Постанова 4807 № 335/3564/20

Дата документу 06.02.2024 Справа № 335/3564/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 335/3564/20 Головуючий у І інстанції: Стеценко А.В. Провадження № 22-ц/807/364/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З. Провадження № 22-ц/807/364/24-2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., секретар: Бєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Запорізькій областіна рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року та на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника - ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, про компенсацію сум, сплачених у зв`язку із наданням юридичної допомоги,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ГУНП у Запорізькій області, прокуратури Запорізької області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, та відшкодування сум, сплачених у зв`язку із наданням юридичної допомоги в розмірі 5000 грн. В обґрунтування позову зазначав, що 11.05.2017 Хортицьким ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області до Єдиного реєстру досудового розслідування було внесено відомості у кримінальному провадженні №12017080070001202, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, в якому позивачу було повідомлено про підозру. Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2017, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30.05.2018, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, закрито на підставі ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Протиправними діями органу досудового розслідування та прокуратури ОСОБА_3 було завдано моральну шкоду, яку позивач оцінив у розмірі 60000 грн, і просив стягнути з державного бюджету України, а також компенсацію сум, сплачених у зв`язку із наданням юридичної допомоги в розмірі 5000 грн. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2020, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 03.11.2020, провадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку зі смертю позивача. Постановою Верховного Суду від 15.09.2021 ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2020 та постанову Запорізького апеляційного суду від 03.11.2020 в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_4 до ГУНП у Запорізькій області, прокуратури Запорізької області про компенсацію сум, сплачених у зв`язку із наданням юридичної допомоги скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В частині вимог про відшкодування шкоди вказані судові рішення залишені без змін. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.08.2023 залучено до участі у справі правонаступника позивача малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі законного представника ОСОБА_2 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 гривень відшкодування сум, сплачених у зв`язку із наданням юридичної допомоги. Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2023 року задоволено заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000 гривень на відшкодування сум, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги. Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ГУНП в Запорізькій області подало апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинами справи, просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову та стягненні витрат на правову допомогу. В обґрунтування апеляційних скарг зазначено, що позивач не довів належними доказами сплату ОСОБА_3 його захисникові гонорару за юридичні послуги у кримінальному проваджені, адже позовна заява не містить окремих додаткових угод чи інших належних доказів погодження між Адвокатом Турчинським М.І. та позивачем вартості робіт, а надана квитанція від 01.06.2018 невстановленої форми і не є достатнім доказом в розумінні ст. 76 ЦПК України. На думку скаржника, оскільки позивач не надав до суду належних доказів на підтвердження факту понесених витрат на правову допомогу, неможливо встановити факт сплати позивачем гонорару адвокату в сумі 3000 грн. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило. У судовому засіданні представник ГУНП в Запорізькій області Кравченко О.М. наполягав на задоволенні апеляційних скарг, скасуванні оскаржуваних судових рішень та відмові в задоволенні позову. Представник Запорізької обласної прокуратури Галагуз М.О. висловив позицію про згоду з оскаржуваними судовими рішеннями, просив залишити їх без змін, апеляційні скарги ГУНП в Запорізькій області - без задоволення. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 104) клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників відповідачів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності, реальності та обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 18.05.2017 ОСОБА_3 слідчим Хортицького відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, у кримінальному проваджені № 12017080070001201 від 11.05.2017. 26.05.2017 слідчим складено обвинувальний акт у кримінальному проваджені. У цей же день обвинувальний акт затверджено заступником керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області та передано до Хортицького районного суду м. Запоріжжя. Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2017 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30.05.2018 вищезазначену ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя залишено без змін. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, є малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 226 - 230). Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23- рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження. До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах (постанова Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 291/383/19 (провадження № 61-3314св23)). За змістом статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. Встановивши факт понесення витрат у зв`язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом. Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21) та від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21). При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22). У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Згідно із частинами першою, третьою та п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21. У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що: «Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення). Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції. Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону. Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18). При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21)». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23). Враховуючи той факт, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат під час сплати клієнтом послуг, не встановлено форму такого документа, а також те, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, останній може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС від 02.12.2021 у справі №280/5176/20). Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дослідив надані позивачем докази (копії ухвал судів першої та апеляційної інстанції, з яких вбачається, що у кримінальному проваджені № 12017080070001201 від 11.05.2017 захист обвинуваченого ОСОБА_3 здійснював адвокат Турчинський М.І. (т. 1 а.с. 3 5) на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Турчинським М.І. від 20.05.2017 (т. 1 а.с. 8), Акт до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 20.05.2017, копію квитанції б/н від 01.06.2018, згідно з якою адвокат Турчинський М.І. прийняв від ОСОБА_3 5000 грн за договором від 20.05.2017, та надавши їм належну оцінку щодо допустимості та достатності, дійшов правильного висновку про доведеність вимоги позивача про відшкодування понесених витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні в розмірі 5000 грн. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження понесення первісним позивачем витрат на юридичну допомогу не відповідають дійсності. Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо); документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо), а також документи на підтвердження надання адвокатом та отримання клієнтом професійної правничої допомоги (акт приймання-передачі), із детальним описом вчинених ним відповідних дій (не тільки щодо участі в судових засіданнях, а інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, зокрема, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо) Зазначені витрати позивача мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19) Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витратна професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Водночас частиною третьою статті 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес Матеріалами справи підтверджено, що інтереси позивача представляв адвокат Турчинський М.І. Факт надання правової допомоги підтверджено копією договору про надання правничої допомоги від 01.06.2023, копією акта б/н від 25.11.2023 до договору про надання юридичних послуг (правничої допомоги) від 01.06.2023, який містить розрахунок наданих послуг, відповідно до якого загальна сума, яка підлягає сплаті позивачем складає 3000 грн. Квитанцією б/н від 25.11.2023 підтверджено, що адвокат прийняв від ОСОБА_2 платіж на суму 3000 грн. за договором про надання послуг від 01.06.2023 у справі № 335/3564/23. Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що сума стягнутого судом першої інстанції відшкодування на правову допомогу розмірі 3000 грн повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції; рішення місцевого суду відповідають нормам матеріального та процесуального права, принципам і завданням цивільного судочинства, вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційні скарги ГУНП в Запорізькій області належить залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2023 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 15 лютого 2024 року. Головуючий: Судді: