Ухвала КЦС ВС № 175/2379/21

УХВАЛА 20 лютого 2024 року м. Київ справа № 175/2379/21 провадження № 61-1967ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнко Вікторії Анатоліївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та ВСТАНОВИВ: У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просила стягнути з відповідачки 87 285,04 грн на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок винних дій відповідача та 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, судові витрати у розмірі 3 178,00 грн. 22 серпня 2023 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. 25 грудня 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2023 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди - 64 185,04 грн, на відшкодування моральної шкоди - 5 000,00 грн, що разом складає 69 185,04 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. 06 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрієнко В. А. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року, в якій просила її скасувати в частині задоволених позовних вимог. Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. 22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним). Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Установлений у пункті 2частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). 22 листопада 2023 року у Рішенні Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. З аналізу наведених норм ЦПК України можна зробити висновок, що касаційному перегляду не підлягають справи, передбачені у пунктах 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, та справи з ціною позову до двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому перевірці підлягає наявність саме цих підстав. Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною. Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково. У справі предметом позову є вимога про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у загальному розмірі 187 285,04 грн,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою. У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи. Зокрема, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявниця вказує на неоднакове застосування судами статті 106 ЦПК України, зазначає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний суд мотивував рішення постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 496/1069/18, у той час, як вона суперечить висновкам Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 20 грудня 2023 року у справі № 172/313/21. Вказує, що остаточного рішення у кримінальному провадженні № 1201704003000743 від 29 березня 2017 року за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України не прийнято, досудове розслідування триває, з огляду на що позовна заява ОСОБА_2 про стягнення із ОСОБА_1 відшкодування матеріальної та моральної шкоди є передчасною, а, отже, ОСОБА_1 в майбутньому буде позбавлена можливості в рамках кримінального провадження спростувати обставини, встановлені постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року. Посилання заявниці не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявниця не навела і доказів на їх підтвердження не надала. Суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, визнав належним та допустимим в якості доказу з урахуванням вимог ЦПК України звіт про оцінку майна від 22 січня 2017 року № 07-03/17-1Р, складений на замовлення позивача, оскільки відповідачу було запропоновано з`явитися для огляду, про що міститься відповідна відмітка в акті огляду, в той час як звіт складений на замовлення. Також суд вірно зауважив, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин для оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. При цьому послався на висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17. Аргументи заявниці фактично зводяться до висловлення незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, наведення власного бачення у питанні застосування правових норм та є проханням про повторний перегляд справи і переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. Розгляд касаційної скарги стосується відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди і спричинення тілесних ушкоджень. Верховний Суд приймає до уваги постанову про адміністративне правопорушення у справі № 175/4542/20, якою водія ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка є чинною. Рішення судів та касаційна скарга не містить інформації про скасування вказаної постанови. У касаційній скарзі заявниця не зазначила, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для неї. У доводах касаційної скарги відсутнє посилання на суспільний інтерес у вирішенні спору чи необхідність у формуванні або суперечливість у практиці застосування статей 22, 1166, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, статті29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а доводи стосуються питання оцінки доказів судами попередніх інстанцій. Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику у такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, могло бути переглянуте в касаційному порядку. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). Представник ОСОБА_1 - адвокат Андрієнко В. А. подала касаційну скаргу на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнко Вікторії Анатоліївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік Є. В. Петров В. В. Пророк