Ухвала ККС ВС № 593/358/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2024 року м. Київ справа № 593/358/23 провадження № 51 - 724 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, встановив: За вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави в особі Бережанської міської ради до місцевого бюджету 5 937,57 грн понесених витрат закладом охорони здоров`я на лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_6 . Стягнуто із ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 майнову шкоду у розмірі 1338,30 грн, моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн. Згідно вироку суду, 12 грудня 2022 року приблизно о 00 годині 10 хвилин, водій ОСОБА_5 , в порушення вимог п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами та доповненнями (далі - ПДР), а також вимог, які наведені у абзаці 4 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-ХІІ від 30.06.1993), із змінами та доповненнями, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем Маzda (д.н. НОМЕР_1 ) та із пасажирами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 рухався проїзною частиною автомобільної дороги Т-20-07 «Бережани-Нараїв» зі сторони с. Шайбівка Нараївської територіальної громади Тернопільського району, у напрямку с. Нараїв Нараївської територіальної громади Тернопільського району. Під час руху водій автомобіля Маzda (д.н. НОМЕР_1 ) ОСОБА_5 , внаслідок алкогольного сп`яніння, не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб своєчасно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги п. 2.3 (б, д) ПДР. Внаслідок цього і в порушення вимог п.п. 1.10 (в частині визначення понять «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка» та виконання їх вимог), 10.1 та 12.1 ПДР, водій ОСОБА_5 , під час проїзду ділянки вказаної автодороги, що в межах КМ 18+440, діючи необережно, із кримінальною протиправною недбалістю, тобто не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, не обрав в установлених межах таку безпечну швидкість транспортного засобу із врахуванням дорожньої обстановки, не застосував такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, внаслідок чого змінив напрямок свого руху, допустив занос керованого автомобіля Маzda (д.н. НОМЕР_1 ) його виїзд за межі проїзної частини вліво та подальший наїзд на нерухому перешкоду (дерево) з перекиданням. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) отримали тілесні ушкодження, від яких загинули на місці ДТП, а ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) отримала тяжкі тілесні ушкодження. Порушення водієм ОСОБА_5 вимог п.п. 10.1 та 12.1 ПДР перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням смерті потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6 .. Таким чином ОСОБА_5 , за вищевикладених обставин, визнаний судом винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» № 1231-ІХ від 16.02.2021, який набрав чинності 17.03.2021), тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило загибель кількох осіб. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін. Захисник ОСОБА_4 у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити оскаржувані судові рішення та призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 286-1 КК, а також зменшити розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_6 до 20 000 грн, а потерпілій ОСОБА_7 до 400 000 грн. Свої вимоги захисник ОСОБА_4 мотивує тим, що кримінальне правопорушення відноситься до категорії ненавмисних, засуджений під час розгляду повністю визнав свою вину, чистосердечно розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю кримінального правопорушення, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи. ОСОБА_5 не зміг відшкодувати завдану потерпілим шкоду, оскільки з моменту скоєння ДТП перебуває під вартою, а у нього є тільки мати-пенсіонерка. Зазначає, що у недотримання положень ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів його апеляційної скарги та не навів мотивів, з яких вирок суду першої інстанції залишив без змін. Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій ч. 4 ст. 286-1 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує. Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів вважає необґрунтованими. Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. З огляду на указану мету й вищезазначені принципи покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Як убачається з матеріалів провадження, місцевий суд під час призначення ОСОБА_5 виду та розміру покарання врахував спосіб та обставини вчинення кримінального правопорушення, який відноситься до особливо тяжкого злочину, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, дані про особу винного, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, стан його здоров`я. Суд дійшов висновку, що для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень обвинуваченим є достатнім покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, визначене в межах санкції ч. 4 ст. 286-1 КК. Апеляційний суд, в межах повноважень, належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , які є аналогічними доводам касаційної скарги. Залишаючи вирок суду без змін, зазначив в ухвалі достатні підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що по своєму виду та розміру призначене ОСОБА_5 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам ст. 65 КК. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком і вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації, є достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Доводи захисника щодо необґрунтованого вирішення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди потерпілим, то ці твердження не є слушними, з огляду на наступне. Так, місцевим судом встановлено, що син потерпілої ОСОБА_10 помер внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 , а потерпіла ОСОБА_6 довготривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні. Як зазначено судом апеляційної інстанції, місцевий суд задовольняючи позовні вимоги потерпілих, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, а розмір стягнутого з засудженого морального відшкодування є адекватним тим моральним стражданням, переживанням, яких зазнали потерпілі внаслідок протиправних дій засудженого. Колегія суддів вважає, що цивільний позов вирішено у відповідності до вимог статей 23, 1167 Цивільного кодексу України. Ухвала апеляційного суду належним чином обґрунтована та відповідає приписам статей 370, 419 КПК. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги захисника немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3