Постанова 4814 № 545/1511/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/1511/19 Номер провадження 22-ц/814/1095/24Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., розглянув в м.Полтаві у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 16 серпня 2021 року (час ухвалення судового рішення з 11:43:03 год до 15:07:45, дата виготовлення повного тексту судового рішення 20 серпня 2021 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд У С Т А Н О В И В: У червні 2019 року ТОВ «АВТО ПРОСТО» звернулось до суду із зазначеним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів на його користь 139 544 грн 44 коп. заборгованості за договором. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ОСОБА_2 умов Угоди № 378575 від 20 грудня 2011 року, а відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 договору поруки від 18 жовтня 2012 року, у частині виконання зобов`язання із своєчасної сплати внесків. Заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 27 грудня 2019 року позов задоволено. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07.07.2020 року поновлено строк на звернення із заявою про скасування заочного рішення, заява ОСОБА_3 задоволена. Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27.12.2019 року у справі за позовом ТОВ «АВТО ПРОСТО» про стягнення боргу скасоване та ухвалено розгляд справи проводити у загальному позовному провадженні, Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 16 серпня 2021 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» суму заборгованості за Угодою № 378575 в розмірі 139 544,44 грн. Стягнуто в рівних частинах з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» суму сплаченого судового збору в розмірі 2 093,17 грн, тобто по 523,29 грн з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості із нього як поручителя, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на приписи ч.2 ст.1050 ЦК України стверджується про право кредитора вимагати дострокове повернення коштів до настання строку виконання зобов`язання. Судом першої інстанції встановлено, але не надано належної правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_2 , боржник за договором, здійснив останню оплату у рахунок виконання зобов`язань за договором у листопаді 2015 року, тому саме з цієї дати почався перебіг строку пред`явлення вимоги до поручителя, а позов поданий до суду у липні 2019 року. Правом подачі відзиву інші учасники не скористались. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2011 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_2 укладено Угоду № 378575 (далі «Угода») з додатками №1, №2, які є невід`ємними частинами Угоди, з метою отримання автомобіля марки ЗАЗ Форца базової комплектності через систему надання послуг з придбання автомобілів АвтоТак. Угода укладена в рамках створеної позивачем в Україні системи надання послуг з придбання автомобілів АвтоТак. Дана Система полягає у створенні групи покупців, які бажають придбати товар високої вартості (автомобіль), та через механізми, встановлені Угодою, забезпечують придбання кожним учасником автомобіля шляхом сплати його вартості та вартості наданих послуг щомісячними внесками протягом декількох років. Метою договору, відповідно до додатку № 1, є отримання позивачем автомобіля ЗАЗ Форца вартістю 82 620,00 грн. Згідно з додатком № 1 до договору вступний внесок - 2974,32 грн., щомісячний цілий чистий внесок у 0,8333% +ПДВ, щомісячний внесок в оплату послуг 0,5% +ПДВ, плата за право на отримання автомобіля у 3,00%+ПДВ. Додатком № 2, зокрема, передбачено, що система «АвтоТак» - це система, яка полягає у створенні груп покупців (учасників), метою яких є придбання автомобілів. Відповідно до вказаного додатку учасник, який належним чином виконує свої зобов`язання за даною угодою, отримує автомобіль через механізми надання права на отримання автомобіля, передбачені в угоді. А також встановлено, що поточна ціна автомобіля - це ціна автомобіля, яка встановлюється виробником та/або імпортером та/або дистриб`ютором в останній робочий день кожного місяця та є основою для розрахунку розміру складових повних внесків та інших платежів, передбачених Угодою. Положеннями пунктів 2.1, 2.2, 2.3 додатку №2 до Угоди № 378575 визначено, що поточна ціна автомобіля є критерієм для розрахунку складових повних внесків, передбачених угодою, протягом строку існування групи, та повідомляється АВТО ПРОСТО Постачальником. Поточна ціна автомобіля, це остаточна поточна ціна автомобіля на день укладання Угоди. Учасник зобов`язаний повністю сплатити повні внески згідно з графіком внесків. Пунктом 7.2 ст. 7 Додатку №2 до Угоди передбачено, що якщо обрана учасником марка та/або модель коштує дорожче, ніж модель автомобіля, зазначена в Додатку №1, учасник зобов`язаний одноразовим платежем сплатити різницю їх поточної ціни у відповідному місяці до моменту отримання автомобіля. В подальшому такий Учасник повинен сплачувати майбутні повні внески відповідно до поточної ціни автомобіля, вказаного в Додатку № 1 до Угоди. Відповідно до п. 8.1, п. п. 8.2.1.3 п. 8.2 додатку №2 до угоди №378575 учасник, якому надано право на отримання автомобіля, при умові здійснення ним відповідних платежів, у випадку, якщо ним обрана дорожча за визначену в угоді модель, сплачує різницю в ціні моделей автомобіля. 18.10.2012 року між ТОВ «АВТО ПРОСТО» і ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено Договір поруки, за яким останні зобов`язались солідарно відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі зобов`язань, що виникають з Угоди № 378575, а в разі їх невиконання - відповідати перед позивачем як солідарні боржники. Вказаний договір поруки посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В.А. за реєстровими номером № 4497. На момент підписання договору поруки розмір забезпечених порукою вимог складав 94 908,88 грн. Вказана заборгованість може змінюватись в порядку передбаченому в ст.2 Додатку №2 до угоди № 378575 (п.2.4). Відповідно до п.4.4 договору поруки строк його дії встановлено до 31.12.2024 року. 27.10.2012 року ОСОБА_2 отримав автомобіль ЗАЗ Форца, 2012 року випуску, і зареєстрував його на своє ім`я у Полтавському ВРЕР, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 (а.с.17). У жовтні 2017 року ТОВ «АВТО ПРОСТО» було повідомлено про припинення виробництва (постачання) автомобілів ЗАЗ Forza та відповідно ТОВ «АВТО ПРОСТО» здійснило заміну автомобіля ЗАЗ Forza на автомобіль Ravon R4, на виконання зобов`язань взятих на себе згідно п.9.1 ст. 9 Додатку № 2 до Угоди, про що повідомило ОСОБА_2 та в подальшому для розрахунку щомісячних внесків використовувало ціну Ravon R4 (з врахуванням коефіцієнтом зниження вартості нової моделі на 0,8889745 (219310,00 грн. / 246700,00 грн.), оскільки вартість старої моделі - ЗАЗ Forza становила 219310,00 грн., а нової - Ravon R4 становила 246700,00 грн. - згідно вимог п.9.2 ст.9 Додатку № 2 до Угоди). Листом № 37 від 27.09.2018 року дистриб`ютор автомобілів Ravon (ТОВ «Укр-УзАвто») повідомив ТОВ «АВТО ПРОСТО» про відсутність в його мережі автомобілів марки Ravon. Керуючись положенням п. 9.1 ст.9 Додатку №2 до Угоди у жовтні 2018 року позивач здійснив заміну автомобіля Ravon R4 на автомобіль Geely Emgrand 7, який найбільш подібний за ціною та технічними характеристиками. Відповідно остання відома поточна ціна автомобіля Ravon R4 станом на жовтень 2018 року становила 272580,00 грн., а автомобіля Geely Emgrand 7 - 319900,00 грн. Тому коефіцієнт для визначення поточної ціни автомобіля Ravon R4 становить 0,8520788 (272580,00 грн. / 319900,00 грн. х 100%). Станом на травень 2019 року з урахуванням коефіцієнта зниження вартості, поточна ціна автомобіля для розрахунку суми заборгованості вираховувалася наступним чином: - поточна ціна автомобіля Geely Emgrand 7 становить 299 900,00 грн. - тому поточна ціна автомобіля Ravon R4 становить 255 538,42 грн. (299 900,00 грн. х 0,8520788); - тому поточна ціна автомобіля ЗАЗ Форца становить 227 167,14 грн. (255 538,42 грн. х 0,8889745). Після отримання автомобіля за Угодою № НОМЕР_3 ОСОБА_2 скористався наданим йому правом та звернувся до ТОВ «АВТО ПРОСТО» з заявою про розподілення усіх сплачених авансових внесків на залишок внесків, з метою пропорційного зменшення їх розміру. Внаслідок розподілення 36 сплачених авансових внесків на 78 внесків, які залишались, всі наступні внески склали 0,269231 % замість 0,5%. На виконання умов угоди ОСОБА_2 сплатив 63,1256 % зі 100% в оплату чистих внесків і 44 внесків із 120-ти внесків в оплату послуг позивача. Розмір боргу ОСОБА_2 перед позивачем за станом на травень 2019 склав 36,8744 % вартості автомобіля (100% - 63,1256 % = 36,8744 %) та 76 внесків в оплату послуг (120 - 44 = 76) в оплату послуг ТОВ «АВТО ПРОСТО», відповідно загальний розмір заборгованості склав 139 544,44 грн, з яких: чисті внески 83 766,52 грн (227 167,14 грн х 36,8744 % = 83 766,52 грн) та внески в оплату послуг 55 777,92 грн: (227 167,14 грн х 0,269231 % + 20% ПДВ) х 76 внесків = 55 777,92 грн. Свої зобов`язання позивач виконав та надав фінансові послуги на придбання автомобіля, але ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав. Правилами функціонування системи придбання в групах «АвтоТак» (Додаток №2 до угоди) п.14.5 ст.14 визначено, якщо учасник, який отримав автомобіль, не сплатить 2 (два) або більше послідовних, або вибіркових повних внесків, то такий учасник за платіжною вимогою зобов`язаний повністю одноразово сплатити всі несплачені внески згідно з графіком внесків протягом десяти календарних днів від дати отримання платіжної вимоги. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «АВТО ПРОСТО», суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, на які посилався позивач в обґрунтування заявлених вимог. Стосовно застосування наслідків сплину строків давності суд першої інстанції виснував таке. Відповідно до статті 7 Угоди № 378575 від 20.12.2011 року вона набирає чинності з моменту її підписання обома сторонами й діє до моменту виконання обома сторонами всіх зобов`язань, передбачених угодою. Пункт 2.3 статті 2 Додатку 2 до Угоди встановлює обов`язок Учасника повністю оплатити повні внески згідно з графіком внесків. Загальна кількість Повних внесків визначена у Додатку 1 до Угоди становить 120 щомісячних внесків. Угоду сторони уклали 20.12.2011 року на строк 10 років (120 місяців), тобто до грудня 2021 року. Угода не передбачає відповідальності Учасника у виді настання обов`язку достроково сплатити усі, передбачені договором платежі у разі прострочення чергового платежу. Натомість пункт 14.5 статті 14 Додатку 2 до Угоди обумовлює настання такого обов`язку направленням ТОВ «АВТО ПРОСТО» відповідної платіжної вимоги. Оскільки доказів направлення відповідачу ОСОБА_2 такої вимоги у справі немає, то вважати, що обов`язок сплатити суму заборгованості за договором виник у ОСОБА_2 у листопаді 2015 року, а відтак і вважати початок перебігу позовної давності з листопада 2015 року місяця, з якого відповідач припинив сплачувати щомісячні платежі, а не з часу закінчення строку Угоди, не можна. Рішення суду першої інстанції оскаржується одним із поручителів з підстав незастосування судом наслідків пропуску строків давності, а тому відповідно до вимог ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється виключно у межах доводів апеляційної скарги. Обставин, передбачених ч.4 ст.367 ЦПК України, апеляційним судом не встановлено. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Ні спеціальним Законом, ні нормами Глави 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення», не визначені підстави, порядок та умови сплати замовником вартості отриманої послуги частинами. У частині першій ст.903 ЦК України лише зазначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити насадну йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (справа № 2-1169/11, від 10 квітня 2019 року (справа № 604/156/14-ц), від 19 червня 2019 року (справа № 523/8249/14-ц, від 3 липня 2019 року (справа № 1519/2-3165/11), від 26 травня 2020 року (справа № 638/13683/15-ц). від 8 червня 2021 року (справа № 202/781/14-ц) викладений такий правовий висновок щодо застосування строку давності по вимогам до поручителя. «Умова договорів поруки про їхню дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором та договором комісії, не є строком, встановленим у договорі поруки, оскільки останній визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. З огляду на цей висновок слід застосувати припис, викладений у реченні другому частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК України у відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов`язання. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що початок перебігу зазначеного шестимісячного строку слід визначати за датою сплати останнього платежу за кредитним договором.» За змістом наведених висновків положення речення другого частини четвертої статті 559 ЦК України застосовується у разі, якщо у договорі поруки не визначена конкретна дата, до якої діє порука. Пунктом 4.4. договору поруки (т.1 а.с.14) встановлено, що порука діє до 31 грудня 2024 року. Угодою № 378575 від 20 грудня 2011 року передбачено виконання боржником свого обов`язку шляхом сплати вартості отриманих послуг і вартості автомобіля періодичними платежами 120 щомісячних внесків, тобто десять років: з грудня 2011 року по грудень 2021 року. Пунктом 14.5 ст.14 (Додаток №2 до угоди) визначено, якщо учасник, який отримав автомобіль, не сплатить 2 (два) або більше послідовних, або вибіркових повних внесків, то такий учасник за платіжною вимогою зобов`язаний повністю одноразово сплатити всі несплачені внески згідно з графіком внесків протягом десяти календарних днів від дати отримання платіжної вимоги. Отже, укладеною угодою сторони обумовили право позивача змінити кінцевий строк виконання зобов`язання шляхом направлення боржнику платіжної вимоги. Як слідує з матеріалів справи, таким правом позивач не скористався, а звернувся до суду із позовом у червні 2019 року, що є пред`явленням кредитором у встановленому законом порядку вимоги до боржника і поручителя відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України. З огляду на наведене твердження апеляційної скарги, що строк давності до поручителя слід відраховувати з дати останньої сплати боржником внеска, тобто з листопада 2015 року, не є обґрунтованим і суперечить змісту угоди № 378575 від 20 грудня 2011 року і договору поруки від 18 жовтня 2012 року. В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 16 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 21 лютого 2024 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов