Постанова Чернівецький апеляційний суд № 718/2832/23
від 06.02.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2024 року м. Чернівці Справа № 718/2832/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б., секретар: Тодоряк Г.Д., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: акціонерне товариство «Сенс Банк», при розгляді справи за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Мінів О.І., дата складання повного тексту рішення 23 листопада 2023 року, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року позивач звернувся до АТ «Сенс - Банк» з позовом про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу й просив стягнути на свою користь суму неповернутого банківського вкладу у розмірі 951 000 грн, інфляційні у розмірі 865 672,55 грн за період з квітня 2017 року по червень 2023 року, а також 3% річних у розмірі 181 888,052 грн за період з 03.04.2017 року по 17.08.2023 року. Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 був клієнтом Кіцманського відділення АТ «Укрсоцбанк», а правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», з початку 2000 х років, в якому у позивача був відкритий гривневий та доларовий депозитні рахунки, на які вносилися періодично кошти та отримувалися відсотки. 21.11.2014 року ОСОБА_1 письмово звернувся до КВ ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про повернення вкладу, на що отримав письмову відповідь про те, що ПАТ «Укрсоцбанк» не відкривав депозитні рахунки, не приймав та не зараховував грошові кошти на депозитні рахунки позивача. Вказує, що станом на 26.09.2014 року згідно банківського розпорядження загальна сума гривневого депозиту позивача в ПАТ «Укрсоцбанк» складала 951 000 грн. Зазначає, що станом на сьогоднішній день у провадженні Заставнівського районного суду Чернівецької області перебуває кримінальна справа №718/470/17 щодо колишнього начальника Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 , яка обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, Провадження №22-ц/822/102/24 передбачених ст.191 ч.3, ст.191 ч.4, ст.191 ч.5, ст.200 ч.2 КК України, та в цій справі ОСОБА_1 визнаний потерпілою особою. Звертає увагу на те, що у нього зберіглися оригінали всіх банківських розпоряджень на внесення коштів на депозит та отримання відсотків по депозиту за останні 3 роки, які передували зникненню ОСОБА_2 та привласненню нею банківського вкладу позивача. У всіх банківських розпорядженнях наявні печатка банку та підпис начальника Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 . З вищевказаних банківських розпоряджень вбачається, що позивач роками щомісячно отримував у банку відсотки по депозиту, а також періодично збільшував суму депозиту, шляхом внесення додаткових вкладів. Стверджує, що отримував від банку відсотки за вищевказаним вкладом без внесення їх на депозит, зокрема за період з 01.12.2011 року по 26.09.2014 року, що підтверджується розпорядженнями на виплату відсотків по депозиту. Востаннє позивач отримував відсотки по депозиту 26.09.2014 року у розмірі 22 982 грн. Зазначає, що основною підставою неповернення коштів є твердження банку, що між сторонами не було укладено договору банківського вкладу. Дії банку вважає неправомірними, оскільки банк не виконав своїх зобов`язань за договором банківського вкладу. Тобто, Договір, а також розпорядження про внесення банківського вкладу, складені між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк», свідчать про дотримання сторонами письмової форми цього договору. На підставі наведеного та з урахуванням норм права, що регулюють спірні правовідносини, просив вимоги задовольнити. Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість по неповернутому банківському вкладу у загальному розмірі 1 998 561,07 грн, яка складається: 951 000 грн - сума неповернутого банківського вкладу; 865 672,55 грн - інфляційні втрати та 181 888,52 грн - три проценти річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись із наведеним рішенням суду першої інстанції АТ «Сенс Банк» оскаржило його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, оскаржуване судове рішення є незаконним і необґрунтованим, адже є винесеним за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також в результаті неправильно встановлених обставин внаслідок неправильного дослідження доказів і хибної їх оцінки, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Сторона відповідача зазначає, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотань: про залучення третіх осіб до участі у справі ОСОБА_2 та Міністерства фінансів України; про витребування актуальної інформації про доходи позивача за період з 01.01.2004 року по 31.12.2014 року, в тому числі декларації про майновий стан і доходи (податкові декларації); про зупинення провадження до розгляду кримінальної справи та про призначення у справі комплексної судово-почеркознавчої та судової технічної експертизи документів. Щодо суті спору звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що позивачем не надано договору/договорів банківського вкладу на підтвердження внесення коштів у розмірі 951 000 грн, а надано тільки копії розпоряджень, в яких вказано різні договори, різні дати договорів, різні суми вкладу, різний строк вкладу, різні відсоткові ставки, тощо. Стверджує, що позивач не надав банківської виписки, яка б могла підтвердити внесення 951 000 грн, і такі кошти останній не вносив у касу банку. Зазначає також, що додані розпорядження не відповідають встановленим законодавством вимогам до касових документів, а саме розпорядження без договору не може бути підтвердженням внесення грошових коштів до установи банку. Також, АТ «Сенс Банк» вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу банку ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вважають, що суд вірно оцінивши наявність розпоряджень на прийняття готівки та виплату відсотків за депозитним рахунком вірно прийшов до існування між сторонами договору банківського вкладу. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступних висновків. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення вимог суд першої інстанції мотивував його тим, що саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Вказав, що факт укладення ОСОБА_1 договорів банківського вкладу та внесення позивачем коштів на депозит підтверджено належними та допустимими доказами, тобто у судовому засіданні знайшло своє підтвердження факт наявності договірних відносин між банком та позивачем, які виникли на основі укладеного між сторонами договору і за умовами якого було внесено грошові кошти на депозит, а оскільки грошові кошти за договором банківського вкладу позивачу на його вимогу не виплачені, суд приходить до переконання про стягнення вказаних коштів - суми банківського вкладу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних. Колегія суддів не погоджується з викладеними висновками суду, виходячи з наступного. Так, з матеріалів справи вбачається, що 10.09.2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір №26305011404784 банківського вкладу. Пунктом 1.1. визначено, що банк відкриває вкладнику депозитний рахунок № НОМЕР_1 , на який перераховуються грошові кошти у сумі 1000 грн. Депозит залучається на строк з 10.09.2014 року до 10.12.2014 року під процентну ставку 19% річних (п.1.2.-1.3. Договору). В п.1.4. Договору вказано, що вкладник має право протягом строку, вказаного у п.1.2. цього договору здійснювати додаткове внесення коштів на депозитний рахунок у валюті депозиту. З моменту додаткового внесення коштів на депозитний рахунок, зазначена в п.1.1. цього Договору сума депозиту вважається збільшеною на суму додаткового внесення коштів. Згідно п.2.3.в кінцеву дату банк перераховує суму депозиту на рахунок вкладника № НОМЕР_2 , відкритий у відділенні банку (т.1 а.с.65-66). Управлінням банківської безпеки ПАТ «Укрсоцбанк» було проведено службове розслідування щодо дій ОСОБА_2 , що підтверджується копією службового розслідування №15.201-255/38-1264 від 06.03.2015 року (т.1 а.с.84-102). З копії розпоряджень на поповнення банківського вкладу на виплату відсотків ОСОБА_1 вбачається, що такі підписувала колишня керуюча Кіцманським відділенням ПАТ «Укрсоцбанк» №933 ОСОБА_2 , відносно якої з листопада 2017 року на розгляді у Заставнівському районному суді Чернівецької області перебуває кримінальне провадження №12014260110000622, внесене до ЄРДР 21.11.2014 року за ст.191ч.3, ст.191ч.4. ст.191ч.5, ст.200ч.2КК України. ОСОБА_1 визнаний потерпілим в кримінальному провадженні №12014260110000622, внесеному до ЄРДР 21.11.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.191, ч.4 ст.191, ч.5 ст.191, ч.2 ст.200 КК України. В пред`явленому Васильковій обвинуваченні викладений епізод і щодо ОСОБА_1 , відображено обставини укладення між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі начальника Кіцманського відділення Васильковою Г.В. та ОСОБА_1 договорів банківського вкладу, видачі розпоряджень за період 28.12.2010 по 26.09.2014, зокрема: підписання начальником Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» Васильковою Г.В. та ОСОБА_1 зазначених розпоряджень на внесення коштів на депозит на загальну суму 951 000 гривень, скріплення підписами сторін та печаткою банку; отримання начальником Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 коштів у розмірі 951 000 грн з наданням ОСОБА_1 підписаних сторонами договору, передбачених його умовами та зазначеними вище актами НБУ «інших документів» на підтвердження цього факту - розпоряджень на внесення коштів на депозит. З розпорядження від 01.12.2011 року (договір №205, дата договору 28.12.2010 року) вбачається, що внесена сума 582 000 грн, сума виплати відсотків 11 882 грн, загальний залишок 582 000 грн (т.1 а.с.20). З розпорядження на виплату відсотків від 28.12.2011 року (договір №150, 109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що внесена сума 582 000 грн, сума виплати відсотків 11 882 грн, загальний залишок 582 000 грн (т.1 а.с.21). З розпорядження на внесення коштів на депозит від 29.12.2011 року (договір №150, 109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума депозиту становила 582 000 грн, сума внесених коштів на депозит 83 000 грн, загальний залишок 665 000 грн (т.1 а.с.22). З розпорядження на виплату відсотків від 01.02.2012 (договір №150, 109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума депозиту 665 000 грн, сума виплати відсотків 13 837 грн (т.1 а.с.23). З розпорядження на виплату відсотків від 01.03.2012 (договір №150, 109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума депозиту 665 000 грн, сума виплати відсотків 13 837 грн, загальна сума вкладу 665 000 грн (т.1 а.с.24). З розпорядження на поповнення вкладу від 22.03.2012 (договір №150, 109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума депозиту 665 000 грн, сума поповнення 50 000 грн, загальна сума 715 000 грн (т.1 а.с.25). З розпорядження на виплату відсотків від 02.04.2012 (договір №150, 109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 715 000 грн, сума нарахованих відсотків 14 167 грн, сума виплати відсотків 14 167 грн, загальна сума вкладу 715 000 грн (т.1 а.с.26). З розпорядження на внесення коштів на депозит від 03.04.2012 (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 715 000 грн, сума внесених коштів на депозит 45 000 грн, загальна сума вкладу 760 000 грн (т.1 а.с.27). З розпорядження на виплату відсотків від 03.05.2012 (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 760 000 грн, сума виплати відсотків 16 467 грн, загальна сума вкладу 760 000 (т.1 а.с.28). З розпорядження на виплату відсотків від 31.05.2012 (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 760 000 грн, сума виплати відсотків 16 540 грн, загальна сума вкладу 760 000 грн (т.1 а.с.29). З розпорядження на виплату відсотків від 09.07.2012 (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 760 000 грн, сума виплати відсотків 16 783 грн, загальна сума вкладу 760 000 грн (т.1 а.с.30). З розпорядження на виплату відсотків від 01.08.2012 (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 760 000 грн, сума виплати відсотків 16 783 грн, загальна сума вкладу 760 000 грн (т.1 а.с.31). З розпорядження на виплату відсотків від 01.09.2012 (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 760 000 грн, сума виплати відсотків 16 783 грн, загальна сума вкладу 760 000 грн (т.1 а.с.32). З розпорядження на виплату відсотків від 02.10.2012 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 760 000 грн, сума виплати відсотків 16 783 грн, загальна сума вкладу 760 000 грн (т.1 а.с.33). З розпорядження на виплату відсотків від 02.11.2012 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 760 000 грн, сума виплати відсотків 16 783 грн, загальна сума вкладу 760 000 грн (т.1 а.с.34). З розпорядження про внесення коштів на депозит від 02.11.2012 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 760 000 грн, сума внесення коштів на депозит 131 000 грн, загальна сума вкладу 891 000 грн (т.1 а.с.35). З розпорядження на виплату відсотків з конвертацією на валюту від 03.12.2012 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума залишку депозиту 891 000 грн, сума виплати відсотків 20047,50 грн, загальна сума вкладу 891 000 грн (т.1 а.с.36). З розпорядження про внесення коштів на депозит від 28.12.2012 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 891 000 грн, сума внесення коштів на депозит 60 000 грн, загальна сума вкладу 951 000 грн (т.1 а.с.37). З розпорядження на виплату відсотків від 03.01.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 951 000 грн, сума виплати відсотків 20 182,50 грн, сума виплати залишку відсотків 7,50 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.38). З розпорядження на виплату відсотків від 04.02.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 951 000 грн, сума виплати відсотків 21 400,20 грн, загальна сума вкладу 951 000 грн (т.1 а.с.39). З розпорядження на виплату відсотків від 04.03.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 21 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.40). З розпорядження на виплату відсотків від 02.04.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.41). З розпорядження на виплату відсотків від 08.05.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що сума вкладу 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.42). З розпорядження на виплату відсотків від 02.06.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.43). З розпорядження на виплату відсотків від 02.07.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.44). З розпорядження на виплату відсотків від 01.08.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.45). З розпорядження на виплату відсотків від 02.09.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.46). З розпорядження на виплату відсотків від 02.10.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.47). З розпорядження на виплату відсотків від 03.12.2013 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, загальна сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.48). З розпорядження на виплату відсотків від 03.01.2014 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.49). З розпорядження на виплату відсотків від 05.02.2014 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.50). З розпорядження на виплату відсотків від 04.03.2014 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 190 грн, сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.51). З розпорядження на виплату відсотків від 06.05.2014 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 982 грн, сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.52). З розпорядження на виплату відсотків від 04.06.2014 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 982 грн, сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.53). З розпорядження на виплату відсотків від 04.07.2014 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 982 грн, сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.54). З розпорядження на виплату відсотків від 27.08.2014 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 982 грн, сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.55). З розпорядження на виплату відсотків від 26.09.2014 року (договір №109, дата договору 19.01.2011 року) вбачається, що загальна сума депозиту 951 000 грн, сума виплати відсотків 22 982 грн, сума депозиту 951 000 грн (т.1 а.с.56). Однак, матеріали справи не містять договорів депозиту №205, №150 чи №109 від 19.01.2011 року, укладених між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», як і відсутнє розпорядження на внесення коштів щодо існуючого договору депозиту від 10.09.2014 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 №26305011404784. Також, матеріали справи містять розрахунок інфляційних втрат та 3% річних в порядку ст.625 ЦК України (т.1 а.с.14-16). Згідно копії виписки з історії операцій від 03.12.2001 року по 01.10.2010 року та в період з 02.11.2005 року по 16.12.2008 року вбачається, що по рахунках ОСОБА_1 № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 здійснювався рух коштів у вказані періоди (т.1 а.с.62-64). У зв`язку із реорганізацією правонаступником активів та зобов`язань АТ «Укрсоцбанку» з 15 жовтня 2019 стало АТ «Альфа-Банк», яке з 30 листопада 2022 року змінило найменування на АТ «Сенс Банк». Положення ст.2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» містить поняття: вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу, що міститься в розпорядженнях) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частин першої, другої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачою ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 3 грудня 2003 року №516 (у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ 01 червня 2011 року №174 (далі - Інструкція № 174; у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. У пункті 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492 (у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу), передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 розділу IV Інструкції №174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки (додаток 8) та заява на видачу готівки (додаток 10). Інструкція №174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції №174). Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції №174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. З огляду на вказане письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 6 червня 2012 року у справі № 6-17цс12 і від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14). Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі (див. також висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 25 квітня 2012 року у справі № 6-20цс12 та від 6 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16). Аналогічний висновок міститься в постанові ВП ВС від 18 квітня 2023 року, справа №199/3152/20. Так, у справі №199/3152/20 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок Верховного Суду України, висловлений у постановах від 09 листопада 2017 року у справі № 6-109цс17, від 06 червня 2012 року у справі № 6-17цс12 та від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, а саме, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Суди попередніх інстанцій встановили, що факт укладення позивачами договорів банківського вкладу (депозитних договорів) підтверджено витягом з електронного додатка до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який 25 листопада 2020 року було засвідчено печаткою АТ «КБ «Приватбанк» та підписом головного бухгалтера АТ «КБ «Приватбанк» Ярмоленко В.В.; витягом з електронного додатка до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, що за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) по всіх банківських договорах позивачів, які є предметом розгляду. Крім того, позивачі надали суду копії їх банківських договорів та копії квитанцій про внесення ними коштів за цими договорами, і в судовому засіданні представниця відповідача визнала факт укладання вказаних депозитних договорів, розмір вкладу та нарахованих відсотків за договорами. Таким чином, висновок суду першої інстанції, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів на депозитний рахунок підтверджено належними та допустимими доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу позивачу на його вимогу не виплачені, суд приходить до переконання про стягнення вказаних коштів з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним та ґрунтується на припущеннях. Так, пред`являючи позов, ОСОБА_1 виходив із того, що він був клієнтом банку з 2000 х років (доказів не надано), ним 10.09.2014 року був укладений із ПАТ «Укрсоцбанк» договір банківського вкладу і вважаючи своє право порушеним, позивач виходив з наявності між сторонами договірного зобов`язання і діяв на свій захист саме як сторона договору банківського вкладу (вкладник), з відповідних цьому підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження укладення з банком депозитного вкладу надав суду тільки Договір №26305011404784 банківського вкладу вклад «Найкращий для найдорожчих» від 10.09.2014 року, за умовами якого ОСОБА_1 мало бути внесено 1000 грн. Будь якого розпорядження про внесення позивачем грошових коштів на депозитний рахунок по наявному договору в матеріалах справи немає, а наданий позивачем Договір від 10.09.2014 року не може підтверджувати внесення ним коштів на депозитний рахунок та укладення між сторонами договору банківського вкладу за №205, №150 та №109 від 19.01.2011 року. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення письмового договору банківського вкладу та внесення грошової суми на його вкладний (депозитний) рахунок щодо предмета спору з істотними умовами, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката. Подібний висновок міститься в постанові ВС від 22.12.2023 року в справі №308/9488/21. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. В силу ч.1 ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.1-2 ст.80 ЦПК України). За приписами ч.1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На виконання зазначених норм позивачем не надано належних та достовірних доказів щодо існування між ним та банком договірних відносин банківського вкладу, якими є в сукупності сам договір та банківські документи, підтверджуючі факт внесення коштів. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і на припущеннях прийшов до висновку щодо доведеності існування між сторонами договірних відносин банківського вкладу в період з 01.12.2011 року по 29.09.2014 року без письмового договору, існування якого спростовувалося відповідачем. Посилання позивача на наявні в матеріалах справи виписки по особових рахунках не підтверджують факт руху коштів у відповідності до поданих розпоряджень. Вимоги щодо стягнення 3% відсотків річних та інфляційних є похідними від вимоги про повернення банківського вкладу, а тому також не підлягають задоволенню. Що стосується заяви сторони відповідача про застосування строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції відзначає наступне. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №372/1036/15-ц зроблено висновок, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для застосування строку позовної давності в спірних правовідносинах не має, так як позивачем не доведено порушення його права щодо неповернення депозитних коштів. Щодо доводів з приводу порушення судом норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Дійсно, судом першої інстанції, а в подальшому й судом апеляційної інстанції процесуально з постановленням ухвал судів було відмовлено стороні відповідача в задоволенні поданих клопотань: про залучення третіх осіб до участі у справі ОСОБА_2 та Міністерства фінансів України; про витребування актуальної інформації про доходи позивача за період з 01.01.2004 року по 31.12.2014 року, в тому числі декларації про майновий стан і доходи (податкові декларації); про зупинення провадження до розгляду кримінальної справи та про призначення у справі комплексної судово-почеркознавчої та судової технічної експертизи документів. В постанові КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18 неодноразово вказував, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року)…». Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 року у справі №759/14004/15-ц, від 15.10.2020 року у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 №161/4641/17, 20.10.2020 року у справі №213/112/19, від 12.10.2020 року у справі №585/2958/17, від 12.101.2020 року у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 року у справі №161/7515/15-ц). Суд першої інстанції наведеного не врахував і вирішив спір із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Доводи апеляції відповідача за оцінкою дійсних обставин, доказів і матеріалів справи в сукупності та взаємозв`язку знайшли своє підтвердження. Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права не впливають на вирішення спору. Щодо стягнення судового збору. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача (частина 1, 2 ст.141 ЦПК України). Враховуючи, що апеляційний суд в мотивувальній частині постанови прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130 грн (т.1 а.с.210) підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. Згідно ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу АТ «Сенс-Банк» задовольнити, а рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 08 листопада 2023 року скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст.141, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 листопада 2023 року скасувати та постановити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс-Банк» про захист прав споживачів та стягнення коштів у розмірі 1 998 561,07 грн за договорами депозиту №109 та №150 від 19.01.2011 року відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 130 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий І.Н. Лисак Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк