Постанова Рівненський апеляційний суд № 572/2899/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого 2024 року м. Рівне Справа № 572/2899/23 Провадження № 22-ц/4815/79/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 13 жовтня 2023 року, ухвалене в складі судді Довгого І.І., дата складання повного тексту ухвали не вказано у справі № 572/2899/23 в с т а н о в и в : У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Позов мотивований тим, що з 2005 року вона постійно проживала із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання збудували будинок, вели спільне господарство, мали спільний побут та обов`язки. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 . 21.05.2022 року ОСОБА_3 був мобілізований до лав ЗСУ, а ІНФОРМАЦІЯ_2 він загинув. Вказує, що встановлення цього факту необхідно їй для оформлення спадщини. Просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 із листопада 2005 року, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 13 жовтня 2023 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Роз`яснено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Роз`яснено право ОСОБА_1 звернутися з відповідним позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу до Рівненського окружного адміністративного суду. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить її скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку, що встановлення цього факту їй необхідно для отримання грошової допомоги від держави, оскільки така мета у неї відсутня. Встановлення факту що має юридичне значення їй необхідно для звернення до нотаріуса для оформлення спадщини на належну їй частку у спільному сумісному майні. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення не відповідає. Апеляційним судом встановлено, що встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 який був мобілізований до лав ЗСУ, а ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув, необхідно заявниці для вирішення питання про оформлення соціальної допомоги та для подання документів до відповідних органів з метою призначення та отримання одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі №161/853/19, від 18.12.2019 у справі №370/2598/16-ц. Статтею 19 ЦПК Українивизначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. У справі №287/167/18-ц, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 зазначеної постанови від 30 січня 2020 року зазначила про таке: «33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній». Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. У своїй постанові у справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23) від 18 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту перебування на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України. У справі, що переглядається, закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки пов`язані з підтвердженням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками, такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Разом з тим враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23), колегія суддів вважає помилковими наведені висновки суду першої інстанції, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі. Разом з тим, закриваючи провадження з підстав відсутності предмету спору суд будь-яких обґрунтувань та доказів відсутності неврегульованих питань між сторонами не навів. За таких обставин ухвала суду про закриття провадження постановлена з порушенням норм процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.374, 379, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 13 жовтня 2023 року скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 15 лютого 2024 року Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.