Постанова 4813 № 495/7626/18

Номер провадження: 22-ц/813/2664/23 Справа № 495/7626/18 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.09.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., при секретарі: Узун Н.Д., за участю: прокурора Бондаревського О.М., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року по справі за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, - В С Т А Н О В И В: 22 серпня 2018 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області Ариванюк В. звернувся до суду із позовною заявою до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою виявлено схему земельних оборудок на території смт. Затока м. Білгород-Дністровського, пов`язаної із виведенням земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб. Встановлено, що між ТОВ «Вояж-Сі» та Затоківською селищною радою 30.06.2011 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва бази відпочинку терміном на 5 років. На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 24.04.2015 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею площею 0,0402 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0331) для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 із земель наданих раніше у користування ТОВ «Вояж-Сі». Рішенням Затоківської селищної ради від 05.06.2015 за №3023 відповідачу ОСОБА_1 , передано у власність земельну ділянку площею 0,0402 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0331) для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській згідно рішення від 24.09.2015 за №24733904 зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0402 га по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 24.09.2015 № НОМЕР_1 . Позивач вважає, що ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність та відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території, у зв`язку з цим рішення Затоківської селищної ради підлягає визнанню судом незаконним, а свідоцтво про право власності недійсним. У зв`язку із вищенаведеним перший заступник керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області Ариванюк В. просить суд: - визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 24.09.2015 щодо земельної ділянки площею 0,0402 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0331). - визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській від 24.09.2015 за №24733904, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0402 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0331). Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року в задоволенні позовної заяви першого заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області відмовлено. В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Представники відповідачів Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Головного територіального управління юстиції в Одеській області в судове засідання до суду апеляційної інстанції не зявились. Про розгляд справи сповізені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання судових повісток. 21 вересня 2023 року від Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшло клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення та та відкладення розгяляду справи. Однак, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду справи та вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити, з огляду на наступне. Згідно із ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. Матеріалами справи встановлено, що Головне територіальне управління юстиції в Одеській області отримало судову повістку про виклик в судове засідання апеляційного суду, призначене на 21 вересня 2023 року 25 липня 2023 року, про що представник розписався в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправленя. Вказані обставини свідчать про те, що представник Головного територіального управління юстиції в Одеській області мав достатнього часу, в разі необхідності та достатньої зацікавленості в розгляді справи в розумні строки, реалізувати свої процесуальні права в тому числі ознайомитись із матеріалами справи до судового засідання, без відкладення судового засідання на іншу дату. Необхідність ознайомлення з матеріалами справи, якщо у сторони була об`єктивна можливість до початку судового засідання (до дати судового засідання), однак сторона нею не скористалась без поважних причин, не може бути визнано само по собі поважною причиною і не має наслідком безумовне відкладення розгляду справи або оголошення перерви у розгляді справи. Вказане відповідає Правилам організації ефективного цивільного судочинства, що розроблені на підставі ст. ст. 1, 3, 55, 131-1, 131-2 Конституції України, ст. 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суддями пілотних судів Одеської області, адвокатами Ради адвокатів Одеської області та прокурорами прокуратури Одеської області в рамках міжнародного проекту «Суд, громадяни, суспільство, держава: співпраця заради змін». Відповідачу ОСОБА_1 судові повістки про виклик до суду неодноразово направлялись на усі відому суду адреси місця її проживання та реєстрації, однак вся надіслана судом поштова кореспонденція повернулась не вручена, із довідкою поштового відділення про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». При цьому, судова повістка про виклик до суду була надіслана представнику ОСОБА_1 адвокату Самодуровій Н.В. в її електронний кабінет Електронного суду. Крім того, апеляційним судом враховується, наявність відзиву на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 адвоката Самодурової Н.В., в якому чітко викладена позиція відповідача щодо суті даної справи. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Бондаревського О.М., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. ст. 2, 5 ЦПК України). За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Вояж-Сі» та Затоківською селищною радою 30 червня 2011 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га, (кадастровий номер 5110300000:02:001:0268) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на 5 років, для будівництва бази відпочинку (т. 1 а.с. 14-20). Згідно Договору про розірвання договору оренди від 08 жовтня 2013 року, укладеного між Затоківською селищною радою та ТОВ «Вояж-Сі», договір оренди розірвано за взаємною згодою і домовленістю сторін. Орендарем за актом прийому-передачі передано орендодавцю об`єкт оренди земельну ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , категорія земельної ділянки землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:001:0268, загальною площею 1,2000 га, державну реєстрацію земельної ділянки проведено 05.07.2011 Відділом Держкомзему у м. Білгород-Дністровський Одеської області, номер запису про право власності: 1938407 від 20.07.2013, індексний номер витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: 729072. Договір про розірвання договору оренди посвідчений нотаріусом Дністровського міського нотаріального округу Щукіною Л.С. 08 жовтня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за №1407 (т. 1 а.с. 24-25). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року в справі №815/4904/14 позов прокурора задоволено; визнано протиправними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року №1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-Сі» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок»; визнано протиправним та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року №1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в «Вояж-Сі» за адресою: АДРЕСА_1 » (т. 1 а.с. 28-32). На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки площею 1,2 га кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ «Вояж-Сі» на підставі Договору оренди від 30.06.2011, було сформовано 18 земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, в тому числі й земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:001:0331, які передано громадянам у власність для індивідуального дачного будівництва (т. 1 а.с. 35-36). Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 9 дата формування 24.04.2015), земельна ділянка (кадастровий номер 5110300000:02:001:0331) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: Е.07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; категорія земель: земілі рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки: для будівництва бази відпочинку (т. 2 а.с. 29). Рішенням Затоківської селищної ради від 05.06.2015 за №3023 відповідачу ОСОБА_1 , передано у власність земельну ділянку площею 0,0402 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0331) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 28). У подальшому державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській згідно рішення від 24.09.2015 №24733904 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0402 га по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 24.09.2015 року № НОМЕР_1 . За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26 грудня 2017 року земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:001:0331 має наступну інформацію: реєстраційний номер 733821651103; площа: 0,0402 га; дата державної реєстрації земельної ділянки: 24 квітня 2015 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Відділ Держкомзему у Білгород-Дністровському районі Одеської області; цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; адреса: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 24.09.2015, видавник: реєстраційна служба Южненського міського управління юстиції в Одеській області. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 247339049 від 24.09.2015, ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області. Форма власності: приватна; розмір частки: 1/1; власник: ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 37-38). Так, у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набула із порушенням вимог діючого законодавства, а саме в порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України, земельну ділянку передано без розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність та відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території, у зв`язку з цим свідоцтво про право власності підлягає визнанню судом недійсним. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність дій Затоківської селищної ради в частині розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом її надання у власність відповідача ОСОБА_1 , та про правомірність дій відповідача, який отримав право власності на земельну ділянку відповідно до чинного законодавства. Зазначено, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, вказаного в позові факту виявленння схем земельних оборудок на території смт. Затока, не надано доказів щодо порушення оскаржуваним рішенням прав інших власників та (або) користувачів земельних ділянок, не надано доказів щодо протиправних дій сторін по справі щодо передачі спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 .. Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що прокурор не надав суду доказів наявності виключного випадку для подання позову прокурором, не обґрунтував представництва прокурором інтересів держави у цій справі, а тому вимоги позивача необґрунтовані, що є окремою підставою для відмови в позові. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про неправомірність, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Білгород-Дністровської окружної прокуратури, однак апеляційний суд не погоджується із мотивуванням, яке викладено в рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року, та зазначає наступне. Щодо зміни виду використання земельної ділянки. Склад земель визначено статтею 18 ЗК України, відповідно до положень частин 1, 2 даної статті до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії; категорії земель України мають особливий правовий режим. Категорії земель визначено статтею 19 ЗК України, відповідно до положень частини 1 даної статті землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України). Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок врегульовані статтею 20 ЗК України, відповідно до положень частини 1 даної статті віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень; зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 2 ст. 20 ЗК України). У статті 1 Закону України «Про землеустрій» зазначено, що цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Тому, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Відповідно до абзаців 1, 2 частини 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою; земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання. Отже, за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії; у межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно (з урахуванням виключення). До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 ЗК України). Склад земель рекреаційного призначення визначено статтею 51 ЗК України, відповідно до якої до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спору, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом. Відтак згідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню. Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, землі рекреаційного призначення (секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і земельних насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спору, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації): 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; 07.02 Для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спору; 07.03 Для індивідуального дачного будівництва; 07.04 Для колективного дачного будівництва; 07.05 Для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду. Велика Палата Верховного Суду постановою від 01 червня 2021 року у справі №925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі №21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі №6-32цс15, постанові Великої палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі №701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі №708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі №701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі. Відповідно до частини 2 статті 416 ЦПК України та частини 1 статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами. Отже, земельним законодавством встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення такої процедури чинним законодавством не передбачено. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, як наслідок, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення). Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суді від 24 листопада 2021 року в справі №495/1439/18, від 04 травня 2022 року у справі №495/6-94/17. Земельна ділянка площею 1,2 га кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, що перебувала в оренді ТОВ «Вояж-Сі», за категорією землі є землею рекреаційного призначення та мала вид використання «для будівництва бази відпочинку», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, входить у вид 07.01 «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка зареєстрована Відділом Держкомзему у м. Білгород-Дністровський Одеської області 05 липня 2011 року) (т. 1 а.с. 14-20). Земельна ділянка площею 0,0402 га кадастровий номер 5110300000:02:001:0331, що сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді ТОВ «Вояж-Сі», за категорією землі є землею рекреаційного призначення та мала вид використання «для будівництва бази відпочинку», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, входить у вид 07.01 «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка зареєстрована Відділом Держземагенства у м. Білгороді-Дністровському 24 квітня 2015 року, тобто у період після розірвання договору оренди та до передачі у приватну власність) (т. 2 а.с. 29). Земельна ділянка площею 0,0402 га кадастровий номер 5110300000:02:001:0331, що передана рішенням ради від 05 червня 2015 року №3023 у приватну власність ОСОБА_1 , за категорією землі є землею рекреаційного призначення та має вид використання «Для індивідуального дачного будівництва», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, входить у вид 07.03 «Для індивідуального дачного будівництва» (в Державному земельному кадастрі, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дана земельна ділянка на праві приватної власності зареєстрована під видом використання «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення», проте дане не є підставою для визнання незаконним рішення ради від 05 червня 2015 року №3023 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно №44488809 від 24 вересня 2015 року, оскільки приведення даних у Кадастрі та Реєстрі щодо виду використання переданої ОСОБА_1 у власність земельної ділянки у відповідність до рішення ради має відбуватися в позасудовий спосіб та не має наслідком спір про право на землю). В даному випадку зміна цільового призначення землі не відбулася, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження. Затоківська селищна рада як власник земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:001:0268 мала право визначати вид її використання в межах категорії землі рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, яка раніше перебувала в оренді ТОВ «Вояж-Сі», були сформовані земельні ділянки з присвоєнням таким кадастрових номерів та реєстрацією в Державному земельному кадастрі. Лише після викладеного, ці сформовані та зареєстровані земельні ділянки були передані громадянам у власність. Отже, прийняття Затоківською селищною радою рішення від 05.06.2015 за №3023, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 5110300000:02:001:0331 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , відповідало документації із землеустрою. Таким чином, спірна земельна ділянка, яка попередньо надавалась в оренду ТОВ «Вояж-Сі», а в подальшому була передана ОСОБА_1 відноситься до категорії земель рекреаційного призначення (цільове призначення спочатку для розміщення бази відпочинку, а потім - для індивідуального дачного відпочинку). Зміна цільового призначення земельних ділянок із зміною коду Класифікації видів цільового призначення земель здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок погодженими та затвердженими в установленому порядку. Отже, за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони, така зміна не потребує розробки Проекту землеустрою та здійснюється за заявою землекористувача, проте має відбуватись з урахуванням містобудівної та документації із землеустрою. Тому процедура переходу земельної ділянки площею 0,0402 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0331) у власність ОСОБА_1 є законною та правомірною, а рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року за №3023 таким, що прийняте у відповідності до норм чинного законодавства. Щодо повноважень прокурора для звернення до суду із цим позовом Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру». Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. У випадках, визначених законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»). Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді визначено положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Згідно із частиною першою статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 56 ЦПК України. За частиною п`ятою статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави у зв`язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, окружна (місцева) прокуратура у даній справі набула статусу позивача у відповідності до положень частини п`ятої статті 56 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18 дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України). Звертаючись з цим позовом прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними. Прокурор навів підставу для представництва інтересів територіальної громади смт. Затока, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Затоківську селищну раду одним зі співвідповідачів у справі, тобто прокурор виконав вимогу частини четвертої статті 56 ЦПК України. Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі №495/6080/17, від 30 червня 2021 року в справі №495/6082/17, 24 листопада 2021 року в справі №495/1439/18-ц. Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги в частині здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави та вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав необґрунтованості та недоведеності прокурором свого представництва інтересів держави, безпідставності не зазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов. Органи Держгеокадастру, які суд помилково відніс до можливих позивачів, не були наділені повноваженнями щодо повернення земельних ділянок шляхом скасування рішень про передачу цих земельних ділянок у власність, скасування свідоцтв про право власності тощо. У розумінні частини 2 статті 5 Конституції України, яка передбачає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини народу, а саме членів територіальної громади, якщо вважає, що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, який покликаний ці інтереси захищати. В постанові від 20 липня 2022 року по справі №910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор, у рамках здійснення державного контролю за використанням земель, може здійснювати представництво інтересів держави замість Держгеокадастру, зокрема, у позові до ради про скасування рішення щодо земельної ділянки. Вищевикладене щодо представництва прокурора є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції шляхом виключення висновку суду про відмову в позові з підстав недоведеності представництва прокурора та не зазначення органу, в інтересах якого подано позов. Щодо способу захисту порушених прав, застосованого позивачем. Велика Палата Верховного суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 22 жовтня 2019 року №923/876/16. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18. Велика Палата Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, оскільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/36817, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц. Отже, вимоги про визнання незаконним рішення ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку та скасування рішення про про державну реєстрацію права власності не відповідають належному способу захисту. Так, для витребування нерухомого майна, оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування та інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19). Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки, також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021року у справі №359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Позовна заява у цій справі подана прокурором у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності фізичною особою відповідачем ОСОБА_1 .. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником спірної земельної ділянки станом на 26 грудня 2017 року значиться ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 37-38). Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги не відповідають належному способу захисту. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18. Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Оскільки висновок суду першої інстанції не відповідає актуальному правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/373/16-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою врахування висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах. Вищезазначене узгоджується також з останньою практикою Верховного Суду у справах за позовами прокуратури до Затоківської селищної ради, громадян, реєстраторів щодо набуття громадянами у власність земельних ділянок (постанови Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №495/1439/18, від 04 травня 2022 року у справі №495/6094/17, від 24 березня 2023 року у справі №495/1490/18. Таким чином оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, однак не спростували висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу та змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивування. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2021 року змінити в його мотивувальній частині та залишити без змін в його резолютивній частині. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 16 жовтня 2023 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк Р.Д. Громік