Постанова Київський апеляційний суд № 761/14546/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2024 року м. Київ Унікальний номер справи № 761/14546/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4085/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Ящук Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва 28 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мальцева Д.О., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У квітні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 53 645,31 грн. за кредитним договором №б/н від 28 січня 2011 року та судові витрати у розмірі 2 684,00 грн. (а.с. 1-3). Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 28 січня 2011 року. 14 червня 2018 року відбулася державна реєстрація та змінено найменування позивача з ПАТ КБ «ПриватБанк» на АТ КБ «ПриватБанк». Вказував, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача в анкеті-заяві. Зазначав, що при укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договір приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Заява відповідача підтверджує той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Вказував, що дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2 ст. 642 ЦК України. Виконання відповідачем договору вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту в подальшому збільшився до 20 000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, договору на підставі яких відповідач при укладенні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту. Вказував, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не виконала зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 30 січня 2023 року утворилася заборгованість у розмірі - 53 645,31 грн., яка складається з наступного: 18 160,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту,35 485,31 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом(а.с. 1-3). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 січня 2011 року у розмірі 18 160,00 грн. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 908,53 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено (а.с. 68-72). Не погодившись з рішенням районного суду, 03 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кісілевич О.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 362,53 грн. (а.с. 78-86). На обґрунтування скарги зазначав, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом порушено норми матеріального права, а висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Вказував, що позивачем було порушено строки позовної давності щодо звернення до суду з вимогою щодо захисту свого порушеного права. Підтверджував, що 28 січня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого початкового кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 20 000,00 грн., в подальшому розмір кредитного ліміту був зменшений до 17 680,00 грн. Вказував, що апелянт підписав лише анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанк. При цьому, в анкеті-заяві позичальника від 28 січня 2011 року не зазначено, яку саме видано відповідачу кредитну картку та не зазначено бажаної суми встановленого кредитного ліміту. Зазначав, що анкета-заява була підписана відповідачем 28 січня 2011 року, проте, перший кредитний ліміт було встановлено лише 19 лютого 2014 року в розмірі 20 000,00 грн., тобто, більше ніж через 3 роки. Звертав увагу, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що прострочена заборгованість у відповідача утворилась 28 лютого 2018 року у розмірі 18 160,00 грн. Тобто, з 28 лютого 2018 року у позивача виникло право вимоги на стягнення простроченої кредитної заборгованості. Проте, банк подав позовну заяву лише 28 квітня 2023 року, тобто зі спливом трирічного строку позовної давності, встановленою ст. 257 ЦК України. Вказував, що в пункті 1.1.7.33 Умов та правил надання банківських послуг зазначено, що строк позовної давності вимог банку по поверненню кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, витрат банку становить 50 років. Проте, в анкеті-заяві позичальника від 28 січня 2011 року не вказані строки позовної давності. Крім того, в анкеті-заяві відсутні умови договору щодо збільшення строків позовної давності до 50 років. Вважав посилання позивача на Умови та Правила надання банківських послуг безпідставними. Вказував, що матеріали справи не містять підтвердження, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах розмірі і порядку нарахування. Крім того, вважає, що роздруківка з сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї з сторін, як може вносити відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. Стверджував, що у витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, з якими ознайомилась відповідач на момент здійснення нею правочину, умови щодо збільшення строків позовної давності не було. Також вважає, що розрахунок заборгованості, складений позивачем, не може бути доказом наявності заборгованості у відповідача(а.с. 78-86). 27 грудня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк», в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін (а.с. 115-122). За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва 28 серпня 2023 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Судом встановлено, що 28 січня 2011 року ОСОБА_1 власноруч підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 11). За змістом анкети-заяви відповідач погодилась, що вищевказана анкета-заява, разом з пам`яткою клієнта, «Умовами та Правилами надавання банківських послуг», а також «Тарифами» становить договір про надання банківських послуг. При цьому, анкета-заява не містить інформації про замовлення будь-якої платіжної (кредитної, депозитної) карти, відсутня інформація і в розділі бажаного кредитного ліміту по картці. До заяви банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»(а.с. 12, 13-37). Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 було видано наступні картки: картка «Універсальна» № НОМЕР_1 від 10 лютого 2012 року, термін дії 07/15; картка «Універсальна» № НОМЕР_2 від 24 січня 2012 року, термін дії 08/15; картка «Універсальна» № НОМЕР_3 від 04 жовтня 2007 року, термін дії 10/15; картка «Універсальна Gold» № НОМЕР_4 від 19 лютого 2013 року, термін дії 12/16; картка «Універсальна Gold» № НОМЕР_5 від 20 березня 2013 року, термін дії 12/16; картка «Універсальна Gold» № НОМЕР_6 від 16 вересня 2013 року, термін дії 05/17, а всього 6 карток, що свідчить про активне користування відповідачем наданими йому послуг(а.с. 10). Також позивач надав до суду довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , з якої вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 04 жовтня 2007 року, зміна кредитного ліміту 19 лютого 2013 року: встановлено кредитний ліміт 20 000,00 грн., зміна кредитного ліміту 16 травня 2014 року: встановлено кредитний ліміт 17 680,00 грн., зміна кредитного ліміту 26 травня 2014 року:встановлено кредитний ліміт 17 680,00 грн., зміна кредитного ліміту 10 січня 2020 року: зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн. (а.с. 9). До позовної заяви також долучено розрахунок заборгованості за договором № б/н від 28 січня 2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , за яким станом на 30 січня 2023 року утворилася заборгованість у розмірі - 53 645,31 грн., яка складається з наступного: 18 160,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 35 485,31 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 4-8). Крім того, позивач надав банківську виписку про рух коштів по картковому рахунку відповідача за період з 04 жовтня 2007 року по 01 лютого 2023 року. При цьому, поточна заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором рахується з 05 березня 2013 року (а.с. 4-7, 47-54). Відповідно до висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року (справа № 355/558/18, провадження № 61-10222св19), виписка про рух коштів по рахунку свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).ї Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 28 січня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Разом з тим, згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» відповідачу ОСОБА_1 було видано кредитну картку 04 жовтня 2007 року № НОМЕР_3 з терміном дії до 10/15, тобто строк дії договору закінчився 31 жовтня 2015 року (а.с. 10). Крім того, згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 було видано наступні картки: картка «Універсальна» № НОМЕР_1 від 10 лютого 2012 року, термін дії 07/15; картка «Універсальна» № НОМЕР_2 від 24 січня 2012 року, термін дії 08/15; картка «Універсальна Gold» № НОМЕР_4 від 19 лютого 2013 року, термін дії 12/16; картка «Універсальна Gold» № НОМЕР_5 від 20 березня 2013 року, термін дії 12/16; картка «Універсальна Gold» № НОМЕР_6 від 16 вересня 2013 року, термін дії 05/17, а всього 6 карток, що свідчить про активне користування відповідачем наданими йому послуг(а.с. 10). За розрахунком заборгованості та випискою про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , станом на 28 лютого 2018 року рахується кредитна заборгованість за тілом кредиту в розмірі 18 160 грн. 00 коп. При цьому, Банком враховано часткове погашення ОСОБА_1 кредитної заборгованості за вищевказаним картковим рахунком у період строку дії вказаної картки (а.с. 4-7,47-54). Вказане свідчить, що на час встановлення Банком відповідачці відновлювальної кредитної лінії, відповідачка ОСОБА_1 мала активну банківську карту, за якою користувалась наданими їй Банком кредитними грошима, із строком дії останньої банківської карти 05/17. Інших об`єктивних доказів погашення вказаної кредитної заборгованості відповідачкою ОСОБА_1 не надано, не встановлено таких і судом. Таким чином, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь Банку суми непогашеного тіла кредиту станом на 31 жовтня 2015 року у розмірі 18 160 грн. 00 коп. Щодо позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі 200/11343/14-ц. Таким чином, з наведеного слідує, що відповідач вправі заявити про застосування позовної давності навіть у суді апеляційної інстанції, проте за умови його неналежного повідомлення судом першої інстанції про час і місце розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що відповідач участі у розгляді справи у суді першої інстанції не брала та повідомлена про такий розгляд належним чином не була. Конверт, надісланий відповідачу разом з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви та додатками до неї, який повернувся до суду першої інстанції без вручення та без відміток про причини неможливості вручення не слід вважати належним доказом повідомлення відповідача про розгляд справи (а.с. 67). Крім того, з сайту Укрпошта вбачається, що дані про відправлення за номером 0304703110389 відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Таким чином, зазначене є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. Між сторонами укладено кредитний договір у формі анкети-заяви за зразком, розробленим банком. При цьому заява позичальника не містить умов щодо сплати процентів та інших платежів після закінчення дії договору. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). У анкеті-заяві позичальника від 28 січня 2011 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. Відсутній і окремий договір про збільшення строку позовної давності. Оскільки Умови та правила, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку позовної давності, тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали. У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Факт укладення кредитного договору підписанням заяви-анкети від 28 січня 2011 року, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у вигляді встановленого початкового кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 20 000,00 грн., в подальшому розмір кредитного ліміту був зменшений до 17 680,00 грн., апелянт ОСОБА_1 та її представник не заперечували і в поданій апеляційній скарзі (а.с. 78-86). Як вбачається із матеріалів справи, строк дії кредитної картки «Універсальна Gold» № НОМЕР_6 від 16 вересня 2013 року, термін дії 05/17, тобто становить до 31 травня 2017 року, з позовом щодо стягнення заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» звернулось 25 квітня 2023 року (а.с.58). Проте, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02 квітня 2020 року), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Строк дії карантину неодноразово продовжувався. Відповідно до пункту 19Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 року), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. З огляду на зазначене, позивачем не пропущено строк позовної давності, а відтак, суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на пропуск кредитором строку позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову. Рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення із ОСОБА_1 - 35 485,31 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом сторони не оскаржували, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, в цій частині рішення районного суду не було предметом перевірки апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). На підставі ст. 141 ЦПК України, понесені апелянтом судові витрати не підлягають відшкодуванню із АТ КБ «ПриватБанк». З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва 28 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова Т.І. Ящук