Постанова Запорізький апеляційний суд № 314/1075/23

Дата документу 08.02.2024 Справа № 314/1075/23 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 314/1075/23Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О. Повний текст рішення складено 12.09.2023 року. Пр. № 22-ц/807/112/24Суддя-доповідач: Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Бєлки В.Ю., Маловічко С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації вартості поділеного майназа апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2023 року ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-40), в якому просила: - визнати за нею право власності на частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; - стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі від 40716,00 грн. - 20358,00 грн.; - визнати за нею право власності на частку автомобілю «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість частки автомобілю «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі від 240990,00 грн. - 120495,00 грн.; - стягнути з ОСОБА_2 на її користь судовий збір, сплачений при подачі позову в розмірі 1409,00 грн. В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 01.06.2012 між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №

142. Від вказаного шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу сторонами 15.07.2014 було придбано земельну ділянку площею 0,0634 га, кадастровий номер 2321582500:07:002:0142, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на дану земельну ділянку зареєстроване за відповідачем Вільнянським районним управлінням юстиції Запорізької області 19.07.2014 за індексним номером 14561969. Звітом про оцінку мана від 26.02.2023 встановлено, що вартість земельної ділянки складає 40716,00 грн. Крім того, в період шлюбу, сторони придбали автомобіль марки «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Право власності на автомобіль зареєстроване за відповідачем. Звітом про оцінку майна від 07.03.2023 встановлено, що вартість автомобілю «KIA Magentis» 2007 року випуску, складає 240990,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2023 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Позивач зазначає, що на період шлюбу з відповідачем, в їхній сім`ї, з її сторони панували довірливі стосунки, у зв`язку з чим, право власності на все придбане майно реєструвалося на ім`я відповідача по справі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Кіяшко В.О. (а.с. 41). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 42-43) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2023 року (а.с. 104-111) позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя грошову компенсацію вартості частки земельної ділянки АДРЕСА_1 у розмірі від 40716,00 грн., що становить 20358,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя грошову компенсацію вартості частки від 240990,00 грн., що становить 120495,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при подачі позову до суду у розмірі 1409,00 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 117-118) просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви в частині поділу автомобіля «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Бєлку В.Ю. та Маловічко С.В. (а.с. 120). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відповідача у цій справі відкрито 02 листопада 2023 року (а.с. 128), дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 129). Оскільки, відповідно до ст. 274 ч. 4 п. 1 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають із сімейних правовідносини, крім спорів про…поділ майна подружжя. Також, в силу вимог ст. 369 ч. 1 ЦПК України «Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ» апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. 22 листопада 2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах. Так, КСУ визнав неконституційними пункти 1, 5 ч. 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу, які визначають, що малозначними справами є: 1 - справи, у яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - тобто, станом на 2023 рік 268400,00 грн.; 5 - справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує 250 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто, 671000,00 грн. Зокрема, КСУ зазначив, що установлення у процесуальному законі розміру ціни позову як критерію для віднесення справи до категорії малозначних має бути ґрунтовано на принципові домірності, що зобов?язує державу визначити в Кодексі такий розмір ціни позову, який не буде надмірним для обраної мети та не спотворить розуміння справи як малозначної для особи. Разом з тим, визначені розміри ціни позову як критерії віднесення справи до категорії малозначних у сумах 268400,00 грн. та 671000,00 грн. є не лише значними, а й перевищують установлені в законі розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальної заробітної плати. Зокрема, визначений у пункті 1 ч. 6 статті 19 ЦПК розмір ціни позову перевищує 40 мінімальних заробітних плат та дорівнює 8 рокам одержання особою виплат у разі, якщо ці виплати дорівнюватимуть розміру прожиткового мінімуму. За пунктом 5 ціна позову перевищує 100 мінімальних заробітних плат та дорівнює 20 рокам одержання особою виплат у розмірі прожиткового мінімуму. Ці пункти утрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення КСУ цього Рішення, тобто, у травні 2024 року. До того часу Верховній Раді треба привести нормативне регулювання, установлене цими пунктами ЦПК у відповідність до Конституції та цього Рішення КСУ. В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Позивач подала апеляційному суду заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (а.с. 133-138). Відповідач подав апеляційному суду відповідь на вищезазначене заперечення позивача у цій справі (а.с. 139). В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідний штат суддів апеляційного суду взагалі. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що позивач ОСОБА_1 із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, у тому числі в частині відмови, погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржувала. Відповідач ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині поділу автомобіля «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 і лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, - в частині поділу автомобіля «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача в оскаржуваній частині в частині поділу автомобіля «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , керувався ст.ст. 12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у вищезазначеній частині в частині їх задоволення. Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що 01.06.2012 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 142 (а.с. 13). В період шлюбу, сторони придбали автомобіль марки «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Право власності на автомобіль зареєстроване за відповідачем. Звітом про оцінку майна від 07.03.2023 встановлено, що вартість автомобілю «KIA Magentis» 2007 року випуску, складає 240990,00 грн. (а.с. 33-40). Фактичні шлюбні відносини між сторонами було припинено в березні 2022 року (а.с. 14). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 14-18). 20.09.2022 відповідач ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продав автомобіль марки «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 . У відповідності до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, позивачі розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення. В судовому засіданні судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2012 між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, було зареєстровано шлюб, актовий запис № 142 (а.с. 13). Фактичні шлюбні відносини сторони припинили в березні 2022року (а.с. 14). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2023 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 14-18). Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю, при цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц. Згідно наданих доказів вбачається, що сторонами під час спільного проживання було придбане … автомобіль марки «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Право власності на автомобіль зареєстроване за відповідачем. Звітом про оцінку майна від 07.03.2023 встановлено, що вартість автомобілю «KIA Magentis» 2007 року випуску, складає 240990,00 грн. (а.с. 33-40). Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку. Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. При розгляді справи, суд першої інстанції виходив із того, що у разі, коли між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, чи його компенсацію, що має місце в даному випадку, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення, про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та часки кожного з подружжя в спільному майні, або ж про присудження майна в натурі одному з подружжя із покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України. Також в судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що сторонами був придбаний спірний автомобіль. Відповідач заперечує, що вказаний автомобіль є спільною власністю подружжя, так як відповідно до договору купівлі - продажу від 20.09.2022 відповідач ОСОБА_2 продав автомобіль KIA Magentis» 2007 року випуску, ОСОБА_4 . З цим висновком суд першої інстанції не погодився, у зв`язку з таким. В судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено що автомобіль «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 був придбаний сторонами під час шлюбу. Фактичні шлюбні відносини між сторонами було припинено в березні 2022року (а.с. 14). 20.09.2022 після припинення шлюбних відносин відповідачем одноособово був проданий спірний автомобіль. Таким чином судом встановлено, що відповідач здійснив відчуження спірного автомобіля без згоди іншого співвласника цього майна, тобто позивача, при цьому суд першої інстанції виходив із права позивача, як одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля, останній має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.10.2016 (справа № 6-1587цс16) та від 22.06.2017 (справа № 6-3058цс16), у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 (справа № 755/20923/14-ц), у постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц (№ 61-40897св 18), тому суд враховує їх під час вирішення цієї справи з огляду на вимоги ч.4 ст.263 ЦПК України. Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 61-9018сво18 викладений правовий висновок, згідно з яким у випадку відчуження майна одним з подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 серпня 2022 року по справі № 545/2396/20 (№ 61-4894св22). У зв`язку з вищенаведеним, суд першої інстанції дійшов висновку є очевидним порушенням прав позивача з боку відповідача, у зв`язку з чим, позовна вимога позивача про стягнення грошової компенсації вартості проданого майна є такою, що підлягає задоволенню у цій справі. Що стосується розміру компенсації, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, то суд першої інстанції виходив з розміру вартості спірного транспортного засобу. Звітом про оцінку майна від 07.03.2023 встановлено, що вартість автомобілю «KIA Magentis» 2007 року випуску, складає 240990,00 грн. (а.с. 33-40). Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності» передбачено, що вартість спільного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу. За таких обставин, беручи до уваги ринкову вартість спірного майна, придбаного сторонами за час шлюбу та належного їм на праві спільної сумісної власності, а також враховуючи розмір позовних вимог позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію у розмірі заявлених позовних вимог, грошову компенсацію автомобіля у розмірі 1/2 частки. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 дублюють доводи його заперечень проти позову позивача у цій частині у суді першої інстанції у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Суд першої інстанції розглянув дану справу в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_2 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, відсутні. Відповідач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в частині поділу автомобіля «KIA Magentis» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у спростування: = факту придбання вказаного автомобілю в період шлюбу за спільні кошти подружжя та реєстрації права власності на останній 19.09.2020 року за чоловіком ОСОБА_2 (про що прямо зазначено в договорі купівлі-продажу транспортного засобу від 20.09.2022 року, копія а.с. 81), та, відповідно того, що цей автомобіль є спільним сумісним майном подружжя (у матеріалах цієї справи відсутній нотаріально посвідчений договір дарування коштів батьками відповідача останньому на купівлю вищезазначеного автомобілю тощо); = відсутності згоди позивача ОСОБА_1 , як дружини, на відчуження цього автомобілю її чоловіком - відповідачем ОСОБА_2 в період шлюбу саме своїй матері - ОСОБА_4 (відзив позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 у цій справі - а.с. 136, ст. 82 ч. 1 ЦПК України) саме за договором купівлі-продажу; = використання коштів від продажу цього автомобілю ним, як відповідачем, саме не в інтересах сім`ї; = іншої вартості автомобілю, ніж визначена у вищезазначеному висновку експертизи (а.с. 37) саме станом на час розгляду цієї справи судом першої інстанції. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, ОСОБА_2 , як відповідачем, апеляційному суду не надані. Відповідач ОСОБА_2 у суді першої інстанції не подавав заяви в порядку ст. 53 ч. 1 ЦПК України про залучення ОСОБА_4 , як покупця вищезазначеного автомобілю, в якості третьої особи у цій справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо вважав, що рішення суду у цій справі може вплинути на права та обов`язки останньої щодо однієї із сторін. Відповідно до ст. 367 ч. 6 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не переглядаються питання, які не розглядались судом першої інстанції у цій справі. Крім того, покупець автомобілю ОСОБА_4 , не позбавлена була права в порядку ст. 52 ЦПК України вступити у дану справу, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (вказаного автомобілю), однак останнім не скористалась на свій власний розсуд (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні). В силу вимог ст. 367 ч.6 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Також, покупець ОСОБА_4 , як особа, яка не брала участі у справі, не позбавлена права в порядку ст. 352 ч. 1 ЦПК України самостійно подавати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі, якщо вважає, що цим рішенням суд першої інстанції вирішив про її права та обов`язки. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи в частині, яка є предметом апеляційного оскарження. Описки в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції у цій справі не можуть бути підставою для скасування останнього (правильного по суті в оскаржуваній частині) за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 апеляційним судом у цій справі, а можуть бути виправленні судом першої інстанції за власною ініціативою чи за заявою учасників цієї справи у подальшому в порядку ст. 269 ЦПК України. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Крім того, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції було правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 141 ч. 1 ЦПК України вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, в частині, яка є предметом апеляційного оскарження. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни в частині, яка є предметом апеляційного оскарження. Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2023 рокув оскаржуваній частині у цій справі залишити без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 08.02.2024 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Бєлка В.Ю.Маловічко С.В.