Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/14959/23

Справа № 127/14959/23 Провадження № 22-ц/801/290/2024 Категорія: 77 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2024 рокуСправа № 127/14959/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: Головуючого: Матківської М.В. Суддів: Войтка Ю. Б., Сопруна В. В. Секретар: Кахно О. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, як юридична особа-правонаступник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Ухвалу постановив суддя Бойко В. М. Ухвалу постановлено о 12:50 год в м. Вінниці Дата виготовлення повного тексту судового рішення невідома встановив: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пенсійного фонду України, у якому просила поновити її на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг, зобов`язати Пенсійний фонд України виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 квітня 2023 року та стягнути з Пенсійного фонду України на свою користь понесені судові витрати. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2023 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, як юридичної особи-правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначила, що ухвалу суду вважає незаконною, оскільки судом порушено норми процесуального права, а саме невірно визначено предметну юрисдикцію та неправомірно віднесено даний спір до таких, що має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано, що сама участь у спорі суб`єктів владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Позивач зазначає, що її було звільнено з посади заступника начальника відділу медичних та соціальних послуг у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області. Управління не було державним органом, а посади його працівників не належали до посад державної служби, а тому позивач звернулась до суду за захистом своїх приватноправових відносин (трудових прав), які виникли на підставі трудового договору, укладеного між нею та управлінням. Вважає, що управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області при проведені звільнення позивача не було наділено по відношенню до неї владними управлінськими функціями, як і не наділений ними і Пенсійний фонд України по даному спору. При цьому, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справі № 815/6096/17 та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі № 127/11555/23, зазначає, що суд першої інстанції не встановив, у якому статусі виступає відповідач у цих правовідносинах як суб`єкт владних повноважень чи як роботодавець у трудових відносинах. Відповідач Пенсійний фонд України надав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні представник відповідача Пенсійного фонду України Кудрик Я. О. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Представник третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. Позивач ОСОБА_1 і її представник адвокат Олійник А. М., у судове засідання не з`явилися. При цьому позивач ОСОБА_1 і її представник адвокат Олійник А. М. були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку документів в електронному вигляді по справі від 30 січня 2024 року. За правилами частин 6 і 8 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси; днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставку судової повістки на офіційну електронну адресу особи. Позивач ОСОБА_1 не надала будь-яких заяв чи клопотань щодо розгляду справи у її відсутності. Адвокат Олійник А. М. подав клопотання про перенесення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з тим, що він перебуває на лікарняному, надавши довідку № 49/24 від 05 лютого 2024 року КП «Дашівська амбулаторія загальної практики-сімейної медицини» Дашівської селищної ради, яка свідчить про те, що ОСОБА_2 дійсно знаходиться на лікуванні в сімейного лікаря з 05 лютого 2024 року. При цьому адвокат Олійник А. М. не надав клопотання про продовження строку розгляду справи, відповідно до правил частини 2 статті 371 ЦПК України. Згідно положень статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Неявка у судове засідання позивача ОСОБА_1 без поважної причини та її представника адвоката Олійника А. М., який не просив про продовження строку розгляду справи, який згідно вимог частини 1 статті 371 ЦПК України закінчився 24 січня 2024 року, не перешкоджає розгляду справи, з урахуванням належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, а також з урахуванням обставин справи та оскаржуваного судового рішення. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає за таких підстав. Постановляючи ухвалу про закриття провадження, суд першої інстанції керувався положеннями п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються безпосередньо правомірності дій виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області і мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. При цьому зазначив, що УВД ФССУ у Вінницькій області та ФСС України припинено і позивач фактично вимагає поновлення (переведення) її на посаді державної служби в Пенсійному фонді і фактично обґрунтовує позовні вимоги застосуванням процедури переведення на посади державної служби, то для вирішення позовних вимог, зокрема, про відшкодування шкоди заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень необхідно вирішити публічно-правовий спір. Апеляційний суд погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів ст. 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18). У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 зазначено: «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначила, що її звільнено з посади заступника начальника відділу медичних та соціальних послуг на підставі наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області Фонду соціального страхування України від 18 квітня 2023 № 150-к/тр, у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Отже, на час звільнення ОСОБА_1 працювала на посаді заступника начальника відділу медичних та соціальних послуг Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області. При цьому зі змісту позовної заяви вбачається, що вона просить поновити її на аналогічній посаді у Пенсійному фонді України. Статтею 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції до 01 січня 2023 року) визначено, що Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. Відповідно до пункту 6.1 Типового положення про управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 24 січня 2017 року № 6, оплата праці працівників Управління здійснюється за рахунок коштів Фонду. 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ, яким вирішено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку запропоновано вжити заходів, що випливають із цього Закону. Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. З 01 січня 2023 року відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов`язків від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Вінницькій області до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області. Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами існує спір з публічно-правових відносин, який з врахуванням суб`єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли між сторонами, має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. ОСОБА_1 , перебуваючи у відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області області, просить поновити її на посаді з якої її було звільнено, у Пенсійному фонді України, який є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, та відповідно, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240/23 за правовідносин, які є ідентичними правовідносинам, що склались у цій справі. Посилання у апеляційній скарзі на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справі № 815/6096/17 та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі № 127/11555/23 є безпідставним, так як у вказаних справах встановлені інші фактичні обставини справи, відмінні від тих, які встановлені в судовому рішенні суду у даній справі, що переглядається. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що цей спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства спростовуються вищенаведеним. Позивач не позбавлена права звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції. Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду першої та суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 такими, що правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ.В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко В. В. Сопрун Повний текст судового рішення складено 07 лютого 2024 року