Постанова 4856 № 560/2773/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2773/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 20 лютого 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 14.12.2020 по 27.01.2023. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.08.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2020 по 15.06.2021. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2020 по 15.06.2021 в сумі 89844,47 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Рішенням командувача Сухопутних військ ЗСУ від 27.04.2018 №13498 військова частина НОМЕР_2 з 01.06.2018 зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №267 від 14.12.2020 позивач з 14.12.2020 виключений зі списків особового складу. Рішенням від 20.04.2022 у справі №560/3365/22 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 обчислити та виплатити позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 по 14.12.2020, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошову допомогу при звільнені, грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної відпустки за 2020 рік, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020. 27.01.2023 військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила індексацію грошового забезпечення, грошове забезпечення з 29.01.2020 по 14.12.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошову допомогу при звільнені, грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної відпустки за 2020 рік в сумі 89848,05 грн. Вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплату середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 14.12.2020 по 27.01.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Також судом враховано, що статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців. Тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов`язання нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до часткового задоволення, шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_3 нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2020 по 15.06.2021 (шість місяців з дати звільнення). Разом з тим, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 89844,47 грн, з урахуванням істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України, (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX ), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100). Згідно із статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. З 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців. Позивач виключений із списків особового складу з військової служби 14.12.2020. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 27.01.2023, після набрання чинності статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16). Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 15.12.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат. За змістом статті 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Разом з тим, суд враховує, що статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців. Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги щодо зобов`язання нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до часткового задоволення, шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_3 нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2020 по 15.06.2021 (шість місяців з дати звільнення). Відповідно до довідки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 , про заробітну плату позивача за жовтень-листопад 2020 року загальний розмір виплаченого йому грошового забезпечення склав 37915,90 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 61 календарний день. Таким чином, середній заробіток позивача складає 621,57 грн (37915,90 грн : 61 день). Затримка розрахунку при звільненні за період з 15.12.2020 по 27.01.2023 становить 773 календарних дні. Враховуючи встановлені статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 15.12.2020 але не більш як за шість місяців - 182 календарні дні (з 15.12.2020 по 15.06.2021). Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17. У пунктах 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України. Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації. З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18. Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми індексації грошового забезпечення, грошове забезпечення з 29.01.2020 по 14.12.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошову допомогу при звільнені, грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної відпустки за 2020 рік в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 89848,05 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум ) / 113125,74 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (182 дні х 621,57 грн)) х 100 = 79,42% Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 79,42% становить: 621,57 грн (середньоденний заробіток позивача) х 79,42% х 182 (дні затримки розрахунку за період з 15.12.2020 по 15.06.2021) = 89844,47 грн. Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 89844,47 грн, з урахуванням істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.