Постанова Чернівецький апеляційний суд № 716/1135/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого 2024 року м. Чернівці Справа № 716/1135/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., секретар: Факас А.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Пухарєва О.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду 30.11.2023 року, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 69 583 грн матеріальної шкоди, 5800 грн витрат на проведення експертизи, 5000 грн моральної шкоди та судові витрати. В обґрунтування позову посилався на те, що 18.09.2023 року близько 18:00 год. в м. Заставна по вул. Федьковича, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Volkswagen Caddy», д.р.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення із транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER» 319 CDІ, д.р.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в попутному напрямку, надалі відповідач залишив місце ДТП. У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Відносно ОСОБА_2 було складено протоколи про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 122-4, ст. 124 КУпАП, а в подальшому постановою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10.12.2021 року визнано винним у скоєнні ДТП відповідача ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Volkswagen Caddy», д.р.з. НОМЕР_1 та накладено адміністративне стягнення в розмірі 3400 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на день вчинення ДТП не була застрахована. Добровільно відшкодувати завдані збитки відповідач відмовлявся, у зв`язку із чим позивач звернувся до судового експерта для проведення авто-Провадження №22-ц/822/171/24 товарознавчої експертизи, згідно висновку експерта №16-02-22 матеріальний збиток власнику пошкодженого автомобіля складає 69583,39 грн. Моральну шкоду ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що він був позбавлений можливості повноцінно користуватися пошкодженим транспортним засобом, а моральні переживання спричинені тим, що відповідачем було відмовлено позивачу в повному та своєчасному відшкодуванні заподіяних збитків, що призвело до стресу та роздратування. Позивач втратив передсвятковий новорічний настрій, адже змушений був вживати заходів для відновлення транспортного засобу. За наведеного просив позовні вимоги задовольнити. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Зобов`язано ОСОБА_1 сплатити ОСОБА_2 різницю сплачених ними судових витрат, що становить 5539,91 грн, звільнено сторони від обов`язку виплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Не погоджуючись із рішенням суду сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору. Доводи зводяться до того, що ДТП сталося з вини відповідача, цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована, у добровільному порядку шкоду останній відмовився компенсувати. Стороною позивача надано докази щодо вартості завданої шкоди, в свою чергу, відповідач визнав позов частково, однак суд протокольною ухвалою відмовив у прийнятті такої заяви і продовжив розгляд справи. Стверджує, що рішення суду мотивовано обставинами, які в судовому засіданні не встановлювалися. Посилається на те, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП, повинен нести винуватець такої. На підставі наведеного просить рішення й протокольну ухвалу скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних. Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції вказав наступне. Відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 відремонтувавши пошкоджений в наслідок ДТП транспортний засіб, розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд, доказів на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт автомобіля і того, що вони понесені саме ним, суду не надав. Щодо стягнення моральної шкоди в заявленому розмірі суд вказав, що ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, яка полягала у моральних стражданнях, порушенні нормального життєвого порядку та життєвих зв`язків, яких він зазнав у зв`язку з пошкодженням його майна, неможливості користування власним автомобілем тривалий час до його ремонту. Заявлений розмір шкоди відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань позивача. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного. Що стосується протокольної ухвали суду про відмову в задоволенні заяви відповідача про часткове визнання позову. 07.06.2023 року стороною відповідача подано до суду заяву про часткове визнання позову на суму 46 581,38 грн (а.с.133). 24.10.2023 року в ході розгляду судового засідання судом першої інстанції постановлено ухвалу про відмову у частковому визнанні позову відповідачем з підстав порушення ст.41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.148). В силу вимог п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч.1 ст.206). Відповідно до ч.4, 5 та 8 ст.259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання. Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що вказана ухвала суду не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, оскільки судом не наведено мотивів відмови в задоволенні заяви відповідача щодо часткового визнання позовних вимог, та не містить доводів порушення вимог ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому підлягає скасуванню. Що стосується суті спору, колегія судді відзначає наступне. Обставини скоєння ДТП 18.09.2021 року, належності пошкодженого в ДТП автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER» 319 CDІ, д.р.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , керування автомобілем «Volkswagen Caddy», д.р.з. НОМЕР_1 на час скоєння ДТП ОСОБА_4 та визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 та ст.124 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративних правопорушень, - сторонами визнається та не спростовується (а.с.7-8). Цивільно-правова відповідальність водіїв станом на 18.09.2021 року застрахована не була (а.с.154). Згідно висновку експерта №16-02-22 від 08.06.2022 року (судового експерта) ОСОБА_5 матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER» 319 CDІ, д.р.з. НОМЕР_2 , в результаті пошкодження під час ДТП 18.10.2021 року станом на дату виконання експертизи склав 69 583,39 грн. ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про проведення 10.02.2022 року авто-товарознавчої експертизи, вартість такої становила 5800 грн (а.с.9-30). ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , було направлено запит до МТСБУ та отримано лист №9-03/35515 від 31.10.2023 року, згідно якого вбачається, що за результатами запиту інформації про чинні в період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року договори ОСЦПВВНТЗ щодо забезпечення транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER», д.р.з. НОМЕР_2 , - в ЦБД МТСБУ не виявлено (а.с.153). У відповідності до висновку експерта МВС України Чернівецького НДЕКЦ від 31.03.2023 року №СЕ-19/126-23/2652-АВ вартість матеріального збитку, завданого власнику вантажного автомобіля марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER» 319 CDІ, д.р.з. НОМЕР_2 внаслідок ДТП станом на 18.09.2021 року могла би становити 46 581,38 грн (а.с.102-118). Особливості страхування цивільно-правової відповідальності окремих категорій громадян України визначені ст.13 вказаного Закону, однак ні позивач, ні відповідач не відносяться до зазначеної категорії осіб. Так, між сторонами виник спір про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п.п.«а» п.41.1. ст.41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Пунктом 1.7. ст.1 Закону №1961-IV визначено, що забезпечений транспортний засіб транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Отже, необхідною умовою для проведення зазначеної регламентної виплати за шкоду, заподіяну внаслідок пошкодження транспортного засобу потерпілого є факт наявності полісу згаданого виду страхування, у якому такий транспортний засіб зазначено. Відсутність чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому внесена інформація про транспортний засіб, що приймав участь у дорожньо-транспортній пригоді, свідчить про незабезпеченість такого транспортного засобу. Згідно ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. За приписами з ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Частина 1 ст.1194 ЦК України передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Згідно з п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №754/1108/15-ц). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц. Відповідно до ст.28 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, належить, зокрема, шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст.29 вказаного Закону). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. У цій справі ні відповідач, ні позивач на час вчинення ДТП чинного договору страхування не мали, у зв`язку з чим позивач звернувся із позов до відповідача як до особи, винної у ДТП. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Так, матеріали справи містять два висновки судових експертів, які різняться між собою в розмірі вартості матеріального збитку, однак судом апеляційної інстанції надається перевага саме висновку №16-02-22 від 08.06.2022 року (судового експерта) Павлишина Я.Д., який був проведений з дослідженням самого пошкодженого транспортного засобу, з належним повідомленням про таку дію винної в ДТП особи, пошкодження які були встановлені відповідають тим, які перераховані в схемі місця ДТП від 18.09.2021 року та спростовують доводи відповідача, які були наведені ним з цього приводу у відзиві на позовну заяву (а.с.60-65), а висновок експерта МВС України Чернівецького НДЕКЦ від 31.03.2023 року №СЕ-19/126-23/2652-АВ проведений тільки при дослідженні матеріалів цивільної справи, та містить в собі припущення щодо вартості такого збитку власнику автомобіля марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER» 319 CDІ, д.р.з. НОМЕР_2 . Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, а відповідач в силу ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України також не надав таких на противагу поданого позивачем висновку авто-товарознавчої експертизи від 08.06.2022 року №16-02-22, не спростував визначений розмір матеріального збитку, та не довів, що шкода завдана не з його вини, а тому ОСОБА_2 зобов`язаний відшкодувати завдану ним матеріальну шкоду у розмірі 69 583 грн. Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції констатує, що вимога позивача у вказаній частині була задоволена в повному обсязі, а враховуючи, що апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань щодо непогодження з мотивами такого задоволення й в цій частині не оскаржувалось, отже судове рішення в частині стягнення моральної шкоди судом апеляційної інстанції не переглядається. Щодо стягнення судових витрат, понесених позивачем на проведення експертизи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України). Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України. Так, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до статті 134 ЦПК України передбачено обов`язок сторін попередньо визначити суми судових витрат. Зокрема, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина перша цієї статті). Частинами другою, третьою статті 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Згідно із частинами першою, п`ятою сьомою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Частина перша статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке: витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат; висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду; при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи. Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ. Так, одним із доказів доданих до позовної заяви був висновок експерта №16-02-22 від 08.06.2022 року, в якому, крім іншого, вказано, що такий підготовлено для суду, експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 358 КК України. ОСОБА_1 за виконання висновку сплачено ФОП ОСОБА_5 5800 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №16-02-22 від 10.02.2022 року. Вказана сума підлягає компенсації позивачу за рахунок ОСОБА_2 . Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів відмічає наступне. Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторона позивача в позовній заяві ставила вимогу про стягнення судових витрат з відповідача на правничу допомогу та в попередньому орієнтовному розрахунку суми судових витрат представник позивача зазначив, що докази виконаних робіт та їх оплати будуть надані у відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що стороною позивача вимоги ч.8 ст.141 ЦПК України не виконано, не подано відповідної заяви, докази понесення ним таких витрат, а після ухвалення рішення у справі, клопотання про поновлення процесуального строку для подання таких доказів з обґрунтуванням поважності причин їх неподання до закінчення судових дебатів у справі не заявив, а тому судом апеляційної інстанції питання витрат на правничу допомогу понесену в суді першої інстанції ОСОБА_1 не вирішується. Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки суд невірно оцінив докази, внаслідок чого неправильно встановив обставини у справі та необґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо ОСОБА_2 , рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з постановлення нового у вказаній частині, з перерозподілом судових витрат. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 вказаної статті). Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992,40 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн, а також витрати на проведення експертизи необхідно стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 . На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2023 року в частині відмови у стягненні матеріальної шкоди й розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нову постанову. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 69 583 (шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн матеріальної шкоду, завданої ДТП. Рішення суду в частині вирішення вимоги щодо моральної шкоди залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8281 (вісім тисяч двісті вісімдесят одну) грн понесених судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Головуючий І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк