Постанова Київський апеляційний суд № 357/6015/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи: 357/6015/19 номер апеляційного провадження: 22-ц/824/348/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 вересня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Білич І.М. суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А. при секретарі Мельник Ю.О. за участі: представника позивача Батура П.О. представник відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року та на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О.В., у цивільній справі № 357/6015/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення трьох відсотків річних,- в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь три відсотки річних у розмірі 448 138,36 грн. та судові витрати. В обгрунтування позовним вимог зазначала, що 19 червня 2012 року між нею та ОСОБА_4 був укладений договір позики. За умовами договору відповідач прийняла у власність від неї 1 200 000,00 грн., що в еквіваленті складало 150 000,00 доларів США, терміном на п`ять років, до 19 червня 2017 року, без нарахування процентів. Також, 04 квітня 2014 року між нею та відповідачем був укладений ще один договір позики грошових коштів за умовами якого вона передала у власність відповідача грошові кошти у сумі 981 750,00 грн., що є еквівалентно 85 000,00 доларів США по курсу НБУ, а відповідач зобов`язалась повернути їй таку ж суму грошових коштів, без нарахування процентів у строк до 04 квітня 2016 року. Однак, станом на день звернення до суду, відповідач не повернула отриману грошову позику за обома договорами на загальну суму, що еквівалентна 235 000,00 доларів США. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами просила стягнути за вказаними зобов`язаннями 3% річних, що підлягають сплаті в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти станом на день ухвалення рішення у випадку наявності спору в суді. Станом на час складання позову, а саме 30 травня 2019 року, курс долара США по відношенню до гривні встановлений НБУ 26,6834 грн. відповідно сума еквівалентна 16 794,65 доларам США станом на 30 травня 2019 року становить 448 138,36 грн. (26,6834 х 16794,65). Відтак, загальний розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача станом на 30 травня 2019 року становить 448 138,36 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення трьох відсотків річних, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три відсотки річних у розмірі 158 385,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати (судовий збір) у розмірі 1 732,44 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2021 року заяву представника позивача, адвоката Батури П.О., про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення трьох відсотків річних, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 301,45 грн. Не погоджуючись з рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила змінити рішення суду від 15 вересня 2021 року, збільшивши суму стягнення з 158385,40 грн. до 427510,57 грн. Здійснити новий розподіл судових витрат, понесених позивачем. Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначаючи, що оскаржуване рішення не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства України. Так, під час ухвалення оскаржуваного рішення, судом першої інстанції помилково зроблено розрахунок. Загальний розмір 3% річних за обома договорами позики складає 427 510,57 грн., а не 158 385,40 грн. Також позивач не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу, яку задоволено судом, оскільки з урахуванням доводів апеляційної скарги, додаткове рішення підлягає скасуванню, а судові витрати підлягають задоволенню в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат Батура П.О. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з наведених в ній підстав. Представник відповідача - ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Так судом при розгляді справи встановлено, що 19 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Іванчишиною Л.Г., зареєстрований в реєстрі за №1984 (т.1 а.с. 8). Відповідно до п.1 даного договору відповідач ОСОБА_4 , прийняла у власність від ОСОБА_3 - 1 200 000 гривень, що в еквіваленті складає 150000 доларів США, терміном на п`ять років, тобто до 19 червня 2017 року, без нарахування процентів. Також, 04 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики грошових коштів, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Мельничук М.В., зареєстрований в реєстрі за №1-440 (т.1 а.с. 9). Відповідно до п. 1, 4 даного договору позикодавець передала у власність позичальника грошові кошти у сумі 981 750,00 грн., що є еквівалентом 85 000,00 доларів США по курсу Національного Банку України, а позичальник зобов`язувалась повернути позивачу таку ж суму грошових коштів, без нарахування процентів у строк до 04 квітня 2016 року. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року позовні вимоги у цивільній справі №357/5634/18 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості, задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 6 615 720 грн., що еквівалентно 235 000 доларів США та стягнуто судовий збір у розмірі 8 810 грн. 00 коп. Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у справі №357/5634/18 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості (т.1 а.с. 26-28) рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 19 червня 2012 року в розмірі 1 200 000,00 грн., за договором позики від 04 квітня 2014 року в розмірі 2 216 052 грн., що еквівалентно 85 000,00 дол. США, станом на 23 травня 2018 року (час звернення з позовом до суду), а всього 3 416 052,00 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 8 810,00 грн. та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 6 822 грн. 90 коп.. Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №357/5634/18 касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.1 а.с. 91-96). Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 роу у справі №357/5634/18 апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року змінено, зменшено суму стягнення з 6 615 720 грн. до 6 567 897,50 грн., з яких за договором позики від 19 червня 2012 року - 4 192 275 грн. та за договором позики від 04 квітня 2014 року - 2 375 622,50 грн. В решті рішення залишено без змін (т. 1 а.с. 64-69, 97-99). Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №357/5634/18 касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року у не скасованій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, зупиненого ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року (т. 1 а.с. 100-104). Також, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2019 року у справі №357/7022/19 у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення інфляційних втрат, відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року у справі №357/7022/19 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у розмірі 244 936,94 грн. за період 19 червня 2017 року по 13 червня 2019 року та судові витрати у розмірі 6123,43 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила грошове зобов'язання щодо повернення позики розмір якої, визначений договорами від 19 червня 2012 року та від 14 квітня 2016 року. Відтак у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, зокрема у вигляді стягнення трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України. При цьому, суд не вбачав підстав для нарахування 3% річних в іноземній валюті, оскільки умовами договору не визначено валюту нарахування таких відсотків. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач вказував на те, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в ч. 2 ст. 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами. За змістом договорів позики позивач надаючи відповідачу грошові кошти у гривні мала законне сподівання отримати, у визначені договорами строки, таку суму коштів у гривні, за яку б вона могла придбати відповідно 150 000 доларів США та 85 000 доларів США. Іншого трактування умов договору щодо зазначення еквіваленту сум позики в іноземній валюті зміст договорів не передбачає.? За викладених обставин у даній конкретній справі для правильного обрахування 3% річних від суми простроченого зобов`язання у якому визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, з урахуванням ч. 2 ст. 533 ЦК України, розмір простроченої суми суд мав би визначити в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день повернення позики, який зазначений у договорах, а саме до 04 квітня 2016 року та до 19 червня 2017 року. Станом на 04 квітня 2016 року курс долара СІІІА по відношенню до гривні встановлений Національним банком України на рівні 2610,8475 грн. за 100 доларів СІІІА, відповідно сума еквівалентна 85000,00 доларам СІІІА станом на 04 квітня 2016 року становить 2 219 220,38 грн. (2610,8475 х 85000,00), (курс взято з сайту Національного банку України http://www.bank.gov.ua/). Станом на 19 червня 2017 року курс долара США по відношенню до гривні встановлений Національним банком України на рівні 2602,1900 грн. за 100 доларів СІІІА, відповідно сума еквівалентна 150000,00 доларам США станом на 19 червня 2017 року становить 3 903 285,00 грн. (2602,1900 х 150000,00), (курс взято з сайту Національного банку України http://www.bank.gov.ua/). Відповідно, три процента річних від простроченої суми, які відповідач зобов`язана сплатити на користь позивача за договором позики від 19 червня 2012 складає 227 780,74 гри. (3 903 285,00 грн. (прострочена сума за договором позики) х 3 % (три відсотки річних) х 710 днів (кількість днів прострочення за період з 20.06.2017 по 30.05.2019) : 365 днів (кількість днів у році) = 227 780,74 грн.). Також, за договором позики грошових коштів від 04 квітня 2014 року, три процента річних від простроченої суми, які відповідач зобов`язана сплатити на користь позивача складає 199 729,83 грн. (2 219 220,38 грн. (прострочена сума за договором позики) х 3 % (три відсотки річних) х 1095 днів (кількість днів прострочення за період з 30 травня 2016 року по 30 травня 2019 року) : 365 днів (кількість днів у році) = 199 729,83 грн.). Таким чином, загальний розмір трьох відсотків річних за обома договорами позики, який підлягає стягненню з відповідача, на думку скаржника, становить 427 510,57 грн. Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування судового рішення, так як не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та умовах укладених договорів. Так як відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України та закон передбачає обов`язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак, закон не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин, оскільки частина друга ст.533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно виходив з того, що не вбачав підстав для нарахування 3% річних, саме в іноземній валюті та за курсом долара США станом на час складання позову - 30 травня 2019 року, який по відношенню до гривні встановлений Національним банком України на рівні 26,6834 грн., відповідно сума еквівалентна 16794,65 доларам США станом на 30 травня 2019 року становить 448138,36 грн. Так, позивач просив стягнути 3% річних саме за прострочення виконання зобов`язання за договорами позики, а не за прострочення виконання грошового зобов`язання за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року зі змінами у відповідності до постанови Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, яке набрало законної сили 23 вересня 2020 року та яким стягнуто заборгованість за договорами позики станом на 22 січня 2019 року, в сумі - 6 567 897,50 грн., з яких за договором позики від 19 червня 2012 року - 4 192 275 грн. та за договором позики від 04 квітня 2014 року - 2 375 622,50 грн. Колегія суддів вважає, що суд правильно також визначився з датою можливого нарахування суми заборгованості, а саме станом на 20 червня 2017 року (строк погашення боргу за договором позики від 19 червня 2012 року) та станом на 05 квітня 2016 року (строк погашення боргу за договором позики від 04 квітня 2014 року). А у разі невиконання відповідачем рішення суду, позивач має право ставити вимоги про стягнення інфляційного відшкодування та 3 % річних від суми, визначеної даним рішенням, тобто від 4 192 275 грн. та від 2 375 622,50 грн., а не від 1 200 000 грн. чи 981 750,00 грн. Виходячи з висновків Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові від 20 вересня 2019 року у справі №638/10417/15ц, - у правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання поза межами строку дії договору права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи в судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України чи у валюті 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Також суд першої інстанції враховував, що нарахування трьох відсотків річних за ч.2 ст.625 ЦК України не є умовою договору, якою б самі сторони визначили валюту нарахування таких відсотків, що підстави для нарахування даних відсотків виникли після прострочення грошового зобов`язання, тобто після кінцевої дати повернення боргу за умовами договору. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і доводи апеляційної скарги частині помилковості висновків суду про те, що відповідач в добровільному порядку погасила заборгованість, так як останні не впливають на визначення та нарахування трьох відсотків річних за період просрочення зобов`язання. Що стосується доводів позивача про незаконність ухваленого судом додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то такі доводи також є необґрунтованими, з огляду на наступне. Частинами 1, 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.1, 2 ст.137 ЦПК України). Згідно вимог ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 8 указаної процесуальної норми передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Представником позивача, на підтвердження стягнення судових витрат надано: копію договору про надання правової допомоги №65/ЦС від 29 травня 2019 року, копію додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги №65/ЦС від 29 травня 2019 року, розрахунок витрат на правову допомогу від 12 листопада 2020 року, копію акта про надання правничої допомоги від 12 листопада 2020 року, розрахунок витрат на правову допомогу від 16 вересня 2021 року, копію акта про надання правничої допомоги від 16 вересня 2021 року, копії квитанцій від 16 листопада 2020 року та 17 вересня 2021 року на суму 15 000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до п. 8 договору про надання правової допомоги №65/ЦС від 29 травня 2019 року, розмір та порядок оплати гонорару встановлюється в додатку 1 до даного договору, яким і визначається вартість послуг адвоката за одну годину. З розрахунків витрат на правничу допомогу від 12 листопада 2020 року та 16 вересня 2021 року вбачається, що на: вивчення та аналіз документів, пов`язаних зі стягненням 3% (трьох відсотків) річних за прострочення повернення грошових коштів за договорами позики від 19 червня 2012 року та від 04 квітня 2014 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; вивчення чинного законодавства та судової практики щодо існуючого спору, обрання тактики та стратегії захисту прав Клієнта; підготовку та складання позовної заяви до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області про стягнення інфляційних втрат за неповернення грошових коштів за договорами позики від 19 червня 2012 року та від 04 квітня 2014 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було витрачено 4 год. на загальну суму - 4000,00 грн. (1000,00 грн. за годину); підготовку та подачу клопотання про долучення до матеріалів справи №357/6015/19 додаткових доказів було витрачено 1 год. на загальну суму - 1000,00 грн.; підготовку та подачу заяви про забезпечення позову у справі №357/6015/19 було витрачено 3 год. на загальну суму - 3000,00 грн. (1000,00 грн. за годину); підготовку письмових пояснень у справі №357/6015/19 було витрачено 2 год. на загальну суму - 2000,00 грн. (1000,00 грн. за годину); підготовку відзиву на апеляційну скаргу, подану на ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову від 11.01.2021 у справі №357/6015/19 було витрачено 2 год. на загальну суму - 2000,00 грн. (1000,00 грн. за годину); участь адвоката у 2 судових засіданнях Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/6015/19 на загальну суму 3000,00 грн. (по 1500,00 грн. за один судодень згідно п.3 додатку №1 до договору №65/ЦС від 29.05.2019). Таким чином, загальна сума витрат позивача на професійну правничу допомогу у справі №357/6015/19 складає 15000,00 грн. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Крім того, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Так, в матеріалах справи міститься клопотання відповідача про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, проте останнім не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, на думку колегії суддів, судом першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховано, що позов задоволено частково, вказані витрати пов`язані з розглядом справи, їх розмір обґрунтований, прийнято до уваги конкретні обставини справи, принципи співмірності та розумності судових витрат та виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, цілком правомірно зроблено висновок, про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 5301,45 грн. З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні. Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст.368, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя - доповідач: Судді: