Постанова Київський апеляційний суд № 758/12091/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М. № 22-ц/824/3791/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 758/12091/23 29 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Рейнарт І.М. - Левенця Б.Б. при секретарі - Смолко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Радченкової Анни Володимирівни на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Скрипника О.Г., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті особи,- в с т а н о в и в: У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті особи. В обгрунтування заяви зазначала, що вона- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у шлюбі, зареєстрованому 28 квітня 2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 28.04.2007 року. У березні 2022 року після повномаштабного вторгнення військами Російської Федерації на територію України та тимчасовою окупацією деяких районів України, вона разом із неповнолітньою донькою- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була вимушена покинути свій будинок та переїхати на підконтрольну Україні територію, а її чоловік ОСОБА_3 виїхав на територію Російської Федерації до м. Подольськ Московської області. На підставі довідки №3010-7001820240 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.06.2023 року вона - ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки про смерть №С-02349 від 17.03.2023 року, та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 17.03.2023 року, виданих РАГС по міському округу Подольськ Головного управління РАГС Московської області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , причина смерті: коронарна гостра недостатність, артеріальна гіпертензія. Відповідно до чинного законодавства України факт смерті громадянина України підлягає державній реєстрації шляхом внесення до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану України, що в подальшому є підставою для настання правових наслідків, серед яких вступ у спадщину на майно, що залишилося від померлого, призначення пенсії по втраті годувальника та інші правові наслідки. Зазначає, що отримати свідоцтво про смерть чоловіка вона не може з огляду на те, що факт смерті відбувся у м. Подольськ Московської області Російської Федерації , на території держави, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий Відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст.17 Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Відповідно до п.2 ст.4 Закону України « Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи. Вказує на те, що звернутися до органів державної влади Російської Федерації шляхом направлення запиту для отримання інформації не є можливим, оскільки Україна розірвала дипломатичні відносини з Російської Федерації. Внаслідок цих обставин отримання свідоцтва про смерть в органах РАЦС Міністерства юстиції України є неможливим і єдиним способом для його отримання є звернення до суду за встановленням факту, що має юридичне значення. Зазначає, що встановлення факту смерті її чоловіка- ОСОБА_3 необхідне для державної реєстрації його смерті на території України та одержання свідоцтва про смерть державного зразка для оформлення спадщини на майно, що залишилось після померлого та призначення пенсії по втраті годувальника. Враховуючи викладене, просила суд встановити факт смерті громадянина України, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Подольськ Московської області Російської Федерації , причина смерті: коронарна гостра недостатність, артеріальна гіпертензія. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті особи залишено без задоволення. Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, 31 жовтня 2023 року представник заявника ОСОБА_1 адвокат Радченкова Анна Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що не погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що відповідно до довідки про смерть та свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації , а отже його смерть зареєстрована у відповідності до особистого закону держави його громадянства (Російської Федерації) на території м. Подольськ, Московської області Російської Федерації, що не є підставою для встановлення такого факту судом відповідно до ст.315 ЦПК України з огляду на таке. Відповідно до п.1 ст.2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах, зокрема, і принципу єдиного громадянства-громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Вважає, що припинення громадянства України внаслідок його втрати через активні дії повнолітньої людини, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, не є позбавленням громадянства України. Відповідно до п.1 ч.1.ст.22 Закону України « Про громадянство України» Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України. Зазначає, що той факт, що у свідоцтві про смерть ОСОБА_3 , виданому РАГС по міському округу Подольськ головного управління РАГС по Московській області від 17.03.2023 року, органами державної влади Російської Федерації було зазначено, що померлий-громадянин Російської Федерації не є підставою вважати, що ОСОБА_3 втратив (припинив) громадянство України. В той же час, громадянство ОСОБА_3 підтверджується паспортом громадянства України. Вказує на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права, а саме: не було досліджено та не надано правової оцінки письмовому доказу, який було долучено заявником до заяви про встановлення факту смерті особи - паспорту громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ID-картка № НОМЕР_3 від 18.03.2020 року запис № 19860415-11477, орган, що видав 4447. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції щодо російського громадянства померлого, викладені у оскаржуваному рішенні суду, не відповідають дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. В судовому засіданні представник заявниці ОСОБА_1 адвокат Ільїна Вікторія Юріївна повністю підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про встановлення факту смерті. Представник заінтересованої особи: Подільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи судом повідомлений у встановленому порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника заявниці, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_5 у подружжя народилась ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видане відділом реєстрації актів цивільного стану Кремінського районного управління юстиції. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть видане Подольським головним управлінням РАЦС по Московській області. В графі громадянство зазначено «Російська Федерація» Залишаючи заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті особи без задоволення, суд першої інстанції посилався на те, що враховуючи реєстрацію смерті чоловіка заявниці, як громадянина Російської Федерації на території Російської Федерації за законом держави його громадянства, у суду відсутні підстави для повторної реєстрації смерті ОСОБА_3 за законодавством України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 та 2 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження. Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Частинами 3, 4, 6 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Пунктом 8 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Факт смерті особи у певний час за відмови органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті встановлюється за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану у реєстрації факту смерті, яка обумовлюється несвоєчасним зверненням до цих органів або відсутністю документів, які стверджують подію смерті. При зверненні до суду заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази. Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі № 478/1072/21, провадження № 61-1370св22. За положеннями статті 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Як передбачено у частині 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. За пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором. У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. 10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції. Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів. В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації. В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (ConventiondelaHayedu 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою. Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення. Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах передбачено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року зупинено дію Мінської конївенці 1993 року. Отже, наразі у відносинах з Російською Федерацією та республікою Білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України передбачено застосування положень Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та їх засвідчення апостилем згідно з Конвенцією. Звертаючись до суду з заявою в порядку окремого провадження, ОСОБА_2 просила встановити факт смерті її чоловіка ОСОБА_3 , яким помер на території РФ, про що видано вказаною державою відповідні документи. Оскільки свідоцтво про смерть чоловіка заявниці ОСОБА_3 видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої він помер, то до нього підлягають застосуванню положення Конвенції 1961 року, а тому підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_3 в порядку окремого провадження відсутні. Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть чоловіка, видане компетентними органами іноземної держави та засвідчене апостилем при вирішенні питань щодо оформлення спадщини та здійсненні інших юридично значущих дій, тощо. Доказів відмови у вчинені вказаних дій не прийняття такого документа державними органами чи посадовими особами України, визнання їх правомірними у судовому порядку заявницею не надано. Доводи апеляційної скарги представника заявниці про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права, а саме не було досліджено та не надано правової оцінки письмовому доказу, який було долучено заявником до заяви про встановлення факту смерті особи - паспорту громадянина України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 - ID-картка № НОМЕР_3 від 18.03.2020 року, запис № 19860415-11477, орган, що видав 4447, колегія суддів відхиляє, оскільки судом були досліджені всі надані до заяви докази в сукупності. Надаючи оцінку вказаним доказам, суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність підстав для встановлення факту смерті чоловіка заявниці ОСОБА_3 в судовому порядку, так як його смерть, як громадянина Російської Федерації, зареєстрована на території Російської Федерації за законом держави його громадянства. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника заявника ОСОБА_1 адвоката Радченкової Анни Володимирівни. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Радченкової Анни Володимирівни залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 06 лютого 2024 року. Головуючий: Судді: