Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/3673/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 05 лютого 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/3673/23 Головуючий у першій інстанції - Яременко І. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/286/24 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Чернігівська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Чернігівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, У С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку ДКСУ, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, на його користь 261 300 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, та 60 000 грн у відшкодування сум, сплачених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги. Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що влітку 2019 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України. Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2020 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 19 липня 2021 вирок суду скасовано, кримінальне провадження по його обвинуваченню закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України. Постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 липня 2021 року залишено без змін. Указував, що внаслідок незаконного кримінального переслідування у період з червня 2019 року по 17 серпня 2022 року, внесення відомостей до оперативно-довідкового обліку ДІАЗ МВС України про притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного втручання в особисте життя в результаті проведення відносно нього негласних слідчих (розшукових) дій, обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, згідно з яким йому заборонялося залишати в певний період доби житло, він зазнав моральної шкоди, яку оцінює у 261 300 грн, що визначена у розмірі, кратному встановленому законодавством розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. Зазначав, що поніс матеріальні збитки у розмірі 60 000 грн, які сплачені за надання правової допомоги під час кримінального провадження в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, ДКСУ про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 154 100 грн у відшкодування моральної шкоди, 60 000 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 2 398,07 грн витрат на правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 706,75 грн віднесено на рахунок держави. В апеляційній скарзі ДКСУ, не погоджуючись з рішенням суду в частині розподілу судових витрат та стягнення з Державного бюджету України 2 398,07 грн витрат на правничу допомогу через порушення судом норм процесуального права, просить його в наведеній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким здійснити розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 141 ЦПК України. В обґрунтування таких доводів відповідач зазначає, що казначейство прав та інтересів позивача не порушувало, у правовідносини з ним не вступало і шкоди не завдало, отже не може нести відповідальність за шкоду, завдану діями інших суб`єктів. Районний суд у рішенні конкретно зазначив що суб`єктом, винним у заподіюванні шкоди ОСОБА_1 , є Чернігівська обласна прокуратура. Наголошує на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, представляти державу в суді. Позивач, крім держави в особі Чернігівської обласної прокуратури, визначив відповідачем і казначейство, проте, ДКСУ є неналежним відповідачем у справі, оскільки підставою позову є порушення прав позивача з боку правоохоронного органу. Звертає увагу, що суд всупереч вимогам ст. 137 ЦПК України не здійснив розподіл судових витрат між сторонами і без відповідної правової підстави стягнув витрати на правничу допомогу з Державного бюджету України, який за бюджетною програмою не передбачає асигнувань для виплати витрат на правничу допомогу адвоката в цивільній справі. Отже судове рішення про стягнення коштів без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік не може бути виконане, тому понесені судові витрати на правову допомогу повинні бути стягнуті саме з суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов, а не з казначейства, як органу виконання судових рішень. Учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та дійшовши висновку про стягнення на його користь 154 100 грн у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що кримінальне провадження стосовно позивача закрито за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, отже повідомлені йому підозра та обвинувачення були незаконними, а відтак ОСОБА_1 потерпів від незаконного переслідування, в тому числі, зазнавши і моральних страждань. Визначаючи розмір морального відшкодування, районний суд врахував загальний час перебування ОСОБА_1 під слідством і судом - 23 повні місяці у період з 29 липня 2019 року (дати повідомлення про підозру) по 19 липня 2021 року (дати набрання законної сили реабілітуючим рішенням) та розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць. Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, районний суд зазначив, що матеріалами справи належним чином підтверджено понесені позивачем витрати для залучення захисника на стадії дізнання (досудового слідства), а також у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій на загальну суму 60 000 грн. Пославшись на норми ЦК України та Положення про ДКСУ, суд указав про необхідність покладення на державу обов`язку відшкодування завданих ОСОБА_1 збитків шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України. Питання розподілу судових витрат, зокрема, стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 398,07 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вирішив відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України, застосувавши принцип пропорційності до розміру задоволених вимог. Судове рішення в частині вирішених позовних вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду не оскаржується, тому, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду щодо вирішення питання відшкодування витрат на правничу допомогу у даній справі, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу витрат між сторонами. Так, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 УЦПК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України). Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Представництво інтересів ОСОБА_1 у ході розгляду даної справи в суді першої інстанції адвокат Селюх А.В. здійснював на підставі ордеру серії СВ № 1052508 від 10 травня 2023 року (а.с. 39) та договору про надання правничої допомоги від 01 травня 2023 року (а.с. 37). Згідно з умовами п. 2.3 договору клієнт зобов`язується здійснити оплату адвокатського гонорару в розмірі 5 000 грн на підставі погодженого розрахунку сам особисто чи через уповноважених осіб. З наданого районному суду розрахунку понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги від 10 травня 2023 року вбачається, що адвокатом усього витрачено 5 робочих годин за надання правової допомоги ОСОБА_1 (а.с. 41), а саме, юридична консультації та укладення договору про надання правової допомоги - 1 год; правовий аналіз дій позивача по справі, вивчення і аналіз нормативно-правової бази, підготовка процесуальних документів, підготовка і оформлення позовної заяви, її подача до Новозаводського районного суду м. Чернігова - 4 год; участь адвоката у судових засіданнях в суді першої інстанції - 1 год. 10 травня 2023 року адвокатом Селюхом А.В. прийнято від ОСОБА_1 5 000 грн за надання правової допомоги за договором, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордера б/н від 10 травня 2023 року (а.с. 42). Ураховуючи часткове задоволення заявлених позивачем вимог (задоволено 154 100 грн із первісно заявлених 321 300 грн), та беручи до уваги документально підтверджені належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу, районний суд стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 398,07 грн. Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що витрати на правову допомогу мають стягуватися саме з Державного бюджету України, з огляду на таке. В постанові від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18 Верховний Суд зазначив, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 167, ст. 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (п. 6.21 постанови Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16). Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про безпідставність залучення ДКСУ у якості відповідача з посиланням на те, що Казначейство жодної шкоди позивачу не заподіювало і у правовідносини з ним не вступало. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 ЦК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (ч. 4 ст. 58 ЦК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Разом із тим, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган. Крім того, у даній справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, у даному випадку - Чернігівську обласну прокуратуру. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, спір в якій стосувався відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, суд першої інстанції, врахувавши, що позов задоволено частково, а позивачем надані належні докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення саме з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічного висновку щодо необхідності стягнення судових витрат з Державного бюджету дійшов Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21. Ураховуючи наведене, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у даній справі. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням норм процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.І. Онищенко