Постанова 4813 № 495/10981/17

Номер провадження: 22-ц/813/1094/23 Справа № 495/10981/17 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Карташова О.Ю., за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2021 року у справі за позовом Першого Заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визнання незаконним рішення, недійсним Свідоцтва про право власності на земельну ділянку, встановив: У грудні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, у якому просив : - визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2691 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »; - визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32629014, щодо земельної ділянки площею площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою вивчено стан додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками органами місцевого самоврядування на території міста Білгород-Дністровського та Білгород-Дністровського району, та встановлено, що між Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою 12 жовтня 2005 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для розміщення готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » строком на 25 років. На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 23 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) за адресою: АДРЕСА_1 із земельної ділянки площею 1,5244 га, наданої раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України. Рішенням Затоківської селищної ради від від 29 грудня 2014 року № 2691 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » відповідачу ОСОБА_1 передано спірну земельну ділянку. Після чого державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих відповідачем ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32629014, щодо земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 січня 2015 року за № 18826966. Як убачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №107079008 від 11 грудня 2017 року після набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, останнім згідно договору дарування від 23 червня 2015 року, серія та номер: 1106, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю. передано спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_2 (серія запису про право власності 10596237). У подальшому ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 30 листопада 2015 року, серія та номер 2089, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю., передано земельну ділянку на користь ОСОБА_3 (номер запису про право власності 12284399). Позивач вважає, що відповідачем ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема, земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність та відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території, у зв`язку з цим рішення Затоківської селищної ради підлягає визнанню судом незаконним, а свідоцтво про право власності недійсним. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2021 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація спірної земельної ділянки із визначенням виду використання спірної земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва проведена державним кадастровим реєстратором на підставі прийнятого ним самостійного рішення. Відповідач Затоківська селищна рада, як і інші сторони спору не приймали участь у відповідній державній реєстрації та відповідно не приймали жодних рішень. Також судом зауважено, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур. Так цільове призначення сформованих земельних ділянок (кадастрові номери: 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015), що були об`єктом об`єднання та поділу на підставі технічної документації із землеустрою до 23.12.2014 року - Е07 - «Землі рекреаційного призначення», а цільове призначення спірної земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169), яка передана ОСОБА_1 і зареєстрована за ним на праві власності - Е07 - «Землі рекреаційного призначення» (вид використання - Е07-03 для індивідуального дачного будівництва). Щодо посилань прокурора на відведення спірної земельної ділянки в порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території, суд першої інстанції зазначив, що формування спірної земельної ділянки (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) відбулося до 23 грудня 2014 року, тобто до 1 січня 2015 року, отже до процесу формування та передачі вказаної спірної земельної ділянки, положення частин третьої та четвертої статті 24 цього Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до суду із апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2021 року та задовольнити позовні вимоги. За посиланнями скаржника суд першої інстанції залишив поза увагою, що земельну ділянку передано у власність для індивідуального дачного будівництва, тобто за іншим видом цільового використання, ніж у попереднього користувача, якому надавалась земля на умовах оренди для розміщення готельного комплексу, без виготовлення проекту про зміну її цільового призначення. Спірна земельна ділянка згідно Генерального плану смт. Затока відноситься до земель рекреаційного призначення, вид використання "для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення", через що її відведення у власність відбулося з порушенням приписів законодавства. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржника, який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає. Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою 12 жовтня 2004 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для розміщення готельного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» строком на 25 років. Згідно акту прийому-передачі об`єкту оренди (земельної ділянки) від 20 листопада 2014 року орендар - Департамент державної автомобільної інспекції МВС України передав, а орендодавець - Затоківська селищна рада прийняла земельну ділянку (кадастрові номери: 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015) загальною площею 1,5244 га., розташовану за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський курортний район. За посиланнями прокурора, на підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 23 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) за адресою: АДРЕСА_1 із земельної ділянки площею 1,5244 га, наданої раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України. Рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2691 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » відповідачу ОСОБА_1 передано спірну земельну ділянку. Після чого державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих відповідачем ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32629014, щодо земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 січня 2015 року за № 18826966. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №107079008 від 11 грудня 2017 року після набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, останнім згідно договору дарування від 23 червня 2015 року, серія та номер: 1106, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю. передано спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_2 (серія запису про право власності 10596237). У подальшому ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 30 листопада 2015 року, серія та номер 2089, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю., передано земельну ділянку на користь ОСОБА_3 (номер запису про право власності 12284399). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша-друга статті 5 ЦПК України). Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді визначено положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 56 ЦПК України. За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України). Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України при зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення. Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом. Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню. У відповідності до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), до земель рекреаційного призначення (секція Е розділ 07) належали земельні ділянки: 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; 07.02 - для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту; 07.03 - для індивідуального дачного будівництва; 07.04 - для колективного дачного будівництва; 07.05 - для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі№ 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі. Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Проте такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового використання чинним законодавством не передбачено. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Ураховуючи, що зміна виду використання земельної ділянки з виду «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (секція Е розділ 07 підрозділ 07.01) на вид використання «для індивідуального дачного будівництва» (секція Е розділ 07 підрозділ 07.03) не призводило до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувалося у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), слід дійти висновку про відсутність підстав стверджувати про незаконність зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки. Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок, зокрема для індивідуального дачного будівництва, визначений статтею 118 ЗК України. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва у розмірі не більше 0,10 гектара. Згідно з частинами першою та другою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Виходячи з аналізу положень частин п`ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що оскаржене рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2691 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0169) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, про які зазначив прокурор у позові. Позивач вважає, що земельна ділянка загальною площею 1,5244 га (кадастрові номери 5110300000:02:012:0015, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0017), що перебувала до 2014 року в оренді Департаменту ДАІ МВС України мала вид використання «для розміщення готельного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та за категорією земель була віднесена до земель рекреаційного призначення. Також позивач вказав, що спірна земельна ділянка площею 0,0919 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0169, що сформована на підставі технічної документації з поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді Департаменту ДАІ МВС України та була повернута орендарем власнику Затоківській селищній раді 20 листопада 2014 року, за категорією земель є землею рекреаційного призначення. Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про те, що зміна цільового призначення земельної ділянки у наведеній ситуації не відбулися, а змінився лише вид використання землі в межах однієї категорії землі, виходить з такого. Використання землі «для розміщення готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відповідає виду 07.01 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 - «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення». Вид використання цієї земельної ділянки - «для індивідуального дачного будівництва» відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, також віднесено до категорії земель рекреаційного призначення (07.03 «для індивідуального дачного будівництва»). Тож, зважаючи на те, що зміни відбулись лише у виді використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження не була необхідною, відповідно до вимог чинного законодавства. Затоківська селищна рада, як власник земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:012:0174, мала право визначати вид її використання в межах категорії земель рекреаційного призначення. Ураховуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає доводи прокурора про порушення вимог чинного законодавства щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність при передачі ОСОБА_1 земельної ділянки правильно визнані судом першої інстанції необґрунтованими. Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 495/10986/17 (провадження № 61-4087св23) та від 06 вересня 2023 року № 495/10974/17 (провадження № 61-1397св23). Крім того, апеляційний суд звертає увагу на таке. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом За ч.ч. 1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч.ч.1,2 ст 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частинами 2, 10 ст. 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. Так, звертаючись до суду із позовом Перший Заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, як і заступник керівника Одеської обласної прокуратури, направляючи до суду апеляційну скаргу, посилались як на підставу своїх вимог на факт формування спірної земельної ділянки 0,0919 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0169, на підставі технічної документації з поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді Департаменту ДАІ МВС України, загальною площею 1,5244 га (кадастрові номери 5110300000:02:012:0015, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0017) та віднесення такої до земель рекреаційного призначення згідно Генерального плану смт. Затока, з визначенням виду використання: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Проте позивачем, у порушення вимог ст.ст. 76,81,83 ЦПК України, ані до позовної заяви, ані до жодної із поданих у подальшому заяв по суті спору, як і до апеляційної скарги, не долучено ані технічної документації, на підставі якої, за посиланням позивача, було проведено формування спірної земельної ділянки з земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді Департаменту ДАІ МВС України, ані Генерального плану смт. Затока, яким було визначено цільове призначення такої ділянки. Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим висновок суд першої інстанції про відсутності підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04). Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. Підсумовуючи вказане вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у змісті оскаржуваного рішення. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з мотивів наведених у скарзі. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2021 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 29 грудня 2023 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький О.Ю. Карташов