Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 369/8989/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 369/8989/23 Суддя (судді) першої інстанції: Годік Л.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року (м. Умань, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ковальова Родіона Вікторовича про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову серія ДПО18 № 715637 від 09.06.2023 в справі про адміністративне правопорушення, винесену Ковальовим Р.В. , поліцейським в місті Умань в Черкаській області і закрити провадження по справі та скасувати адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є необґрунтованою. Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що оскаржувана постанова винесена правомірно та не підлягає скасуванню. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з`ясовано усіх обставин у справі, що мають значення для справи. Наголошує, що судом першої інстанції не досліджено у повній мірі надані докази по справі. Вказує на відсутність з боку відповідача доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення та порушення його прав при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Звертає увагу, що матеріали позовної заяви давали суду можливість встановити, що позов подано до відповідача не як до фізичної особи, а саме як до посадової особи - поліцейського. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в мотивувальній частині. Згідно з ч.4 статті 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповнені або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до змісту оскаржуваної постанови серії ДПО18 № 715637 від 09.06.2023, поліцейський взводу ПП в м. Умань УПП в Черкаській області старший лейтенант поліції Ковальов Р.В., на 210 км. автодороги М-05 Київ-Одеса, о 18:03 год. 09.06.2023 зупинив автомобіль позивача, оскільки помітив, як водій транспортного засобу Tesla Model Y д.н.з. НОМЕР_1 , здійснюючи виїзд на автодорогу М-05, не виконав вимогу дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та здійснив проїзд без зупинки та при цьому не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії на вимогу працівника поліції, чим порушив п. 8.4.б) та п. 2.4.а) Правил дорожнього руху України. За дане правопорушення поліцейським складено постанову в справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 216 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн (а.с.36). Позивач вважаючи протиправною вищевказану постанову, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлено до неналежної особи, яка має відповідати за даним позовом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). Аналізуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що умовою надання адміністративним судом захисту прав є встановлення їх порушення відповідачем, який перебуває у відповідних публічних правовідносинах із позивачем, проте своїми протиправними рішеннями, діями (бездіяльністю) впливає на його обов`язки, права чи інтереси. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП). Згідно зі ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. Відповідно до ст. ст. 1,13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Нормами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя і п`ята статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста і сьома статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Із системного аналізу вказаних норм, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП, відноситься до компетенції органів Національної поліції. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції мають накладати адміністративні стягнення та розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів. Отже, відповідні працівники органів поліції не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року по справі №724/716/16-а. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що органом Національної поліції у розглядуваній справі є Департамент патрульної поліції, від імені якого, зокрема, поліцейський взводу ПП в м. Умань УПП в Черкаській області старший лейтенант поліції Ковальов Р.В., уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення. Однак, Департамент патрульної поліції, як суб`єкт владних повноважень, до участі у розгляді цієї адміністративної справи, судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом проведено не було. Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача поліцейського взводу ПП в м. Умань УПП в Черкаській області старшого лейтенанта поліції Ковальова Р.В. У розглядуваній справі належним відповідачем є Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб`єкт владних повноважень від імені якого винесена оспорювана постанова. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Отже, з наведеної норми слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховним Судом у постанові №162/445/16-а від 02 вересня 2020 року. Щодо інших доводів апеляційної скарги, то колегія суддів вважає, що вони не можуть вплинути на висновки суду апеляційної інстанції з огляду на те, що відповідач, до якого позивач звернувся до суду з даним позовом, не є належною особою до якої може бути пред`явлено позов у спірних правовідносинах. Враховуючи ту обставину, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності у суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем визначено відповідачем у даній справі саме фізичну особу Ковальов Р.В. , оскільки зі змісту позовної заяви та доданих до матеріалів справи документів, суд першої інстанції мав можливість встановити, що позов подано не до фізичної особи, а саме до посадової особи - поліцейського взводу ПП в м. Умань УПП в Черкаській області старшого лейтенанта поліції Ковальова Р.В. Разом із тим, дана обставина жодним чином не спростовує звернення позивача з даним адміністративним позовом до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем (співвідповідачем) по даній справі є, як зазначено вище, Департамент патрульної поліції. При цьому, враховуючи, що адміністративний позов подано до неналежного відповідача, судом першої інстанції обґрунтовано не надавалась оцінка правомірності/протиправності постанови серії ДПО18 № 715637 від 09.06.2023 та описаним в ній порушенням. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. У зв`язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про необхідність частково задовольнити апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року - змінити в мотивувальній частині. В іншій частині рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 19.02.2024. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна