Окрема думка КЦС ВС № 753/14634/22

Окрема думка суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Дундар І. О., Крата В. І. 31 січня 2024 року м. Київ справа № 753/14634/22 провадження № 61-14332св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., касаційні скарги ОСОБА_1 , які підписані представником ОСОБА_2 , залишив без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в оскарженій частині залишив без змін. Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року залишив без змін. При цьому колегія суддів вказала, що: «колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтований висновок про стягнення коштів в гривні за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на день ухвалення рішення суду. Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання. В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов`язаний або вправі його допустити (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 753/4339/17 (провадження № 61-40324св18)). Звертаючись із позовом, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 69 506,25 доларів США з яких: 63 250,00 доларів США заборгованість та 6 256,25 доларів США пеня, в еквіваленті у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на дату платежу (т. 1, а.с. 3). Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 63 250 доларів США. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог основного позову про стягнення боргу за договором позики та судових витрат змінив, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у розмірі 2 394 012,50 грн, що є еквівалентом 63 250 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на день ухвалення рішення суду. Оскільки позивач просив стягнути суму позики в еквіваленті у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на дату платежу, апеляційний суд обґрунтовано стягнув суму боргу за договором позики у розмірі 2 394 012,50 грн, що є еквівалентом 63 250 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на день ухвалення рішення суду. Не можемо погодитися із цим висновком колегії суддів з таких мотивів.

1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм, зокрема при вирішенні питання про судові витрати (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20). 1.1. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). 1.2. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21). 1.3. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). 1.4. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). 1.5. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункт 4 частини третьої статті 175 ЦПК України). 1.6. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

2. У справі, що переглядалася: суди встановили, що 24 листопада 2021 року між ОСОБА_3 , від імені якого діє ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого, позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 1 714 075 грн, що є еквівалентом суми 63 250 доларів США доларів, за курсом продажу доларів США в ПриватБанк на день укладення цього договору. Передачу вказаних грошових кошті було здійснено до підписання цього договору; у пункті 3 договір позики сторони домовились, що повернення позики здійснюватиметься в місті Києві готівкою у гривнях. За погодженням між сторонами повернення позики здійснюватиметься частинами, у такі строки та розмірах: до 24 грудня 2021 року еквівалент 1 375 доларів США; до 24 січня 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; до 24 лютого 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; до 24 березня 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; до 24 квітня 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; до 24 травня 2022 року - еквівалент 1 375 доларів США; звертаючись із позовом, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 69 506,25 доларів США з яких: 63 250,00 доларів США заборгованість та 6 256,25 доларів США пеня, в еквіваленті у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на дату платежу (т. 1, а.с. 3). Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 63 250 доларів США. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог основного позову про стягнення боргу за договором позики та судових витрат змінив, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у розмірі 2 394 012,50 грн, що є еквівалентом 63 250 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на день ухвалення рішення суду; поза увагою судів залишилось те, що сторони домовились про повернення позики у гривнях (пункт 3 договору позики), тому суд першої інстанції безпідставно стягнув суму позики у доларах США; суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивач просив стягнути суму позики в еквіваленті у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на дату платежу, натомість апеляційний суд стягнув суму позики у гривні за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на день ухвалення рішення суду; тому оскаржені рішення у частині стягнення тіла позики належало змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 63 250 доларів США в еквіваленті у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на дату платежу». В іншій оскарженій частині судові рішення залишити без змін. Тому колегії суддів необхідно було: касаційну скаргу ОСОБА_1 , які підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року задовольнити частково; рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 63 250 доларів США в еквіваленті у гривнях за курсом продажу доларів США в акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» на дату платежу»; в іншій оскарженій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року залишити без змін; касаційну скаргу ОСОБА_1 , які підписана представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року залишити без задоволення; додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року залишити без змін. Суддя І. О. Дундар Суддя В. І. Крат