Постанова 4857 № 260/503/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/503/23 пров. № А/857/25298/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Запотічного І.І., Матковської З.М., за участю секретаря Пославського Д.Б., представника апелянта Бай С.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року (ухвалене головуючим суддею Луцович М.М. у м. Ужгород, повне судове рішення складено 29 листопада 2023 року) у справі № 260/503/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та визнання протиправним і скасування наказу, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненаправлення ОСОБА_1 на проходження медичного огляду під час та після призову на військову службу, під час мобілізації; визнати протиправним та скасувати наказ Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову на військову службу під час загальної мобілізації ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що його було призвано Ужгородським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на військову службу під час загальної мобілізації, однак при цьому медичне обстеження стану здоров`я не проведено. Зазначає, що станом на час мобілізації мав ряд хронічних захворювань, які весь час прогресують та свідчать про обмежену придатність до військової служби, а тому позивача мобілізували з порушенням встановленого законом порядку, п. 4 Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію». Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненаправлення ОСОБА_1 на проходження медичного огляду під час його призову на військову службу під час мобілізації. В задоволенні решти позову - відмовлено. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час призову на військову службу, всупереч законодавчим нормам, на проходження медичного огляду до ВЛК взагалі не направлявся. Суд вважав, що позбавляючи особу права на проходження медичного огляду перед призовом на військову службу, особливо в умовах воєнного стану, суб`єкт владних повноважень, що фактично уособлює в собі державу, не дотримується взятих на себе по відношенню до людини зобов`язань. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Ужгородського РТЦК та СП щодо не направлення ОСОБА_1 на проходження медичного огляду під час його призову на військову службу підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову на військову службу під час загальної мобілізації ОСОБА_1 то суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні такої слід відмовити, оскільки наказ про призов та направлення для проходження військової служби до військової частини як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому оскарження такого не є належним та ефективним способом захисту права позивача, так як скасування наказу не може привести до відновлення порушеного права. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати частині відмови в задоволенні позову та в цій частині прийняти нове, яким задовольнити позов повністю. Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що не маючи доказів про придатність позивача за станом здоров`я до військової служби не маючи змоги самостійно встановити та визначити придатність позивача до військової служби суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_1 міг бути призваний на військову службу, тим паче, що останній і оскаржив призов саме у зв`язку з тим, що не проходив медичного обліку і це встановлено судом. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що 07.03.2022 ОСОБА_1 прибув до Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі ІНФОРМАЦІЯ_1 ), де йому в усному порядку було повідомлено про його призов на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 69/2020 від 24.02.2022. Так, відповідно до тексту поданої ОСОБА_1 07.03.2022 на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви, позивач підтвердив факт його ознайомлення з призовом на військову службу та з порядком її проходження. Заявив, що скарг та заяв на стан свого здоров`я не має та вважає себе придатним до проходження такої. 11.03.2022 ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 69/2020 від 24.02.2022 та направлено для проходження військової служби під час мобілізації резервістів військовозобов`язаних, які призвані і направлені в складі команд № НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу Начальника Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (з адміністративно-господарської діяльності) №70 від 11.03.2022 та списком військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 , в/ч НОМЕР_1 № 3549 від 11.03.2023. При цьому будь-якого медичного обстеження під час призову на військову службу ОСОБА_1 не проходив. Вказана обставина сторонами визнається. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо його призову на військову службу без проходження медичного огляду протиправною, позивач звернувся з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Колегія суддів враховуючи вимоги апеляційної скарги вважає за потрібне зазначити, що не є спірним питанням протиправна бездіяльність відповідача щодо ненаправлення ОСОБА_1 на проходження медичного огляду під час його призову на військову службу під час мобілізації. Разом з цим, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування наказу Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову на військову службу під час загальної мобілізації ОСОБА_1 . Відтак, оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. За змістом ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ №64), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 (далі - Закон № 389) було вирішено ввести в Україні воєнний стан. Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» (далі - Указ № 133) було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України № 2593/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.05.2022 строком на 90 діб. Згідно ст.1 Закону №389 воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституції України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону № 389). За змістом ст. 1 Закону №2232, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Військовий обов`язок громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаний із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Згідно ч. 3, 4 ст. 2 Закону № 2232, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Указ № 1153). Пунктом 2 Розділу 1 цього Положення передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. За призовом громадяни проходять : строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3453-ХІІ від 21.10.1993 (далі - Закон №3453) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №3453, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно ч. 2 ст. 2 Закону № 3453, загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Відповідно до частин 5, 6 ст. 4 Закону № 3453, вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації. Статтею 22 Закону № 3453 встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Так, згідно абзацу 1 ч. 1 вказаної вище статті громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Частиною 3 ст. 22 Закону № 3453 визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Згідно ч. 5 ст. 22 Закону № 3453, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. За змістом пункту 7 цього Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя. У силу пункту 12 цього Положення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження. Представник позивача як в обґрунтування позовних вимог, так і в апеляційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_1 за станом здоров`я не підлягав мобілізації і його не було направлено на проходження медичного огляду під час та після призову на військову службу, під час мобілізації, а відтак відсутні були підстави для прийняття спірного наказу Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині призову на військову службу під час загальної мобілізації ОСОБА_1 . Разом з цим, колегія суддів вважає за потрібне зазначити таке. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 1 КАС України). Таким чином, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у ст. 2 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно дефініції, наведеної у п. 19 ч. 1 ст.4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі. В абзаці 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 по справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію. Враховуючи наведене вище, оскаржувані дії в частині мобілізації, переміщення та направлення позивача для проходження військової служби є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача направлення його для проходження військової служби та зарахування до списків особового складу військової частини. Після видання спірного наказу, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232 та Положенням № 1153, які не передбачають звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про мобілізацію та про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання дій відповідних протиправними. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 по справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 по справі № 816/228/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 по справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 по справі № П/9901/97/21). Відтак, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що наказ в частині призову на військову службу під час загальної мобілізації ОСОБА_1 , як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки його скасування не може привести до відновлення порушеного права. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі № 260/503/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. І. Запотічний З. М. Матковська Повне судове рішення складено 06 лютого 2024 року