Постанова 4807 № 334/10842/23

Дата документу 07.02.2024 Справа № 334/10842/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/10842/23 Головуючий у 1-й інстанції: Ісаков Д.О. Провадження № 22-ц/807/309/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лелікова Сергія Олеговича на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та розподіл спільного сумісного майна, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який підписаний адвокатом Кузнєцовим Д.О., до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та розподіл спільного сумісного майна. Також, 27 листопада 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кузнєцов Д.О. подав заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначав, що позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та розподіл спільного сумісного майна, а саме 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 28267737, власником якого є відповідач на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С. Відповідач у будь-який момент може продати будинок. ОСОБА_1 приходила до будинку з ріелтором та невідомими людьми. У позивача є всі підстави вважати, що вона приводила потенційних покупців для огляду будинку. Вважає, що у разі невжиття заходів забезпечення позову буде неможливим у подальшому відновлення його прав у зв`язку з тим, що предмет позову буде проданий відповідачем. Посилаючись на вказані обставини, представник ОСОБА_2 - адвокат Кузнєцов Д.О. просив суд: накласти арешт на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 28267737, які на праві власності належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С.; заборонити ОСОБА_1 вчиняти правочини щодо відчуження 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 28267737. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2023 року заяву представника ОСОБА_2 адвоката Кузнецова Дмитра Олександровича про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт із забороною на відчуження на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 28267737, які на праві власності належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Леліков С.О. подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Леліков С.О. посилається на те, що позивач не надав до позову доказів, які б прямо чи побічно доводили відношення його до ОСОБА_1 та до обставин придбання будинку, що є предметом позову та на який накладено арешт. Зауважує, що між сторонами відчутній жодний спір стосовно 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Від представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнєцова Д.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувана ухвала є такою, що постановлена судом з додержанням вимог цивільного процесуального права, просив відмовити у задоволенні скарги і залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже, існує зв`язок між конкретним способом забезпечення позову і предметом позову, а тому вжитий захід забезпечення позову буде спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Інститут забезпечення позову в правовій системі є важливим механізмом, який гарантує виконання рішень суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів сторін у судових процесах. Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Заходи забезпечення позову, які за своєю правовою суттю є гарантією забезпечення інтересів позивача у майбутньому при реалізації судового рішення, мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При цьому, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, належне відповідачеві,забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Як встановлено в абз. першому ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно п. 10 вказаної постанови, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що ОСОБА_1 набула право власності на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 928 від 29.07.2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.11.2023 №353907884. Дослідивши матеріали оскарження ухвали, апеляційний суд приходить до висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не пересвідчився, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, пославшись на доводи заявника без будь-яких доказів, апеляційний суд сприймає критично, з огляду на таке. Матеріалами оскарження ухвали підтверджено, що між сторонами виник спір майнового характеру, у зв`язку з чим судом відкрито відповідне цивільне провадження. При цьому, за результатом розгляду справи позивач просить суд визнати об`єктом спільної сумісної власності сторін 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Тобто, з матеріалів оскарження ухвали вбачається, що з моменту з`ясування обставин про поданий позов відповідач має усі можливості відчужити належну їй нерухомість третім особам задля уникнення майнової відповідальності, що може призвести до ускладнення виконання рішення у цій справі, у разі задоволення позову. Крім того, вказаний вид забезпечення позову, який просив застосувати представник позивача, відповідає позовним вимогам. За таких підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову, та з огляду на матеріали справи констатує, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали виходив із того, що між сторонами наявний майновий спір, здійснив з`ясування обсягу позовних вимог, а також те, що відповідач може здійснити відчуження частини будинку, що можна розцінювати, як загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. При цьому апеляційний суд виходить із того, що вказаний вид забезпечення позову, який просив застосувати представник позивача, відповідає позовним вимогам, крім того, він за даних обставин не порушує прав відповідача, хоча і певним чином обмежує її право власності (в частині права розпорядження майном). Вказане скаржником в апеляційній скарзі не спростовано. Щодо тверджень скаржника, що матеріали справи не містять доказів про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову, то апеляційний суд вказує, що враховуючи майновий характер позовних вимог, відповідач має об`єктивну можливість розпорядитися належним йому нерухомим майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду про поділ майна подружжя, в разі задоволення позову. Інші доводи, що наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову. Окрім того, слід звернути увагу на те, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, реальну загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову внаслідок дій відповідача, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлене з додержанням норм процесуального права. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни. В силу вимог ст. 141 ЦПК Україниу разі відмови заявнику у задоволенні її апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лелікова Сергія Олеговича залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 лютого 2024 року Головуючий Д.А. Трофимова Судді: В.Ю. Бєлка Е.А. Онищенко