Постанова 4857 № 380/5842/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/5842/23 пров. № А/857/18027/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Обрізка І.М.., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Льівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів, суддя у І інстанції Коморний О.І., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 04 вересня 2023 року, ВСТАНОВИВ : У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Флексорес» (далі ТОВ «Флексорес») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2022/210197/2 від 22 вересня 2022 року (далі Рішення), винесене Львівською митницею (далі Митниця). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі №380/5842/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що митним органом не доведено наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів, натомість позивач підтвердив заявлену митну вартість товарів необхідними документами, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого відповідачем Рішення. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Флексорес». На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час здійснення митного контролю за правильністю визначення митної вартості товару було встановлено, що митна вартість товару не може бути визнана у зв`язку з тим, що подані документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять розбіжності. Відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту передбачена передоплата 100 % вартості товару, однак рахунок та платіжне доручення до митного оформлення надано не було. У рахунку на оплату транспортних витрат зазначено маршрут транспортування Бистріца-Дякове-Львів, натомість у CMR зазначено місце розвантаження -Чишки. Договір на надання транспортних послуг до митного оформлення не надано. Неподанням декларантом документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. З декларантом було проведено консультації згідно із статтею 57 Митного кодексу України (далі МК) та застосовано метод 2а (статті 59 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала декларація UА 100330/2022/443473 від 01 вересня 2022 рокую. Оскільки митна вартість була визначена за резервним методом, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи відповідає вимогам Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598. Номер і дата митної декларації в рішенні також вказані. Наполягає на тому, що митний орган мав обґрунтований сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості, про недоліки зазначив у графі 33 оскаржуваного Рішення та витребував саме ті документи, які можуть ці сумніви усунути. Тому Рішення від 22 вересня 2022 року №UА209140/2022/000197/2 прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Флексорес» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Звертає увагу на те, що відповідачем не надано інформації про те, яких конкретно документів не вистачило для розмитнення товару за основним методом і чому з поданих позивачем документів (більше 100 аркушів разом з висновком судового експерта) було неможливо встановити ціну товару. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ Флексорес (Покупець) та компанія POLIMED COM SRL (Продавець) 22 березня 2022 року уклали зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу №338/22.03.2022, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує плівки для поліграфії. Кількість, асортимент, ціни та терміни поставки товару визначаються у специфікаціях до контракту, які підписуються сторонами та є невід`ємною його частиною. На виконання вказаного контракту компанія POLIMED COM SRL здійснила поставку товару згідно з інвойсом №42478 від 16 вересня 2022 року та специфікацією №10 від 16 вересня 2022 року, відповідно до якої ТОВ Флексорес придбаває плівку для поліграфії (відповідно до опису товару) у загальній кількості 18355,00 кг з ціною 1,99 євро/кг, загальною вартістю 36526,45 євро. Під додатками до цього контракту розуміються будь-які документи, вчинені на його основі, а саме специфікації та інвойси. Відповідно до специфікації №10 від 16 вересня 2022 року оплату відтерміновано на 14 днів. 16 вересня 2022 року з метою митного оформлення вказаного імпортованого товару декларантом позивача було подано відповідачу митну декларацію (далі МД) №UА209140/2022/097928, до якої додано на підтвердження заявленої митної вартості такі документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу №338 від 22 березня 2022 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) - специфікація №10 від 16 вересня 2022 року; рахунок-фактуру (інвойс) №42478 від 16 вересня 2022 року; пакувальний лист №42478 від 16 вересня 2022 року; договір (контракт) про перевезення №2 від 11 травня 2022 року; автотранспортну накладну А№б/н від 16 вересня 2022 року$ сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1. №W140849 від 16 вересня 2022 року; рахунок-фактуру на транспортні послуги №Р--0000041 від 19 вересня 2022 року; інформацію про позитивні результати державних видів контролю №8989656 від 17 вересня 2022 року; копію митної декларації країни відправлення №22ROCJ0400E0027066 від 16 вересня 2022 року; За результатами опрацювання отриманих документів Митницею було складено повідомлення декларанту з вимогою надати додаткові документи для підтвердження митної вартості. На вимогу Митниці ТОВ Флексорес подало: прайс-лист до рахунку-фактури (інвойсу) №42478 від 16 вересня 2022 року рахунок-фактуру (інвойс) №42478 від 16 вересня 2022 року; рахунок на транспортні послуги №Р--0000041 від 19 вересня 2022 року; довідку вартості транспортних послуг б/н від 21 вересня 2022 року; замовлення на транспортні послуги; документи про оплату за попередні поставки; видаткові накладні на продаж товару на митній території; експортну декларацію від виробника (Румунія) на одержувача товару в Україні №22ROCJ0400E0027066 від 16 вересня 2022 року; висновок експерта №22/1/193 від 21 вересня 2022 року. Додатково позивач подав декларацію до рахунку-фактури (інвойсу) №42478 від 16 вересня 2022 року, де пояснив допущені неточності та завірив таку інформацію своїм підписом та печаткою: допущена помилка в номері контракту та в умовах поставки - коректним слід вважати відтермінування оплати на 14 днів. Разом із тим, 22 вересня 2022 року Митниця прийняла Рішення №UA209000/2022/210197/2, яким було відмовлено у визнанні заявленої декларантом митної вартості товару за ціною договору у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинами 2-4 статті 53 МК, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та застосовано метод 2а (стаття 59 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості вказано МД №UA100330/2022/443473 від 01 вересня 2022 року - 2,396 доларів США/кг. ТОВ Флексорес не погодилося із Рішенням Митниці №UA209000/2022/210197/2 від 22 вересня 2022 року та звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі МК) митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки. Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію). Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК). У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК). Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого ним транспортного засобу були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправних рішень. При оцінці доводів Митниці про те, що подані декларантом до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, а також містили розбіжності, що викликало необхідність у витребуванні у декларанта додаткових документі, апеляційний суд зазначає таке. Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що у розпорядження митного органу декларантом було надано доповнення до контракту №338/22.03.2022, відповідно до якого пункт 5.1 контракту викладено у редакції, яка передбачає, що Покупець сплачує 100% вартості товару на умовах передоплати, якщо інше окремо не погоджено сторонами. Оплата Товару може здійснюватися на умовах відстрочення про що сторонами вказують у інвойсі, а також на умовах часткової передоплати. Згідно з декларацією від 16 вересня 2022 року компанія POLIMED COM SRL підтверджує, що договір купівлі-продажу в рахунку фактурі №42478 від 16.09.2022 та умови оплати були написані з помилками. Правильний договір купівлі-продажу №338 DTD 22.03.2022. Правильні умови оплати відтермінування 14 днів. В прайс-листі до інвойсу №42478 від 16 вересня 2022 року зазначено, що умови оплати здійснюються з відтермінуванням на 14 днів. Відповідно до специфікації №10 від 16 вересня 2022 року до контракту купівлі-продажу №338/22.03.2022 оплата відтерміновується на 14 днів. З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що у розпорядження Митниці декларантом було надано достатньо доказів на підтвердження погодження сторонами контракту відтермінування оплати за товар на 14 днів, у зв`язку із чим на момент подачі МД документи про оплату за товар були у позивача відсутня з об`єктивних причин. Окрім того, суд першої інстанції в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слушно врахував правову позицію, викладену у постанові Верховний Суд від 17 квітня 2018 року у справі №815/329/17, відповідно до якої відсутність оплати за товар не впливає на митну вартість такого товару з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені). Водночас Верховний Суд у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №803/776/17 зауважив, що декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, доки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень». Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого транспортного засобу за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваним рішенням. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі №380/5842/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 06.02.2024