Ухвала КГС ВС № 904/1615/22

УХВАЛА 30 січня 2024 року м. Київ cправа № 904/1615/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В., за участю секретаря судового засідання Росущан К. О., та представників: позивача - не з`явився, відповідача - 1 - Макаренко В. А., відповідача - 2 - не з`явився, відповідача - 3 - не з`явився, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Дніпро" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 у справі № 904/1615/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Капітал-Дніпро" до:

1. Фермерського господарства "Дніпро",

2. ОСОБА_1 ,

3. ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Агросервіс" про стягнення 41 447 298,93 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Капітал-Дніпро" (далі - ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а. с. 104 - 106, т. 3) про стягнення солідарно з Фермерського господарства "Дніпро" (далі - ФГ "Дніпро", відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-3): - 24 061 780,30 грн основного боргу за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д, 1 102 708,63 грн процентів, 240 717,20 грн комісії, 3 320 334,90 грн інфляційних втрат, а всього 28 725 541,00 грн; - 10 544 600,54 грн основного боргу за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2, 618 820,43 грн процентів, 144 520,16 грн комісії, 1 413 816,80 грн інфляційних втрат, а всього 12 721 757,93 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФГ "Дніпро" належним чином не виконало свої зобов`язання за договорами про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК 060121Д, № ФК 060121Д/2, не повернуло отримані за цими договорами грошові кошти в узгоджені сторонами строки, а тому у відповідача -1 наявна заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів з урахуванням умов договорів поруки. Позивачем було заявлено про відмову від позову в частині стягнення 3 320 334,90 грн інфляційних втрат за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д та в частині стягнення 1 413 816,80 грн інфляційних втрат за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 (суддя - Бажанова Ю. А.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2023 (головуючий суддя - Парусніков Ю. Б., судді - Верхогляд Т. А., Чередко А. Є.), прийнято відмову від позову в частині стягнення 3 320 334,90 грн інфляційних втрат за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д та в частині стягнення 1 413 816,80 грн інфляційних втрат за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2. Провадження у справі в цій частині заявлених позовних вимог закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ФГ "Дніпро", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" 24 061 780,30 грн заборгованості за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д, 240 717,20 грн комісії; 10 544 600,54 грн заборгованості за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2, 144 520,16 грн комісії. В решті позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судового збору. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.01.2021 між ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" (кредитор) та ФГ "Дніпро" (позичальник) було укладено договір про надання фінансового кредиту № ФК060121Д, за умовами якого кредитор зобов`язувався надати позичальнику в тимчасове користування, на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, обіговості траншів, платності, кредитні кошти, одним або кількома траншами, з максимальним лімітом кредитування у сумі 24 071 721,20 грн, яка еквівалентна 851 794,81 дол. США згідно з міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США на день, що передує дню укладення сторонами цього договору (05.01.2021), встановленим на міжбанківському валютному ринку України за даними ресурсу УкрДілінг, розміщеними на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), а саме: 28,26 грн за 1 долар США, з яких: субліміт-1 - це кредитні кошти у сумі 17 000 000,00 грн, яка еквівалентна 601 556,97 дол. США; субліміт-2 - це кредитні кошти у сумі 7 071 721,20 грн, яка еквівалентна 250 237,84 дол. США. Згідно з п. 1.2. договору позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти та сплатити кредитору проценти за користування кредитними коштами у порядку і строки, визначені цим договором. У п. п. 2.5, 2.5.1 договору сторони досягли згоди щодо строку повернення кредитних коштів позичальником: до 15.12.2021 (включно). Якщо на день, що передує дню повернення кредитних коштів відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - долара США, згідно з інформацією УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, визначеним сторонами на день, що передує дню укладення цього договору, згідно з інформацією УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, що підлягає поверненню позичальником за цим договором, визначається позичальником за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню повернення позичальником суми кредитних коштів. Така зміна суми кредитних коштів не потребує додаткового погодження із кредитором та підписання сторонами додаткової угоди. Позичальник зобов`язаний самостійно визначити суму кредитних коштів у гривнях та повернути її кредитору відповідно до порядку та у строки, що погоджені сторонами у цьому договорі. Відповідно до п. 3.1 договору розмір процентів за користування кредитними коштами (процентна ставка): розмір процентів за користування кредитними коштами (процентна ставка) по сібліміту-1 складає 20% річних; розмір процентів за користування кредитними коштами (процентна ставка) по сібліміту-1 складає 0,000001% річних. Проценти за користування кредитними коштами нараховуються кредитором та сплачуються позичальником щомісяця. При розрахунку процентів річних за користування кредитними коштами сторонами приймається фактична кількість днів у відповідному календарному місяці та календарному році. Нарахування та сплата процентів річних за користування кредитними коштами здійснюється у національній валюті, в останній календарний день кожного календарного місяця, починаючи з дня видачі кредитних коштів позичальнику до дня фактичного повного повернення кредитних коштів кредитору, тобто з дня списання кредитних коштів з банківського рахунку кредитора до дня фактичного повернення кредитних коштів на банківський рахунок кредитора. Нарахування процентів річних за користування кредитними коштами здійснюється на загальну суму неповернутих кредитору кредитних коштів, яка існує у відповідний календарний день відповідного календарного місяця, у якому такі проценти нараховуються. Нарахування та сплата процентів річних за користування кредитними коштами здійснюється у такий спосіб: якщо на день, що передує дню нарахування та сплати позичальником процентів річних за користування кредитними коштами, відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - долара США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, визначеним сторонами на день, що переду є дню укладення цього договору, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, на яку здійснюється нарахування процентів за користування кредитними коштами, визначається за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню нарахування та сплаті позичальником процентів річних за користування кредитними коштами. Позичальник зобов`язаний сплатити кредитору проценти за користування кредитними коштами єдиним окремим платежем, у день повного повернення позичальником кредитних коштів, отриманих за цим договором, в межах строку, погодженого сторонами у цьому договорі, або у день дострокового повного повернення позичальником кредитних коштів, у безготівковій формі, у національній валюті, з обов`язковим зазначенням про це у призначенні платежу (п. п. 3.2, 3.2.1, 3.3 договору). Згідно з п. 4.1. договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитору одноразову комісію за надання кредитних коштів у розмірі 1 процент від загальної суми отриманих від кредитора кредитних коштів за цим договором, яка нараховується кредитором позичальнику в день надання позичальником відповідної письмової заявки, погодженої сторонами у п. 2.1. цього договору. Одноразову комісію за надання кредитних коштів у розмірі 1 процент від загальної суми отриманих від кредитора кредитних коштів, позичальник вплачує кредитору протягом наступного банківського дня, який слідує за днем списання кредитних коштів з банківського рахунку кредитора, який погоджено сторонами у цьому договорі, у безготівковій формі, у національній валюті, з обов`язковим зазначенням про це у призначенні платежу. Якщо на день, що передує дню нарахування кредитором одноразової комісії за надання кредитних коштів, відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - долара США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, визначеним сторонами на день, що переду є дню укладення цього договору, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/ на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, на яку здійснюється нарахування одноразової комісії, визначається за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню нарахування кредитором одноразової комісії за надання кредитних коштів (п. п. 4.1.1, 4.1.2 договору). Відповідно до п. 10.1 договору він набирає сили з моменту його підписання обома сторонами і діє до 15.12.2021. Сторонами підписано додаток № 1 до договору - підтвердження ознайомлення позичальника з умовами кредитування. 06.01.2021 ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" відповідно до вищевказаних умов договору надало ФГ "Дніпро" кредитні кошти у сумі 24 071 721,20 грн шляхом їх перерахування на рахунок позичальника - ФГ "Дніпро", що підтверджується платіжними дорученнями 06.01.2021 № 196, № 197 (а.с. 19-20, т. 1). 06.01.2021 між ФГ "Дніпро" (позичальник) та ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" (кредитор) було укладено договір про надання фінансового кредиту № ФК060121Д/2, за умовами якого кредитор зобов`язувався надати позичальнику в тимчасове користування, на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, обіговості траншів, платності, кредитні кошти, одним або кількома траншами, з максимальним лімітом кредитування у сумі 14 452 015,59 грн, яка еквівалентна 511 394,75 грн дол. США згідно з міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - долара США на день, що передує дню укладання сторонами цього договору (05.01.2021), встановленим на міжбанківському валютному ринку України за даними ресурсу УкрДілінг, розміщеним на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), а саме: 28,26 грн за 1 долар США, з яких: субліміт-1 - це кредитні кошти у сумі 10 186 000,00 грн, яка еквівалентна 360 438,78 дол. США; субліміт-2 - кредитні кошти у сумі 4 266 015,59 грн, яка еквівалентна 150 955,97 дол. США. Позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти та сплатити кредитору проценти за користування кредитними коштами у порядку і строки, визначені цим договором (п. 1.2 договору). Згідно з п. 2.1 договору кредитні кошти за цим договором, в межах одного або декількох траншів, надаються позичальнику на підставі письмової (их) заявки (ок) позичальника, яка (які) має (ють) містити дані про суму відповідного траншу кредитних коштів в межах максимального ліміту кредитування за цим договором та бути підписана (і) уповноваженою особою позичальника і скріплена (і) його печаткою. Спосіб надання кредитних коштів позичальнику: безготівкова форма, шляхом перерахування таких грошових коштів з банківського рахунку кредитора на банківський рахунок позичальника, які погоджені сторонами у цьому договорі (п. 2.3 договору). Дата видачі кредитних коштів (кожного траншу) позичальнику: це дата списання таких грошових коштів з банківського рахунку кредитора, який погоджено сторонами у цьому договорі. Строк повернення кредитних коштів позичальником: до 15.12.2021 (включно (п. п. 2.4, 2.5. договору). Умовами п. 2.5.1 договору сторони визначили, якщо на день, що передує дню повернення позичальником кредитних коштів, відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - долара США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK) у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - дол. США, визначеним сторонами на день, що передує дню укладання цього договору, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, що підлягає поверненню позичальником за цим договором, визначається позичальником за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - дол. США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню повернення позичальником суми кредитних коштів. Така зміна суми кредитних коштів не потребує додаткового погодження із кредитором та підписання сторонами додаткової угоди. Позичальник зобов`язаний самостійно визначити суму кредитних коштів у гривнях та повернути її кредитору відповідно до порядку та у строки, що погоджені сторонами у цьому договорі. Згідно з п. 2.8.4 договору, якщо позичальник порушив умови пп. 2.8, 2.8.1, 2.8.3 цього договору, то зобов`язання позичальника щодо строку повернення кредитних коштів та строку сплати процентів за користування кредитними коштами, встановлених умовами цього договору, є зміненими, а саме: позичальник зобов`язаний достроково повернути кредитні кошти та достроково сплатити проценти за користування кредитними коштами протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання позичальником письмової вимоги кредитора, відправленої позичальнику цінним листом з описом вкладення. Датою отримання такої письмової вимоги кредитора буде вважатися календарна дата штемпеля відділення поштового зв`язку України за місцем знаходження (поштовим індексом) позичальника та/або дані, отримані кредитором в результаті відстеження такого поштового відправлення, підтверджені роздруківкою з офіційної веб-сторінки Укрпошта. Дострокове повернення позичальником суми кредитних коштів відбувається у спосіб, встановлений у п. 2.5.1 цього договору. Дострокова сплата позичальником процентів за користування кредитними коштами відбувається у спосіб, встановлений у п. 3.2.1. цього договору. Відповідно до п. 3.2.1 договору нарахування та сплата процентів річних за користування кредитними коштами здійснюється у такий спосіб: якщо на день, що передує дню нарахування та сплати позичальником процентів річних за користування кредитними коштами, відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - дол. США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - дол. США, визначеним сторонами на день, що передує дню укладання цього договору, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, на яку здійснюється нарахування процентів річних за користування кредитними коштами, визначається за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - дол. США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню нарахування та сплаті позичальником процентів річних за користування кредитними коштами. Пунктом 4.1.2 договору визначено, що якщо на день, що передує дню нарахування кредитором одноразової комісії за надання кредитних коштів, відбулося збільшення міжбанківського валютного курсу гривні до іноземної валюти - дол. США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), у порівнянні із міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - дол. США, визначеним сторонами на день, що передує дню укладання цього договору, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), то сума кредитних коштів у гривнях, на яку здійснюється нарахування одноразової комісії визначається кредитором за міжбанківським валютним курсом гривні до іноземної валюти - дол. США, згідно з інформації УкрДілінг, розміщеної на веб-сторінці http://www.udinform.com/на час закриття торгів за ціною пропозиції/купівлі (ASK), на день, що передує дню нарахування кредитором одноразової комісії на надання кредитних коштів. Цей договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами і діє до 15.12.2021 (п. 10.1 договору). Крім того, позичальником було підписано підтвердження ознайомлення його з умовами кредитування, відповідно до якого сторони погодили, що позичальник, підписанням цього додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2, свідчить, що отримав в повному обсязі інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". На виконання умов вищевказаного договору, 06.01.2021 ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" надало ФГ "Дніпро" кредитні кошти у сумі 14 452 015,59 грн шляхом їх перерахування на рахунок позичальника - ФГ "Дніпро", що підтверджується платіжним дорученням від 06.01.2021 № 195. 06.01.2021 між ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) та ФГ "Дніпро" (боржник) було укладено договори поруки № ФК060121/1, № ФК060121/3. Відповідно до п. 1.1 договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/1 ОСОБА_1 (відповідач-2, поручитель) зобов`язувався перед кредитором (позивач) відповідати за належне виконання боржником (відповідач-1) усіх зобов`язань, що випливають із договору про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д (основне зобов`язання), укладеного між кредитором та боржником, як існуючих на дату укладення цього договору, так і тих, які можуть виникнути у майбутньому, у тому числі, із усіх додатків та додаткових угод, що будуть укладені до основного зобов`язання. Згідно з п. 1.5 договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/1 поручитель несе солідарну відповідальність із боржником перед кредитором за виконання боржником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами. Причини невиконання боржником своїх зобов`язань за основним зобов`язанням не можуть бути підставою для звільнення поручителя від виконання зобов`язань за цим договором. Пунктом 1.6. договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/1 визначено, що у випадку невиконання кредитором своїх зобов`язань за основним зобов`язанням, кредитор має право пред`явити безпосередньо до поручителя свої вимоги. Під пред`явленням вимоги кредитора до поручителя сторони цього договору розуміють, як направлення письмової вимоги поручителю, так і звернення кредитора з відповідним позовом до суду. Кредитор самостійно, на власний розсуд, обирає спосіб пред`явлення такої вимоги до поручителя. При цьому така вимога може бути пред`явлена кредитором, як разом до поручителя та боржника, так і до кожного із них окремо. Пунктом 1.1 договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/3 ОСОБА_1 зобов`язувався перед кредитором (позивач) відповідати за належне виконання боржником (відповідач-1) усіх зобов`язань, що випливають із договору про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2 (основне зобов`язання), укладеного між кредитором та боржником, як існуючих на дату укладення цього договору, так і тих, які можуть виникнути у майбутньому, у тому числі, із усіх додатків та додаткових угод, що будуть укладені до основного зобов`язання. Згідно з п. 1.5 договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/3 поручитель несе солідарну відповідальність із боржником перед кредитором за виконання боржником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами. Причини невиконання боржником своїх зобов`язань за основним зобов`язанням не можуть бути підставою для звільнення поручителя від виконання зобов`язань за цим договором. За п. 1.6 договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/3 у випадку невиконання кредитором своїх зобов`язань за основним зобов`язанням, кредитор має право пред`явити безпосередньо до поручителя свої вимоги. Під пред`явленням вимоги кредитора до поручителя сторони цього договору розуміють, як направлення письмової вимоги поручителю, так і звернення кредитора з відповідним позовом до суду. Кредитор самостійно, на власний розсуд, обирає спосіб пред`явлення такої вимоги до поручителя. При цьому така вимога може бути пред`явлена кредитором, як разом до поручителя та боржника, так і до кожного із них окремо. 06.01.2021 між ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" (кредитор), ОСОБА_2 (поручитель) та ФГ "Дніпро" (боржник) було укладено договори поруки № ФК060121/2, № ФК060121/4. За п. 1.1 договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/2 ОСОБА_2 (поручитель) зобов`язувалася перед кредитором (позивач) відповідати за належне виконання боржником усіх зобов`язань, що випливають із договору про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д (основне зобов`язання), укладеного між кредитором та боржником, як існуючих на дату укладення цього договору, так і тих, які можуть виникнути у майбутньому, у тому числі, із усіх додатків та додаткових угод, що будуть укладені до основного зобов`язання. Згідно з п. 1.5 договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/2 поручитель несе солідарну відповідальність із боржником перед кредитором за виконання боржником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами. Причини невиконання боржником своїх зобов`язань за основним зобов`язанням не можуть бути підставою для звільнення поручителя від виконання зобов`язань за цим договором. Пунктом 1.6. договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/2 у випадку невиконання кредитором своїх зобов`язань за основним зобов`язанням, кредитор має право пред`явити безпосередньо до поручителя свої вимоги. Під пред`явленням вимоги кредитора до поручителя сторони цього договору розуміють, як направлення письмової вимоги поручителю, так і звернення кредитора з відповідним позовом до суду. Кредитор самостійно, на власний розсуд, обирає спосіб пред`явлення такої вимоги до поручителя. При цьому така вимога може бути пред`явлена кредитором, як разом до поручителя та боржника, так і до кожного із них окремо. За п. 1.1. договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/4 ОСОБА_2 (поручитель) зобов`язувалася перед кредитором (позивач) відповідати за належне виконання боржником (відповідач -1) усіх зобов`язань, що випливають із договору про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2 (основне зобов`язання), укладеного між кредитором та боржником, як існуючих на дату укладення цього договору, так і тих, які можуть виникнути у майбутньому, у тому числі, із усіх додатків та додаткових угод, що будуть укладені до основного зобов`язання. Згідно з п. п. 1.5, 1.6. договору поруки від 06.01.2021 № ФК060121/4 поручитель несе солідарну відповідальність із боржником перед кредитором за виконання боржником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами. Причини невиконання боржником своїх зобов`язань за основним зобов`язанням не можуть бути підставою для звільнення поручителя від виконання зобов`язань за цим договором. У випадку невиконання кредитором своїх зобов`язань за основним зобов`язанням, кредитор має право пред`явити безпосередньо до поручителя свої вимоги. Під пред`явленням вимоги кредитора до поручителя сторони цього договору розуміють, як направлення письмової вимоги поручителю, так і звернення кредитора з відповідним позовом до суду. Кредитор самостійно, на власний розсуд, обирає спосіб пред`явлення такої вимоги до поручителя. При цьому така вимога може бути пред`явлена кредитором, як разом до поручителя та боржника, так і до кожного із них окремо. Суди встановили, що ФГ "Дніпро" частково повернуло, отримані кредитні кошти за договорами та, що в останнього перед ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" існує заборгованість, яка підлягає стягненню з комісією з відповідача-1, ОСОБА_1 (договори поруки від 06.01.2021 № ФК060121/1, № ФК060121/3), ОСОБА_2 (договори поруки від 06.01.2021 № ФК060121/2, № ФК060121/4), які поручилися за належне виконання ФГ "Дніпро" своїх зобов`язань за відповідними договорами. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у матеріалах справи документами підтверджується наявність у відповідача -1 заборгованості за вказаними кредитними договорами та, врахувавши умови цих кредитних договорів, а також договорів поруки, стягнув солідарно з відповідачів-1, -2, -3 на користь позивача 24 061 780,30 грн заборгованості за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д, 240 717,20 грн комісії; 10 544 600,54 грн заборгованості за договором про надання фінансового кредиту від 06.01.2021 № ФК060121Д/2, 144 520,16 грн комісії. Апеляційний господарський суд, переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги згідно з ст. 269 ГПК України, погодився із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову. При цьому, судом апеляційної інстанції було зазначено, що сторони погодили порядок погашення заборгованості, в першу чергу за сублімітом-2, що не було спростовано відповідачем-1 відповідно до вимог ст. 74 ГПК України. Не погоджуючись частково із зазначеними судовими рішеннями, ФГ "Дніпро" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить: частково скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2023 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов ТОВ ФК "Капітал-Дніпро": в частині солідарного стягнення з ФГ "Дніпро", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача 22 696 517,24 грн заборгованості за договором від 06.01.2021 № ФК060121Д, 240 717,21 грн комісії; в частині солідарного стягнення з ФГ "Дніпро", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача 8 637 564, 19 грн заборгованості за кредитним договором 06.01.2021 № ФК060121Д/2; 144 520,16 грн комісії. Просить відмовити у задоволенні позову в частині солідарного стягнення з ФГ "Дніпро", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" 1 365 263,06 грн боргу за договором від 06.01.2021 № ФК060121Д; 1 907 036,35 грн боргу за договором від 06.01.2021 № ФК060121Д/2. Просить вирішити питання розподілу судового збору пропорційно задоволених вимог. На обґрунтування касаційної скарги посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України і на те, що господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 10.11.2022 у справі № 201/7036/15-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 21.12.2020 у справі № 916/499/20 (щодо застосування ст. ст. 1, 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 (щодо застосування ст. ст. 80, 269 ГПК України), від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 05.09.2023 у справі № 917/1283/21, від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справа № 824/74/19-а, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21), від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 05.12.2018 у справі № Б8/036-11, від 13.06.2019 у справі № 910/3225/18, від 12.12.2018 у справі № 444/484/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17. Стверджує про порушення судами норм процесуального права - ст. 86, ч. 2 ст. 202, ст. ст. 227, 236, 269, 282, 310, 316 ГПК України та на незастосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 559 ЦК України. Вказує на неправильність перерахунку судами заборгованості за договорами, зазначаючи свій розрахунок у касаційній скарзі, та, що станом на 21.06.2022 ТОВ "ФК "Капітал-Дніпро" було винне ФГ "Дніпро" грошові кошти. Обґрунтовує касаційну скаргу і тим, що суди не врахували того, що чинним законодавством не передбачено процедури уточнення призначення платежу, зазначеного в платіжному дорученні, а листи Національного банку України носять виключно інформаційний характер. Посилається на принцип "contra proferentem" та на те, що слова договору повинні тлумачиться проти того, хто їх написав. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Дніпро" з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.01.2024. До Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін з підстав наведених у цьому відзиві. Позивачем також було подано до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, порушеного за касаційною скаргою відповідача-1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 296 ГПК України. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що в доданому до касаційного скарги ордеру не міститься назви органу, якому надається правова допомога відповідним адвокатом у Верховному Суді. Однак, Верховний Суд не вбачає підстав для закриття касаційного провадження, порушено за касаційною скаргою відповідача-1, оскільки у зазначеному ордері, копія якого наявна в матеріалах справи, міститься посилання на договір про надання правової допомоги від 24.10.2022 № 3, а також у матеріалах справи містяться належним чином оформлені ордери на ім`я ОСОБА_3 , якими підтверджується право діяти від імені відповідача-1. Закриття з цієї підстави порушеного касаційного провадження свідчитиме про надмірний формалізм і порушення прав на справедливий судовий захист (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 911/231/22, від 04.10.2023 у справі № 914/690/23). Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника відповідача-1, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити. Частиною 1 ст. 300 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц). Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (подібний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19). Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Дослідивши постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме: від 10.11.2022 у справі № 201/7036/15-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 05.09.2023 у справі № 917/1283/21, від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справа № 824/74/19-а, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21), від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 05.12.2018 у справі № Б8/036-11, від 13.06.2019 у справі № 910/3225/18, від 12.12.2018 у справі № 444/484/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, колегія суддів дійшла висновків, що правовідносини у вказаних скаржником справах та у справі, яка переглядається, не є подібними з огляду на таке. Так, у постанові від 10.11.2022 у справі № 201/7036/15-ц за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ТОВ "ВП "Агро-Союз", ТОВ "Компанія "Агро-Союз", ПрАТ "Агро-Союз" про стягнення заборгованості, Верховний Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, залишаючи в силі постанову апеляційного господарського суду, якою позов задоволено частково, дійшов висновку, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов`язання. Врахувавши встановленні судом обставини щодо закінчення строку дії кредитних договорів, колегія суддів погодилася із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом і пені, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Водночас колегія суддів звернула увагу на те, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення боргу відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 сформувала висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі ст. 599, ч. 4 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. Ухваленні у справі судові рішення в оскаржуваній частині (Верховний Суд відповідно до ст. 300 ГПК України переглядає оскаржувані судові рішення в частині, з якою скаржник не погоджується) приймалися на підставі оцінки наявних у матеріалах справи документів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, які не є аналогічними як у справі, на які посилається скаржник. Фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними. У справі № 916/499/20 за позовом ТОВ "ЛЕМТРАНС ТРАНЗИТ" до ТОВ "ХІМТЕК-ІМПЕКС" про стягнення 3 363 276,70 грн та за зустрічним позовом ТОВ "ХІМТЕК-ІМПЕКС" до ТОВ "ЛЕМТРАНС ТРАНЗИТ" про визнання частково недійсним договору, Верховний Суд, відхиляючи відповідні доводи скаржника, виходив з того, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій; акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; разом з тим акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо; однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб; як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату; відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості; чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем; підписання акта звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Водночас, доказів (первинних документів) на підтвердження надання позивачем відповідачу послуг з транспортного експедирування на суму 2 668 872,28 грн в період з 01.05.2018 до 31.05.2018, позивачем не надано. У постанові від 05.09.2023 у справі № 917/1283/21 за позовом ТОВ багатопрофільного виробничого комерційного підприємства "Азалія" до ТОВ "Краншип", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) державного реєстратора відділу "Центр надання адміністративних послуг" Виконавчого комітету Гребінківської міської ради Федорченка Дмитра Миколайовича, 2) ПП "Мар`янівське-2014", про скасування державної реєстрації права власності, Верховний Суд погодився із твердженням скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм ст. ст. 1, 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (щодо умов використання акта звірки взаєморозрахунків як доказу здійснення господарської операції), викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20. Зазначив, що акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 датований 31.07.2021, тобто вже після звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає можливість підтвердженням сторонами зобов`язань фінансового характеру станом на день звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначив, що з мотивів непідтвердження відомостей акта звірки взаєморозрахунків за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 первинними документами, Верховний Суд визнав помилковим визнання апеляційним судом вказаного акта звірки як належного доказу в цій справі. Також у справі № 917/1283/21 Верховний Суд зазначив, що не може не погодитися з доводами скаржника про те, що процедуру уточнення призначення платежу, зазначеного в платіжному дорученні, чинним законодавством не передбачено, а листи Національного банку України носять виключно інформаційно-рекомендаційний характер з огляду на ч. ч. 1- 4 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України". Верховний Суд вказав також і те, що листи Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141, від 26.09.2005 № 25-113/1506-9580 не входять до визначеного вказаним законом переліку нормативно-правових або розпорядчих актів Національного банку України, які є обов`язковими для юридичних осіб, а відтак і висновки Верховного Суду з питань тлумачення зазначених листів, які не містять норм права, не несуть змістовного правового навантаження. Судами у справі, яка переглядається, ухвалювалися судові рішення (в оскаржуваній частині) на підставі всіх наявних у матеріалах справи документів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, які не є ідентичними як у вказаних вище справах. При цьому, предметом спору у справі, яка переглядається, не було нарахування/не нарахування коштів за таку послугу як транспортне експедирування як у справі № 916/499/20 та скасування державної реєстрації права власності як у справі № 917/1283/21, в рамках розгляду яких суд відхиляв/приймав доводи скаржника щодо правомірності наданого акта звірки та надавалася оцінка листам Національного банку України. Посилаючись на вищевказані справи, скаржник фактично тлумачить висновки, викладені у них, на свою користь, не враховуючи при цьому правовідносин, які виникли у справі, яка переглядається. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, то правовідносини у ній і у справі, яка переглядається, не є подібними, різняться предметом та підставами позову. А саме предметом спору у справі № 917/2034/17 є скасування рішення засідання комісії по розгляду актів про порушення Правил користування електричною енергією та/або умов договору, оформлене протоколом від 15.11.2017 № 8, з підстав того, що акт про порушення від 02.11.2017 № 00001219 складений без присутності представника ПП "Мегапол"; на засідання комісії безпідставно недопущений уповноважений представник ПП "Мегапол" Пістряк М. С. та протокол від 15.11.2017 № 8 засідання комісії по розгляду акта про порушення споживачем Правил користування електричною енергією є незаконним, що не є спірним у справі, яка переглядається. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 за заявою ТОВ "Технобудмонтаж Груп" до ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" про визнання банкрутом та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 за заявою Північного інвестиційного банку (Nordic Investment Bank) до боржника - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" про визнання грошових вимог у загальному розмірі 1 660 417 042,99 грн, а також на постанову від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) за позовом ПрАТ "Сіріус-Буд" в особі ліквідатора боржника арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_6 , ТОВ "Білд Коммерс Груп" про визнання недійсними результатів електронних торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна, витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання права власності, в межах справи № 910/8482/18 за заявою ПрАТ "Сіріус-Буд" про банкрутство, то необхідно зазначити, що вказані вище справи не є релевантними до справи, яка переглядається, оскільки фактичні обставини і нормативно -правове регулювання у них не є подібними. Зокрема, Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду у справах № 904/2104/19 та Верховний Суд у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) перевіряли правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм Кодексу України з процедур банкрутства, які не регулюють спірні правовідносини у справі, яка переглядається. У справі № 904/2104/19 надавалася оцінка застосування судами ст. 559 ЦК України з у рахуванням норм спеціального закону - Кодексу України з процедур банкрутства, встановлених обставин, зокрема того, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2019 відкрито провадження у справі № 904/2104/19 про банкрутство ПАТ "ДМК"; крім того враховувалося і те, що спірні кредиторські вимоги було заявлено банком - нерезидентом України у справі про банкрутство боржника-резидента з обґрунтуванням їх виникнення на підставі договору поруки від 16.07.2008, за яким боржник поручився перед іноземним банком за виконання третьою особою кредитних зобов`язань з визначенням сторонами в п. 6.05 договору поруки права Англії як права іноземної держави, згідно з яким регулюються правовідносини, що виникли з договору поруки, а також тлумачаться умови цього правочину (постанова від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19). Недоречним є посилання скаржника і на справу № Б8/036-11, адже у ній спірні правовідносини регулювалися також нормами спеціального закону - Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який не регулює правовідносини у справі, яка переглядається. У справі № Б8/036-11 Верховний Суд дійшов висновку, що грошові вимоги банку щодо стягнення відсотків за користування кредитом нарахованих після порушення провадження у справі про банкрутство боржника, за своєю правовою природою є поточними грошовими вимогами, оскільки виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство, охоплюються загальним поняттям "грошові вимоги до боржника", та можуть бути заявлені в ліквідаційній процедурі. Верховним Судом застосовувалися норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахування встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у ній, які не є подібними як у справі, яка переглядається. Не є релевантною до спірних правовідносин і справа № 129/1033/13-ц, на яку посилається скаржник на обґрунтування доводів касаційної скарги. На відміну від справи, яка переглядається, у справі № 129/1033/13-ц предметом спору є визнання недійсними рішення загальних зборів співвласників підприємства. Фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними. У справі № 910/6981/19 за позовом Організації в інтересах ПП "Світова музика" до ТОВ "МТ Сова" про стягнення 245 888,00 грн компенсації за порушення майнових авторських прав, Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019, залишивши в силі рішення першої інстанції, який позов задовольнив частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 19 210,00 грн компенсації за порушення майнових авторських прав. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції у розгляді справи припустився неправильного застосування (тлумачення) норм матеріального права, в тому числі, наведених положень ст. ст. 426, 441, 614, 1166 ЦК України, ст. ст. 1, 15, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", а в зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду за відсутності підстав для цього, визначених ст. 277 ГПК України, також й порушення зазначених норм процесуального права. У справі, яка переглядається, об`єктом оскарження не було майнове авторське право та спірні правовідносини не підпадали під правове регулювання норм Закону України "Про авторське право і суміжні права", гл. 35 книги 4 ЦК України, яка регулює загальні положення про право інтелектуальної власності. Правовідносини у справі № 910/6981/19 та справі, яка переглядається, не є подібними. Не є релевантною до спірних правовідносин і постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, в якій предметом спору є податкове повідомлення-рішення від 28.12.2016 № 0006751302 у частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем: "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування" на суму 62 962,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 15 740,50 грн, а всього на суму 78 702,50 грн та постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.07.2020 у справа № 824/74/19-а, де предметом спору було визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018501304; рішення про застосування штрафних санкцій; рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Спірні адміністративні правовідносини у справах № 809/34/17, № 824/74/19-а регулювалися, зокрема нормами Податкового кодексу України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у справі, яка переглядається з огляду на предмет, підстави позову та фактичні обставини. Щодо посилання скаржника на постанову від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання відмови від спадщини недійсною, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстраційного посвідчення та визнання майна спадковим та за зустрічним позовом про усунення від права на спадкування, то необхідно зазначити, що фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, нормативно-правове регулювання у цій справі та справі, яка переглядається, не є подібними, що свідчить про помилковість посилання скаржника на цю справу з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Верховний Суд від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, сформулював такий висновок: при відмові в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 1 200 000, 00 грн апеляційний суд вказав, що кошти позивачем перераховувались на рахунок відповідача добровільно та без зазначення призначення платежу для ведення спільного бізнесу, придбання товару, тощо, а тому кошти в розмірі 1 200 000,00 грн не є отриманими відповідачем безпідставно у розумінні ст. 1212 ЦК України та не є такими, що підлягають поверненню; апеляційний суд не врахував, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності; апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів; позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення коштів в сумі 1 200 000,00 грн; суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів в сумі 1 200 000,00 грн, проте помилився щодо мотивів такої відмови. У справі, яка переглядається, позивач не обґрунтовував позов тим, що спірні кошти набуто безпідставно та не просив їх стягнути на підставі ст. 1212 ЦК України як у справі № 185/446/18. Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідачів кошти, отриманих відповідачем-1 на підставі договорів, яких відповідач належним чином не виконав, з чим відповідач-1 частково погоджується. Правовідносини у справі № 185/446/18 та справі, яка переглядається, не є подібними. Не є подібними і правовідносини у справі, яка переглядається, зі справою № 910/3225/18, на яку також посилається скаржник. У останній Верховний Суд досліджував не наявність/відсутність підстав для стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту, належне виконання якого було забезпечено порукою, а позов було обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб`єктам господарювання за період з лютого 2015 року до лютого 2018 року не сплачував спожиті комунальні послуги з постачання гарячої води, у зв`язку з чим має заборгованість перед позивачем в сумі 229 846, 38 грн, на яку нараховано заявлені до стягнення 55 619,77 грн - інфляційних втрат, 11 741,93 грн - 3% річних. Підстави позову, фактичні обстави у цій справі та справі, яка переглядається, є різними. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.12.2018 у справі № 444/484/15-ц предметом спору було визнання недійсними з моменту укладення: кредитний договір, укладений між банком та ОСОБА_11 , додаткову угоду до кредитного договору, додатковий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, договір поруки, укладений між банком та ОСОБА_12 , іпотечний договір, укладений між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_11 ; також позивач просив в порядку двосторонньої реституції стягнути із банку на користь ОСОБА_11 978 дол. 10 центів США та 18 382, 63 грн, а також заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. У справі, яка переглядається, предметом спору було стягнення заборгованості, а не визнання недійсними правочинів із застосування реституції як у справі № 444/484/15-ц. Спірні правовідносини не підпадали під правове регулювання Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 651, 653 ЦК України, якими регулювалися правовідносини у справі № 444/484/15-ц. Отже, вказане свідчить про неподібність правовідносин у справі № 444/484/15-ц зі справою, яка переглядається. Щодо посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, то необхідно зазначити, що в ній надавалася оцінка правомірності застосування судами норм матеріального та процесуального права щодо заявлених позивачем вимог про визнання недійсними умов укладеного 06.12.2005 кредитного договору про встановлення додаткової плати за управління кредитом та про надання кредиту в іноземній валюті та визнання дії банку зі стягнення плати за управління кредитом неправомірними та зобов`язати його перерахувати заборгованість позивача (позов мотивовано, серед іншого, тим, що спірні умови є несправедливими та мають ознаки нечесної підприємницької практики). Предмет позову та фактичні обставини у цій справі і справі, яка переглядається (в оскаржуваній частині), не є подібними. Щодо посилання на справу № 910/719/19, то ця справа та справа, яка розглядається (в оскаржуваній частині), різняться предметом, підставами позову, фактичними обставинами та нормативно-правовим регулюванням. Зокрема, на відміну від справи № 904/1615/22, у справі № 910/719/19 предметом спору було виселення відповідача в примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 58,0 кв. м на 1-му поверсі гуртожитку № 3, за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 51, що перебуває на балансі Національного авіаційного університету. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/719/19 дійшла висновку, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що договір оренди є припиненим відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII, за якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Отже, здійснивши аналіз судових рішень попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі, яка переглядається, і справах, на які посилається скаржник, є різними за підставами позову та встановленими судами фактичними обставинами, що виключає можливість застосування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду до правовідносин у розглядуваній справі. Доводи скаржника про релевантність висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладених у вказаних вище постановах, до спірних правовідносин (в оскаржуваній частині) є безпідставними, а також зводяться до неправильного розуміння цих висновків скаржником та до довільного тлумачення ним норм матеріального та процесуального права на свою користь. З урахування вищевикладеного, відсутні підстави для скасування судових рішень в оскаржуваній частині з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд закриває касаційне провадження у справі № 904/1615/22, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Щодо посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права, то вони є безпідставними, адже суди правильно застосували ті норми процесуального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Щодо аргументів скаржника про порушення ст. 202 ГПК України, адже суд здійснив розгляд цієї справи за наявності відповідного клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, то необхідно зазначити, що у задоволенні клопотання було відмовлено не безпідставно як вважає скаржник, а з огляду на відсутність підстав для його задоволення. Верховний Суд зазначає також і те, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з такої, зокрема, підстави: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Отже, якщо відповідач має намір взяти участь у судовому засіданні, але не має можливості взяти участь у першому засіданні, він має повідомити суд про причини неявки. У випадку визнання таких причин поважними суд може відкласти розгляд справи (аналогічний висновок викладений у п. 5.2.6 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19, у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 922/1791/20). У постанові від 21.07.2020 у справі № 922/3461/17 Верховний Суд зазначив, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Перебування представника учасника справи у відпустці та участь його в іншому судовому засіданні не є тією безумовною причиною, за наявності якої суд в обов`язковому порядку повинен відкласти розгляд справи, оскільки учасник справи у такому випадку не позбавлений можливості забезпечити участь в судовому засіданні іншого свого представника відповідно до вимог ст. 56 ГПК України, що відповідачем -1 не було здійснено (узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.12.2020 у справі № 914/2259/17). Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Враховуючи вищезазначене, а також те, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про можливість розгляду цієї справи за наявними у ній доказами, Верховний Суд не вбачає порушень прав відповідача-1 у зв`язку із незадоволенням його клопотання про відкладення розгляду справи та розгляду останньої без участі його представника у суді першої та апеляційної інстанцій у цьому випадку. Доводи касаційної скарги про скасування судових рішень в оскаржуваній частині зводяться лише до переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі ст. 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції. Отже, касаційне провадження, порушене за відповідною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити. Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження у справі № 904/1615/22, порушене за касаційною скаргою Фермерського господарства "Дніпро" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 на підставі, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Могил С. К. Судді: Волковицька Н. О. Случ О. В.