей 116, 132 ЖК Української РСР. Відповідно до Розділу VІІ пункту 10 наказу Міністра Оборони №380 від 31.07.2018 року «Про затвердження інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2021 року №286 у ОСОБА_1 календарної вислуги років становить 13 років 8 місяців, загальної вислуги років 15 років 3 місяці. Відповідач квартиру АДРЕСА_1 (кімнати 1, АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 ) у порушення, наказу Міністерства Оборони №380 від 31.07.2018 року «Про затвердження інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» не звільнив. Про необхідність здати службове житло відповідач попереджувався шляхом доведення до нього попередження про необхідність звільнення житлової площі від 14.07.2021 року №1296 від підпису його отримання відповідач відмовився в присутності капітана ОСОБА_6 та старшого лейтенанта ОСОБА_7 та направленням його повторно засобами укрпошти, що підтверджується фіскальним чеком за №67701109045570 від 17.09.2021 року, а також категорично в подальшому відмовився здавати житлове приміщення в гуртожитку. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2021 року №286 станом на 18.10.2021 року ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 не проходить військову службу та звільнений в запас Збройних Сил України та на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов в Збройних силах не перебуває згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2021 року №1006. Відповідно до п.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ. Згідно до абз. 1 держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Абз. 3 передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Абз. 5 передбачено, що для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов`язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайм (найм) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайм (найм) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року № 1081: військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями,що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла. Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними,за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями. Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину(чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця вданому або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках. У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно до Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 04.02.1988 р. № 37, громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов`язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жилі приміщення належать на праві приватної власності). Відповідно до ст.123 Житлового кодексу Української РСР, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76,79 - 83,85,90,частиною шостою статті 101,статтями 103 - 106цього Кодексу. Згідно до ст. 124 Житлового кодексу Української РСР, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Згідно інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби, відомості про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями Донецькій та Луганській областях та тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 13.05.2017 року по 10.00 год. 13.05.2022 року громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 06.12.2021 року перетнув державний кордон України через пункт пропуску Одеса, характеристика ТЗ LOT736 Одеса-Варшава. Згідно п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України «По затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» №1081 від 03.08.2006 року у разі переміщення по службі або звільнення військовослужбовців, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові жилі приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено Законодавством. Згідно до ст. 107 Житлового кодексу Української РСР У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції прийшов помилково висновку, що ОСОБА_1 підлягає виселенню із займаного житлового приміщення в гуртожитку разом із усіма членами сім`ї, виходячи з наступного. Згідно з частиною другою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України. А відповідно до частини четвертої цієї статті суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов?язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конституція України у частині третій статті 47, частині 2 ст.51 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду; сім?я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист материнства в Україні визначений у ст. 24 Конституції України як створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю із материнством, правова, моральна та матеріальна підтримка материнства та дитинства. Згідно статті 5 СК України держава охороняє сім?ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім?ї. Держава створює людині умови для материнства Ta батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. У пункті 4 статті 31 ЦК закріплено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. За змістом статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров?я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв?язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» («Кривіцька і Кривіцький проти України», (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, N? 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року); рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom). Згідно з ч.4 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Поняття охорони дитинства визначено у ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» (далі Закон) - це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. У ст.8 Закону закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. А згідно частин 2, 3 ст.18 цього Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім?ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ст.З Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов?язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов?язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК) особа до досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років) має правовий статус дитини. Згідно з вимогами, установленими статтею 19 СК при розгляді судом спорів щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов?язковою с участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв?язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Судовою колегією встановлено відсутність в матеріалах цивільної справи письмового висновоку органу опіки та піклування. На підставі вищевикладеного, виселення відповідачів із службової квартири житла, за відсутності у них іншого належного на праві власності чи постійного користування житла, є недоцільним, оскільки це порушує охоронювані законом інтереси дітей, і буде становити для відповідачки надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві. Інших доводів апеляційна скарга не містить а тому судова колегія відповідно до вимог ст.367 ЦПК України розглядає справу в межах апеляційної скарги. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374,376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити . Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 червня 2022 рокускасувати . Ухвалити у справі нове рішення яким в задоволені позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Квартирно-експлуатаційна частина Білгород-Дністровського району, Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, про виселення без надання іншого жилого приміщення відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 23 лютого 2024 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко