Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/17302/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/17302/23 пров. № А/857/21345/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Гуляка В.В., Носа С.П., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Костюкевичем С.Ф. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо нездійснення йому нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.07.2019 по 28.02.2022. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що передбачена нормами Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати №2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон №2050) компенсація підлягає виплаті у разі несвоєчасного виконання рішення суду, яким присуджено стягнення доходу на користь працівника. При цьому, рішення суду було своєчасно виконано, а тому підстав для виплати спірної компенсації немає. Крім того, при виключенні позивача зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення з ним був проведений повний розрахунок з дотриманням діючого законодавства. Жодних заперечень щодо сум розрахунку від позивача не надходило. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 у період з 07.07.2016 по 08.07.2019 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . 05.07.2019 наказом командира в/ч НОМЕР_1 №147-РС позивач був звільнений у запас за пунктом 2 підпункту а у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного на умовах передбачених абз.2 ч.3 ст.23 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу №2232-ХІІ від 25.03.1992. Під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 позивачу не була нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі №140/6790/22 визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 (із встановленням січня 2008 року як базового місяця). Згідно довідки-розрахунку ОСОБА_1 було нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018, а саме : на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі №140/6790/22 у розмірі 66944,61 грн. 28.12.2022 позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 66944,61 грн, що підтверджується витягом про цільові надходження від 28.12.2022. 28.04.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом щодо здійснення нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати. Листом №331 від 25.03.1992 відповідач повідомив позивача, що в/ч НОМЕР_1 на виконання рішення суду було здійснено нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення, інших зобов`язань в/ч, в тому числі щодо нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення в рішеннях суду не наведено, відповідно підстав щодо виплати немає. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації його грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що передбачена законодавством сума індексації грошового забезпечення у встановлені строки позивачу виплачена не була, а тому він має право на отримання передбаченої Законом №2050 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом №2050 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159). Статтею 1 Закону №2050 передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру : пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону №2050). Відповідно до ст.3, 4 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно п.1-п.4 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування норм Закону №2050, зокрема у постанові від 15.10.2020 по справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Верховний Суд виходив із аналізу норм відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні № 9-рп/2013 від 15.10.2013. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 по справі №620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду по справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. За змістом ст.1 Закону №2050, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.03.2023 по справі №120/9475/21-а, від 15.10.2020 по справі №240/11882/19, від 13.01.2020 по справі №803/203/17. Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 по справі №825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), оскільки вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050. Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення. Відповідно до п.2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої Законом №2050 та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.04.2021 по справі №465/322/17. Так, в/ч НОМЕР_1 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі №140/6790/22 було здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення 28.12.2022 у розмірі 66944,61 грн. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати. Щодо стягнення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом першим частини третьої вказаної статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат. Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При цьому, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Разом з тим, ч.6 ст.134 КАС України визначає, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, відповідно до частини сьомої цієї статті, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу було заявлено про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. З матеріалів справи видно, що 20.12.2023 було укладено договір про надання правничої допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Машевською Л.А. На підтвердження понесених витрат представницею позивача суду були надані наступні документи, а саме : свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВА №1062 від 30.11.2018; ордер про надання правничої правової допомоги у Восьмому апеляційному адміністративному суді від 20.12.2023; протокол погодження гонорару-фіксованої договірної ціни професійної правничої допомоги (додаток №84 до договору від 20.12.2023) в сумі 5000 грн; акт готовності приймання наданих юридичних послуг від 02.01.2021 згідно договору про надання професійної правничої допомоги №84 від 20.12.2023; квитанція №1/1 від 02.01.2024 на суму 5000 грн. Колегія суддів враховує, що відповідно до п.2 ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представницею позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що такі витрати є дещо завищеними до складності справи та не відповідають критерію реальності адвокатських послуг. Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Таким чином, з урахуванням предмету спору, виходячи з принципів обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, значення справи для сторін, реальності наданих адвокатських послуг, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 2000,00 грн. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року по справі №140/17302/23 - без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді В. В. Гуляк С. П. Нос