Постанова Київський апеляційний суд № 366/447/23

справа № 366/447/23 головуючий у суді І інстанції Ткаченко Ю.В. провадження № 22-ц/824/5788/2024 суддя-доповідач у суд ІІ Інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 19 лютого 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги при звільненні, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила стягнути з відповідача заборгованість з виплати матеріальної допомоги у зв`язку з ліквідацією підприємства, як працівнику, який попрацював на підприємствах зони відчуження понад 3 роки з особливо шкідливими умовами праці у розмірі 19 726 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 вересня 2019 року позивач була прийнята на роботу в ДП «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження». 07 листопада 2022 року, згідно наказу відповідача № 153-ОС, позивач звільнена з підприємства у зв`язку з його ліквідацією на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач в день звільнення не працювала. Свою трудову книжку вона отримала засобами поштового зв`язку через декілька днів після звільнення. Позивач звернулася до відповідача з вимогою про розрахунок у відповідності ст. 116 КЗпП України. Після цієї вимоги відповідач сплатив певну суму коштів позивачу, однак при цьому не врахував п. 5.1 Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам ДП «ЦОТІЗ» Колективного договору, відповідно до якого, при звільненні у зв`язку з ліквідацією підприємства, його працівникам, які попрацювали на підприємствах зони відчуження (Державних підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці понад 3 роки, виплачується матеріальна допомога у розмірі 1 (однієї) середньомісячної зарплати відповідного працівника. Позивач же попрацювала на підприємствах зони відчуження більше 3 років, а саме з 18 вересня 2019 року по 07 листопада 2022 року. Відтак, позивач стверджує, що відповідач має перед нею заборгованість з виплати матеріальної допомоги у зв`язку з ліквідацією підприємства у розмірі 19 726 грн., з огляду на розрахунок по заробітній платі позивача за липень та серпень 2022 року. Оскільки відповідач порушив вимоги трудового законодавства, позивач вимушена звернутись в суд за захистом своїх прав. Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ДП «ЦОТІЗ» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що ДП «ЦОТІЗ» визнано підприємством постраждалим, оскільки ДАЗВ підтвердив, що діяльності ДП «ЦОТІЗ» з 24 лютого 2022 року завадили обставини непереборної сили - захоплення виробничих та адміністративних будівель, споруд, техніки, іншого рухомого майна, первинної Документації, документації бухгалтерського обліку, адміністративної, розпорядчої та іншої документації військовослужбовцями рф. Ці обставини підприємство не могло передбачити чи відвернути, що завдало збитків як підприємству, так і його працівникам, при цьому керівництво ДП «ЦОТІЗ» було частково позбавлене контролю над підприємством, не мало доступу до майна та документації, а також те, що ДП «ЦОТІЗ» є підприємством, що постраждало внаслідок збройної агресії рф, через це воно позбавлене можливості виконання договірних зобов`язань. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ДП «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (далі - ДП «ЦОТІЗ») належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження, що підтверджується п. 1.1 Статуту ДП «ЦОТІЗ» (у новій редакції), затвердженого наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07 липня 2020 року № 145-20 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 18 серпня 2022 року. Із зазначеного вбачається, що ДП «ЦОТІЗ» знаходиться в стані припинення. Протоколом від 10 жовтня 2018 року № 2 на зборах трудового колективу схвалено колективний договір ДП «ЦОТІЗ» на 2018-2020 роки, який зареєстрований Іванківською районною державною адміністрацією Київської області за реєстраційним № 12 від 18 жовтня 2022 року. Додатком 7 до Колективного договору є затверджене директором ДП «ЦОТІЗ» Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження». Протоколом загальних зборів трудового колективу ДП «ЦОТІЗ» від 01 грудня 2020 року № 1 до Колективного договору внесено зміни та доповнення, які зареєстровані за № 12 в Іванківській районній державній адміністрації Київської області. Відповідно до п. 2 розділу І Колективного договору, його сторонами є ДП «ЦОТІЗ» в особі директора (Роботодавець) з однієї сторони та спільний представницький орган профспілкових організацій, які здійснюють свої повноваження на підприємстві, в особі голови спільного представницького органу (Профспілкова сторона), з другої сторони. Згідно п. 5 розділу І Колективного договору, останній поширюється на всіх його працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, на обраних і штатних працівників профспілкової організації Підприємства. Відповідно до п. 5.1 цього Положення, при звільненні у зв`язку з ліквідацією Підприємства, його реорганізацією або скороченням чисельності працівників Підприємства, працівникам виплачується матеріальна допомога у розмірі: працівникам, які пропрацювали на підприємствах зони відчуження (Державних підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП) більше 3-х років у розмірі 2 (двох) середньомісячних зарплат відповідного працівника. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Відповідач доказів зупинення відповідних положень Колективного договору суду не надав. Позивач в період з 18 вересня 2019 року по 07 листопада 2022 року, тобто понад 3-х років, працювала на різних посадах підприємства зони відчуження з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП), зокрема: - з 18 вересня 2019 року по 07 листопада 2022 року в ДП «ЦОТІЗ». Наведене підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 25 липня 2022 року № 73-22 «Про ліквідацію державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» припинено ДП «ЦОТІЗ», шляхом ліквідації. Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 10 серпня 2022 року № 79-22 «Про внесення змін до наказу ДАЗВ від 25 липня 2022 року № 73-22 «Про ліквідацію державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження»» внесено зміни до Наказу. Наказом ДП «ЦОТІЗ» № 153-ОС від 07 листопада 2022 року позивача звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. В день звільнення (07 листопада 2022 року) позивач не працювала. 06 лютого 2023 року позивач засобами поштового зв`язку надіслала вимогу про розрахунок на адресу відповідача. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. За положеннями частини третьої статті 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Відповідно до ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців. Колективний договір укладається на підприємстві, в установі, організації, а також з фізичною особою, яка використовує найману працю (стаття 11 КЗпП України). Відповідно до ст. 13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Зазначене свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові при звільненні, мають бути виплачені у день його звільнення. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України). Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача стаж роботи в особливо шкідливих умовах праці більше 3 років, а, відтак, при звільненні у зв`язку з ліквідацією підприємства, відповідно до п. 5 Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (Додаток 7 до колективного договору з урахуванням змін та доповнень), має право на отримання матеріальної допомоги у розмірі двох середньомісячних зарплат відповідного працівника. Встановивши, що згідно з наказом про звільнення ОСОБА_1 № №153-ОС від 07 листопада 2022 року, останній, крім іншого, вирішено виплатити вихідну допомогу у розмірі 1 (однієї) середньомісячної заробітної плати відповідно до ст. 44 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню невиплачений залишок матеріальної допомоги при звільненні згідно умов колективного договору у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати позивача. Судом першої інстанції надано належної оцінки доводам відповідача, що ДП «ЦОТІЗ» знаходиться на стадії ліквідації, триває його інвентаризація і підприємство не може здійснити виплати коштів позивачу, оскільки не має власних коштів, та відхилено їх як необґрунтовані, зазначивши, що відсутність коштів у підприємства не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, зважаючи на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 359/4100/16-ц про те, що за будь-яких умов при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення, і що суди не врахували, що і сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за невиплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації на день звільнення, не виключає вину власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні у розумінні статті 117 КЗпП України. Виходячи з вищевикладеного, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції в цій частині та відхиляються апеляційним судом доводи ДП «ЦОТІЗ» в апеляційній скарзі, що у відповідача не було коштів на виплати, передбачені колективним договором, в зв`язку з їх відсутністю, причинами чого є неможливість здійснювати господарську діяльність, недостатнє фінансування за бюджетною програмою КПКВ 27081110 «Підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов`язкового) відселення» за статтями витрат «оплата праці» та «нарахування на оплату праці», негативна тенденція позабюджетних коштів, що зумовлено окупацією зони відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зумовлено окупацією та запровадженням воєнного стану, і що судом першої інстанції не було взято до уваги повідомлену відповідачем інформацію про фінансове становище роботодавця. Крім того, судом першої інстанції правильно зауважено, що відповідач не надав доказів зупинення відповідних положень колективного договору, як це передбачено ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Таким чином, положення колективного договору залишаються обов`язковими для роботодавця, і виплата вихідної допомоги позивачу при його звільненні не в розмірі, передбаченому умовами колективного договору, а лише в розмірі, який встановлено ст. 44 КЗпП України, не є належним дотриманням відповідачем трудових прав ОСОБА_1 , а, відтак, вказане порушене право підлягало захисту судом першої інстанції. Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що на спірні правовідносини розповсюджується дія листа ТПП України «Про підтвердження форс-мажорних обставин» від 28 лютого 2022 року. Доводам відповідача в наведеній частині було надано правильну оцінку судом першої інстанції, який вказав, що на підтвердження обставин непереборної сили відповідач не надав сертифікат ТПП України, яким могли б бути підтверджені ці обставини, при цьому суд допускає, що у відповідача, як і у більшості господарюючих суб`єктів на території України внаслідок військової агресії рф, погіршився фінансовий стан порівняно з іншими звітними періодами, але це не є підставою для звільнення від виконання зобов`язань, в тому числі за чинним колективним договором. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Дійсно, Торгово-промислова палата України у своєму листі від 28 лютого 2022 вказала, що: «…засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Разом із тим, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Частиною першою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом 7 днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Належним підтвердженням відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» є сертифікат ТПП України про настання форс-мажорних обставин, який в матеріалах справи відсутній і відповідачем не надано доказів звернення до ТПП України для отримання відповідного сертифікату. Таким чином, лист ТПП України не є сертифікатом у розумінні наведеного положення Закону, та разом з тим, не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини. У постанові Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/9258/20 суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання - саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору, отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажор суд оцінюватиме цей доказ у сукупності з іншими. У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 922/2394/21 також зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Надані відповідачем до суду копії наказу ДАЗВ від 11 квітня 2022 року № 31-22 «Про призупинення дії наказу ДАЗВ від 15 серпня 2017 року № 112 «Про затвердження Інструкції щодо умов і вимог провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення та контролю за їх дотриманням», наказу ДАЗВ від 14 січня 2022 року № 8-22 «Про внесення змін до наказу ДАЗВ від 15 серпня 2017 року № 112», наказу ДАЗВ від 24 лютого 2022 року «Про режим воєнного стану в зоні відчуження» не є належними та допустимими доказами як незадовільного фінансового становища відповідача, на яке він посилався в апеляційній скарзі, так і відсутності вини ДП «ЦОТІЗ» у незабезпеченні трудових прав ОСОБА_1 . Таким чином, висновки суду першої інстанції не спростовані доводами відповідача, наведеними в апеляційній скарзі. Визначаючи суму заборгованості відповідача перед позивачем, суд першої інстанції враховав положення розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 та дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача суму у розмірі 19 726 грн., як матеріальну допомогу у зв`язку з ліквідацією підприємства працівнику, який попрацював на підприємствах зони відчуження (Державних підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП) понад 3 роки. За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» залишити без задоволення. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.