LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824760/16399/22

від 19.02.2024 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2024 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 760/16399/22 номер провадження 22-ц/824/1985/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О., розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - Данильченко Олени Олександрівни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року /суддя Жовноватюк В.С./ у справі за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: В листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 3% річних від простроченої суми у розмірі 113435,65 євро, зазначаючи при цьому, що за курсом 25,95 відповідно до службового розпорядження НБУ від 25.10.2022 складає 4078011,62 грн, та судові витрати. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 3 % річних у розмірі 1 294 471,80 грн за період з 08.11.2011 по 25.10.2022, судовий збір у розмірі 6348,50 грн. /а.с. 119-123/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник АТ «Комерційний банк «Приватбанк» - Данильченко О.О. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 7.1. договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 8 серпня 2007 року по 8 серпня 2037 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 454227 євро. Тобто сторони кредитного договору погодили валюту зобов`язання саме у Євро. Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду висловленої в пункт 47 постанови від 4 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Таку ж думку висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року справа №757/6367/13-ц, вказавши, що оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням з фізичних осіб-поручителів заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті. Детальний розрахунок 3% річних наявний в матеріалах справи та не спростований відповідачем. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики. Зобов`язання між сторонами існує саме в Євро, а тому усі нарахування мають відбуватись у валюті договору. Сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 08 серпня 2007 року уклали кредитний договір K3BLGK15006513, предметом договору є зобов`язання банком надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 7.1. договору. Відповідно до п. 7.1. договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 8 серпня 2007 року по 8 серпня 2037 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 454227 євро. Згідно з договором поруки № K3BLGK15006513/1 від 08 серпня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 08 серпня 2007 року № K3BLGK15006513, згідно якого кредитор надав боржнику кредитні кошти у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 454227 євро. 04.11.2010 заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № K3BLGK15006513 від 08 серпня 2007 року - 8100205,91 грн. 08.11.2011 рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2010 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № K3BLGK15006513 від 08 серпня 2007 року змінено, зменшено стягнуту суму заборгованості з 8100205,91 грн до 3935384,04 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормами ст. 526 ЦК України якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Положеннями ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Так, у матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості й виконання рішення апеляційного суду. При визначенні розміру заборгованості відповідача, суд першої інстанції у повній мірі дослідив подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірив його, оцінив в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, та здійснив власні розрахунки, обґрунтовано виходячи з того, що прострочене зобов`язання виражене у гривні а строк його виконання настав 08.11.2011 р., оскільки рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2011 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2010 року змінено в частині, зменшено стягнуту суму заборгованості з 8100205,91 грн до 3935384,04 грн. Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Період прострочення грошового зобов`язання: з 08/11/2011 до 31/12/2011, 3 935 384,04 x 3 % x 54 : 365 : 100, кількість днів у періоді 54, сума 17 466,64 грн. Період прострочення грошового зобов`язання: з 01/01/2012 до 31/12/2012, 3 935 384,04 x 3 % x 366 : 366 : 100, кількість днів у періоді 366, сума 118 061,52 грн. Період прострочення грошового зобов`язання: з 01/01/2013 до 31/12/2015, 3 935 384,04 x 3 % x 1095 : 365 : 100, кількість днів у періоді 1095, сума 354 184,56 грн. Період прострочення грошового зобов`язання: з 01/01/2016 до 31/12/2016, 3 935 384,04 x 3 % x 366 : 366 : 100, кількість днів у періоді 366, сума 118 061,52 грн. Період прострочення грошового зобов`язання: з 01/01/2017 до 31/12/2019, 3 935 384,04 x 3 % x 1095 : 365 : 100, кількість днів у періоді 1095, сума 354 184,56 грн. Період прострочення грошового зобов`язання: з 01/01/2020 до 31/12/2020, 3 935 384,04 x 3 % x 366 : 366 : 100, кількість днів у періоді 366, сума 118 061,52 грн. Період прострочення грошового зобов`язання: з 01/01/2021 до 25/10/2022, 3 935 384,04 x 3 % x 663 : 365 : 100, кількість днів у періоді 663, сума 214 451,48 грн. Всього штрафних санкцій: 1 294 471,80 грн. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач станом на 25.10.2022 має заборгованість у розмірі 1294471,80 грн - 3 % річних. Апелянтом зазначена формула та строки не оскаржуються. Досліджуючи доводи апеляційної скарги в частині валюти зобов`язання, апеляційний суд їх відхиляє, оскільки кредитний договір, з моменту ухвалення рішення про стягнення за ним заборгованості, у даних правовідносинах не застосовується. Визначальним є рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2011 року, яким заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2010 року змінено в частині, зменшено стягнуту суму заборгованості з 8100205,91 грн до 3935384,04 грн. Тобто, суму зобов`язання, за невиконання якого передбачено відповідальність визначено у 3 935 384,04 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - Данильченко Олени Олександрівни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»