Постанова 4813 № 504/1092/23

Номер провадження: 22-ц/813/1365/24 Справа № 504/1092/23 Головуючий у першій інстанції Барвенко В.К. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.01.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В.,Назарової М.В. за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 березня 2023 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення юридичного факту належності особі посвідки на постійне проживання на території України, встановив: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною вище заявою про встановлення факту належності йому посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_1 виданої 24 березня 2020 року ГУ ДМС України в Одеській області на ім`я ОСОБА_3 ика ОСОБА_4 . Вимоги вказаної заяви обґрунтовані тим, що Державною міграційною службою України в Одеській області допущено описки у прізвищі заявника, а саме помилково зазначено прізвище останнього як ОСОБА_3 ик, замість вірного ОСОБА_3 ік. Державна міграційна служба України в Одеській області відмовила у виправленні зазначеної описки, а її посадовими особами роз`яснено в усній формі, що ОСОБА_1 необхідно звернутися до суду за виправленням такої помилки. Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 березня 2023 року відмовлено у відкрити провадження у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення юридичного факту належності особі посвідки на постійне проживання на території України. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту належності документу, що посвідчує особу, не підлягає розгляду в окремому провадженні, оскільки це питання вирішуються органом, який видав документ. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Дьомін О.М., просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на необґрунтованість висновку суду та неправильне застосування норм матеріального права, також вважає, що судом помилково зазначено про неможливість встановлення факту належності посвідки на постійне проживання на території України в порядку окремого судового провадження, оскільки на думку скаржника відповідних обмежень чинне законодавство не містить. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржника адвоката Дьоміна О.М. за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає. У поданій до суду заяві ОСОБА_1 просив встановити факт належності ОСОБА_5 посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_1 виданої 24 березня 2020 року ГУ ДМС України в Одеській області на ім`я ОСОБА_6 . Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі № 644/6785/18 (провадження № 61-434св19), зазначено, що «суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право». Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Зазначене відповідає пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яким визначено посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. При цьому, частиною 3 статті 315 ЦПК України визначено, що справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. Абзацом 2 пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об`єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому главою 37 ЦПК (в редакції станом на 31 березня 1995 року), оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ. Судами також не встановлюється тотожність особи. Відповідно до статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» серед документів що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є паспорт громадянина України, посвідка на постійне проживання в Україні. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №321 від 25 квітня 2018 року "Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання", якою затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі - Порядок №321), визначено, зокрема, що посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. (пункт 1 Порядку №321). Таким чином посвідка на постійне проживання в Україні відноситься до документів, які посвідчують особу. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, що відповідно до частини 19 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 19 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983, особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 №321 затверджено «Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання». Відповідно до пункту 7 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 №321, обмін посвідки здійснюється у разі, зокрема, виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки. Пунктом 16 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 №321, визначено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Відповідно до пункту 40 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 №321, для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати. Відповідно до пунктів 16, 18 Порядку документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. У разі коли у зв`язку із зміною прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановленням розбіжностей у записах необхідно обміняти паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, документи для обміну посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства. З наведеного убачається, що Законодавством України визначено чіткий порядок обміну посвідок на постійне проживання в Україні. Щодо посилань скаржника на правову позицію викладену у абзаці 1 пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», щодо розгляду справ про встановлення факту належності правовстановлюючих документів, колегія суддів звертає увагу, що правовстановлюючий документ це документ, який посвідчує правовий зв`язок конкретного майна з особою його власника та складений у порядку, передбаченому законодавством, отже наведена скаржником судова практика не є релевантною обставинам цієї справи, у якій заявник поставив на вирішення суду факт встановлення належності посвідки на постійне проживання на території України, яка є документом, що посвідчує особу. Ураховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що законом передбачений певний позасудовий порядок обміну посвідки на постійне проживання в Україні органами ДМС України, а також зауважує, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку (пункт 78 Порядку N 321), а ч.2 ст.2 КАС України передбачає можливість оскарження у адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень. Доводи апеляційної скарги, поданої ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Дьомін О.М., зводять до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, і не спростовують правильного висновку суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04). Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з мотивів наведених у скарзі. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 27 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 січня 2024 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова