Постанова Київський апеляційний суд № 761/20392/22

Головуючий у І інстанції Пономаренко Н.В. Провадження №22-ц/824/1932/2024 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки за договором позики та поруки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання договору поруки недійсним, В С Т А Н О В И В : У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки за договором позики та поруки, у якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів за цим позовом на його користь 1 632 422,30 грн. суми основного боргу, 371 826,72 грн. пені та 34 446,36 грн. 3% річних, а всього 2 038 695,38 грн., посилаючись на те, що 06.02.2021 року був укладений письмовий договір позики, предметом якого було передання у безвідсоткову позику позикодавцем ОСОБА_2 позичальнику ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 1 238 760 грн., що на день передачі грошей було еквівалентне сумі 44 640 доларів США за середнім курсом 27,75 грн. - 1 долар США. Укладений договір позики грошових коштів між позивачем та боржником є письмовим правочином, який за формою відповідає вимогам ст.ст. 207, 640, 1047 ЦК України, оскільки боржником ОСОБА_3 в той же день, 06.02.2021 року було надано розписку, підписану ним власноручно, про отримання ним всієї суми грошових коштів. Строк повернення згідно п. 2.1 Договору - до 06.02.2022 року. З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики від 06.02.2021 року, 06.02.2021 року був укладений договір поруки між позикодавцем (позивачем по справі ОСОБА_2 ) та поручителем ОСОБА_1 , згідно з яким вона зобов`язалась перед позикодавцем відповідати за виконання позичальником зобов`язань за договором позики від 06.02.2021 року. Зобов`язання щодо своєчасного повернення суми боргу ОСОБА_3 не виконав. Загальна сума боргу на момент звернення позивача до суду становила 44 640 доларів США, що на день звернення до суду згідно офіційного курсу НБУ (36,5686 грн. за 1 долар США) на 19.09.2022 року, становить 1 632 422,30 гривень. Згідно умов п. 4.2. договору позики від 04.04.2020 року, в разі прострочення виплати позики у відповідності до графіку виплат пп. 3.4.1 - 3.4.2, позичальник виплачує позикодавцю пеню в розмірі 1% (одного відсотка) невчасно виплаченої суми позики за кожен день прострочки, а тому з відповідачів на користь позивача, крім суми боргу, підлягає стягненню пеня за період з 19.09.2021 року по 19.09.2022 року в розмірі 371 826,72 грн. Окрім того, позивач у позові посилався на те, що в порядку ст. 625 ЦК України з відповідачів підлягають стягненню на його користь три відсотки річних за весь період прострочення, а саме з 06.02.2022 року по 19.09.2022 року у загальному розмірі 34 446,36 грн. 20.04.2023 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання договору поруки недійсним, який ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з 2019 року її чоловік - ОСОБА_4 хворів, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_1 помер від ракової інтоксикації, СА сліпої кишки ст. ІІІ. Приблизний час між початком захворювання і смертю становив 2 роки, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №245 від 09.06.2021 року. До кола членів сім`ї померлого належала лише вона, дружина ОСОБА_1 , яка постійно з ним проживала, як з чоловіком, та здійснювала постійний за ним догляд. ОСОБА_1 вказувала, що підписала договір поруки від 06.02.2021 року, але у зв`язку з тим, що чоловіку ОСОБА_4 потрібен був цілодобовий нагляд і допомога, вона 06.02.2021 року не виїжджала на місце укладання договору поруки до міста Чернігів, а підписала його у м. Києві. Також зазначала, що договір позики від 06.02.2021 року не мав на увазі видачу коштів, а був результатом укладеного раніше договору позики від 2019 року на суму 13 000,00 дол. США, а також донараховані на залишок суми відсотки та пеня. У зв`язку із зазначеним позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що під впливом тяжких обставин підписала останню сторінку договору поруки, який їй приніс син ОСОБА_3 за адресою її місця проживання. Договір поруки був вкрай невигідним для неї у зв`язку з тим, що вона не мала часу ознайомитися з ним в повному обсязі та не отримала другий примірник. Крім того, ОСОБА_1 не вважала, що договір є укладеним у зв`язку з тим, що додатково планувалось оформлювати забезпечення до договору позики. При цьому, у зв`язку з тим, що чоловік її тяжко хворів, вона не мала можливості займатися оформленням договору застави на майнові права. Таким чином, договір поруки був укладений під впливом тяжких обставин, оскільки у зв`язку із тим, що чоловік ОСОБА_1 був у тяжкому стані, вона на прохання сина ОСОБА_3 підписала договір поруки від 06.02.2021 року. Окрім того, в обґрунтування підстав зустрічного позову вказано, що позика в сумі 44 640,00 доларів США ОСОБА_3 не передавалась, що підтверджується п.5.1 договору позики від 06.02.2021 року, в якому зазначено, що забезпеченням зобов`язань позичальником перед позикодавцем по цьому Договору є майнові права на 100% квартири загальною площею 116 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що належить поручителю за цим договором - ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про участь у ФФБ (вид А), договору №149 про участь внесками в завершенні будівництва житлового комплекс) по АДРЕСА_2 . При цьому, договір позики не містить відкладних умов щодо оформлення договору застави. На підтвердження того, що саме на момент укладення Договору поруки від 06.02.2021 року ОСОБА_1 знаходилася під тиском обставин, що зашкодили її волевиявленню та змусили її підписати несправедливий спірний договір на будь-яких умовах та в будь-якій редакції, позивачка надала свідоцтво про смерть її чоловіка та лікарське свідоцтво про смерть. Також у зустрічній позовній заяві зазначено, що з аналізу умов укладених договорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , наявних рішень на сайті судової влади України вбачається, що саме цю фінансову діяльність із наданням позик небанківськими фінансовими установами мав на увазі позивач за первісним позовом, укладаючи договір позики та поруки. З відкритих публічних джерел вбачається, що ОСОБА_2 не є суб`єктом підприємницької діяльності, а тому оскаржуваний договір укладений особою, яка не мала права на укладання такого договору, оскільки діяльність за КВЕДом 64.92 виконавцем не зареєстрована в установленому Законом порядку. Отже договір не спрямований на настання реальних наслідків та підлягає скасуванню на підставі ч. 2 та ч. 5 ст. 203 ЦК України. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір поруки, укладений 06.02.2021 року між ОСОБА_2 та нею, ОСОБА_1 . Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.04.2023 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки за договором позики та поруки зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання договору поруки недійсним. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 06 лютого 2021 року в розмірі 1 632 422,30 грн. - суми основного боргу та 2 280,92 грн. - 3% річних. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 4 973,16 грн. з кожного. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання договору поруки недійсним - відмовлено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через представника - адвоката Сергієнко Н.О. подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального закону, які полягають у тому, що судом було проігноровано клопотання відповідача, подане через електронний суд, про витребування доказів. Проігнорувавши клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів, суд тим самим допустив порушення її прав, оскільки не розгляд поданого клопотання свідчить про порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також відповідач у скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що грошові кошти видавалися стороні в гривні із зазначенням еквіваленту суми в доларах США станом на дату 05.02.2021 року, проте договір укладено 06.02.2021 року. Суд не звернув увагу, що сам договір позики містить графік погашень відповідно до пункту 3.4, який складається з 11 платежів, при цьому зазначено, що позика повертається шляхом передачі готівки із рук позичальника в руки позикодавця. Підтвердженням повернення позики є передача розписки позикодавцем позичальнику. Відповідно до п. 5 договору поруки від 06.02.2021 року зазначено, що в разі невиконання позичальником своїх зобов`язань по договору позики позикодавець направляє не пізніше 3 -х робочих днів повідомлення поручителю. Таким чином, суд не звернув уваги, що цим договором поручителя поставлено у вкрай невигідне становище: гроші мають повертатися 11 разів позикодавцю і тільки від його волі залежить чи поверне позикодавець розписку по закінченню строку; позикодавець не звернувся жодного разу до поручителя з вимогою про дострокове погашення боргу у зв`язку з виникненням прострочки. Крім того, на думку скаржника, поза увагою суду залишились доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 має постійний діючий дохід від стягнення заборгованості та пені за договором позики. При цьому, ст. 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими особами можуть бути банк або інша фінансова установа, і цей перелік є вичерпним. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Також, зазначила про помилковість висновків суду щодо ненадання ОСОБА_1 доказів укладення договору позики внаслідок підприємницької діяльності ОСОБА_2 та її здійснення взагалі, оскільки нею неодноразово в суді наголошувалось, що відповідно до інформації з сайту Судової влади можна відслідкувати, що в такий спосіб позивач за первісним позовом проводить свою підприємницьку діяльність. У відзиві (відповіді) на апеляційну скаргу ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 заперечив проти задоволення скарги та просив залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Сергієнко Н.О. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав. Позивач ОСОБА_2 в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив та просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 06.02.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в письмовій формі укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 в порядку та на умовах, визначених цим договором надає ОСОБА_3 безвідсоткову позику у сумі 1 238 760,00 грн., що на день передачі грошей було еквівалентне сумі 44 640,00 дол. США за середнім курсом купівлі-продажу долара США 27,75 грн. - 1 дол. США (на 05.02.2021), а ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_2 суму грошових коштів, що на момент повернення буде еквівалентно сумі 44 640 дол. США. Строк надання позики - 12 місяців з моменту реальної передачі всієї грошової суми та підписання договору; позика повинна бути повернута до 06.02.2022 року (том 1, а.с.13-15). Договір позики також підписано ОСОБА_1 , як поручителем. Відповідно до п. 3.2 та 3.3. вказаного договору позика надається шляхом передачі готівки із рук позикодавця в руки позичальника. Факт отримання грошових коштів позичальником від позикодавця підтверджується підписами сторін на цьому Договорі та розпискою, виданою позичальником позикодавцю. Згідно з умовами договору позики та на підтвердження отримання грошових коштів за вказаним договором ОСОБА_3 була власноруч підписана розписка, якою він підтвердив отримання від ОСОБА_2 коштів в якості позики, у сумі 1 238 760,00 грн., що на день передачі грошей відповідала еквівалентові 44 640 доларів США (том 1, а.с.10). Оригінал вказаної розписки досліджено судом в судовому засіданні. Таким чином, відповідачем ОСОБА_3 підтверджено отримання від позивача ОСОБА_2 грошових коштів в якості позики відповідно до умов, викладених у договорі позики від 06.02.2021 року. Пунктом 3.4. зазначеного Договору позики визначено порядок сплати позики частинами. Так, відповідно до пунктів 3.5. та 3.6. позика повертається шляхом передачі готівки із рук позичальника в руки позикодавця. Підтвердженням повернення позики є передача розписки позикодавцем позичальнику. Таким чином, судом обґрунтовано встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 було надано у позику ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1 238,760,00 грн., що на день передачі грошей відповідала еквіваленту 44 640 дол. США згідно договору позики від 06.02.2021 року, а відповідач ОСОБА_3 зобов`язався повернути позивачеві за первісним позовом ОСОБА_2 суму грошових коштів, що на момент повернення буде еквівалентно сумі 44 640 доларі США до 06.02.2022 року. Доказів того, що відповідач ОСОБА_3 у встановлений строк виконав свої зобов`язання за вказаним договором позики, матеріали справи не містять. При цьому, наявність оригіналу розписки ОСОБА_3 про отримання грошових коштів згідно договору позики від 06.02.2021 року у позивача за первісним позовом ОСОБА_2 свідчить про те, що сума позики йому позичальником не повернута. Також встановлено, що 06.02.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_1 зобов`язується перед ОСОБА_2 відповідати за виконання ОСОБА_3 по всім його зобов`язанням, що виникли з договору позики від 06.02.2021 року (том 1, а.с.11-12). Під час розгляду справи в суді відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 не заперечувала свого підпису на вказаному договорі. Згідно п. 2 вказаного Договору поруки поручителю добре відомі всі умови договору позики, укладеного між позикодавцем та позичальником, в тому числі: а) 1 238 760,00 грн., що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 44 640 дол. США за середнім курсом купівлі-продажу долара США 27,75 грн. - 1 дол. США (на 05.02.2021); б) штрафні санкції в разі неповернення позики або порушення строку виплати; в) термін повного розрахунку до 06 лютого 2022 року. Відповідно до пунктів 3-4 Договору поруки від 06.02.2021 року поручитель відповідає перед позикодавцем в тому обсязі, що і позичальник, в тому числі за сплату суми позики та сплату пені за несвоєчасне повернення боргу. Відповідальність поручителя і позичальника перед позикодавцем є солідарною. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову про солідарне стягнення з відповідачів, як позичальника та поручителя, заборгованості за договором позики та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договору поруки недійсним, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності доводів позикодавця ОСОБА_2 та недоведеності зустрічних доводів поручителя ОСОБА_1 , і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Вимогами ч.1 ст.1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно ст. 540 ЦК України якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. У своїй постанові від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14- ц Верховний Суд зазначив, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення. В свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Зважаючи на те, що наявними у справі належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується факт укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору позики, а також та обставина, що ОСОБА_3 , як позичальник, не виконав свої зобов`язання по поверненню суми позики ОСОБА_2 , як позикодавцю, законним та обґрунтованим є висновок суду про стягнення з ОСОБА_3 , як позичальника, та ОСОБА_1 , як поручителя, в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики у розмірі 1 632 422,30 грн. Правильним є і рішення суду в частині часткового задоволення вимоги ОСОБА_2 про стягнення на його користь з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 3% річних, виходячи з наступного. У відповідності до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судом встановлено, що позивач здійснив розрахунок 3% річних за договором позики за період з 06.02.2021 по 19.09.2022 року, згідно якого розмір трьох процентів річних склав 34 446,36 грн. Разом з тим, початок строку, за який підлягають нарахуванню 3% річних, розпочинається з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язання, тобто з 07.02.2022 року, оскільки строк повернення позики згідно умов договору - до 06.02.2022 року. Крім того, згідно п. 18 Перехідних та Прикінцевих положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами з 24.02.2022 року на території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався. Із урахуванням викладеного, розмір трьох процентів річних від простроченої суми за час прострочення необхідно розраховувати за період із 07.02.2022 по 23.02.2022 року. Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано визначено розмір 3% річних, які підлягають стягненню на користь позивача з відповідачів у солідарному порядку на суму 2 280,92 грн. за період з 07.02.2022 по 23.02.2022 року: 1 632 422,30 грн. х 3 % : 365 (кількість днів у році) х 17 (кількість днів прострочення) : 100 = 2 280,92 грн. Оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідачі не виконали своїх зобов`язань за договором позики від 06.02.2021 та договором поруки від 06.02.2021 року щодо повернення позивачеві суми позики, суд першої інстанції на підставі повно, всебічно та об`єктивно досліджених доказів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 06 лютого 2021 року у розмірі 1 632 422,30 грн. та 3% річних у розмірі 2 280,92 грн. Погоджується колегія суддів і з рішенням суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки, що, зокрема, вбачається з наступного. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Частина 1 статті 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Водночас, положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу їх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В обґрунтування зустрічної позовної заяви вказано, що ОСОБА_1 доглядала за своїм хворим чоловіком і не могла бути особисто присутньою 06.02.2021 року під час укладання договору поруки у м. Чернігові, при цьому, остання не заперечувала факту підписання нею договору поруки від 06.02.2021 року у м. Києві, що таким чином, спростовує ці доводи, як підставу для визнання правочину недійсним у зв`язку із невідповідністю волі відповідача, як сторони правочину, зовнішньому волевиявленню. Також відповідачем ОСОБА_1 не доведено тієї обставини, що договір поруки нею укладено за збігом тяжких обставин, що обумовлює під собою необхідність особи у отриманні певних матеріальних благ у зв`язку із складною життєвою ситуацією, для чого власне і укладається правочин, натомість відповідач за договором поруки не набула для себе жодного майна чи коштів, а навпаки, зобов`язалась нести солідарну відповідальність за виконання сином ОСОБА_3 , як позичальником, його обов`язків за договором позики від 06.02.2021 року. Доводи ОСОБА_1 про те, що договір позики від 06.02.2021 року не мав на меті фактичної передачі коштів, а був результатом укладеного раніше договору позики від 2019 року на 13 000 доларів США, як і зазначення сум, начебто переданих або перерахованих ОСОБА_2 у 2020 році, не підтверджені належними та допустимими доказами та не мають правового значення для розгляду даної справи, в рамках якої розглядаються правовідносини, які виникли на підставі договорів позики та поруки від 06.02.2021 року. Не були підтверджені належними і допустимими доказами і інші обставини, які на думку ОСОБА_1 , давали суду підстави визнати підписаний нею договір поруки недійсним. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Поруч з цим, відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на те, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не було надано суду жодних доказів перебування її під час укладення договору поруки від 06.02.2021 року під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, внаслідок чого правочин може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину, а також доказів наявності інших зазначених нею підстав для визнання недійсним оспорюваного нею договору поруки, законним та обґрунтованим є рішення суду в частині залишення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 без задоволення. Доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору поруки відповідача ОСОБА_1 поставлено у вкрай невигідне становище, колегією суддів відхиляються, оскільки ці доводи нічим не підтверджені та не ґрунтуються на вимогах закону і обставинах справи. Відхиляються колегією суддів і доводи скарги про те, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише банківськими та фінансовими установами, які внесені до реєстру фінансових установ. З цього приводу колегія суддів зазначає, що позивач ОСОБА_2 не надавав відповідачу ОСОБА_3 фінансових послуг, натомість між ними було укладено договір позики за правилами цивільного законодавства, з чітким дотриманням цивільно-правових норм у даній сфері. Таким чином, на спірні правовідносини не поширюється дія положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», на який посилається відповідач у апеляційній скарзі, відтак відсутні підстави для висновку про його порушення позивачем. Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині не розгляду поданого суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, як підставу для скасування рішення суду, апеляційним судом відхиляються, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення суду лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин справи, підтверджених доказами, перевіреними судом. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення. При цьому,докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення боргу та недоведеності вимог ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним, ухвалено законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: