Постанова Миколаївський апеляційний суд № 477/2933/19

05.02.24 22-ц/812/55/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 477/2933/19 Провадження №22-ц/812/55/24 Доповідач суду апеляційної інстанції - Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 05 лютого 2024 року м. Миколаїв Справа № 477/2933/19 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М., за участі: відповідача ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Сіхарулідзе Дмитром Геннадійовичем, на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Семенової Л.М., повний текст якого складено того ж дня, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У листопаді 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду вищезазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав 13 червня 2017 року анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», підтвердивши своїм підписом, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає договір про надання банківських послуг (далі - Договір). За умовами договору відповідач отримав кредит у розмірі 8500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Договору станом на 16 липня 2019 року у нього виникла заборгованість у розмірі 122 176 грн 98 коп., з яких: 75 198 грн 35 коп. заборгованість за тілом кредиту, 36 568 грн 98 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4 115 грн 52 коп. заборгованість за нарахованими відсотками, 500 грн. штраф (фіксована частина), 5794 грн 14 коп. штраф (процентна складова). Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 122 176 грн 98 коп. та судовий збір 1921 грн. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2020 року позов Банку задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 13 червня 2017 року, що виникла станом на 16 липня 2019 року, в загальній сумі 122 176 грн 98 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 75 198 грн 35 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 36 568 грн 98 коп., борг по процентам - 4115 грн 52 коп., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 5 794 грн 14 коп., а також судові витрати по справі в сумі 1 921 грн. Рішення суду мотивовано тим, що Банк повністю виконав взяті на себе зобов`язання, а позичальник, навпаки, порушив умови Договору в частині строків та сум, що передбачені для внесення мінімального платежу, який згідно Довідки має бути здійснено до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості. Відповідач використовував кредитні кошти, однак з січня 2018 року допустив порушення щодо строків та розміру внесення обов`язкових мінімальних платежів, а з червня 2018 року відповідачем припинено виконання договору в частині погашення заборгованості в односторонньому порядку. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сума заборгованості за тілом кредиту, простроченим тілом кредиту та процентами підлягає стягненню в повному обсязі. Окрім цих сум, Банком нараховано штраф за порушення щодо строків виконання договірних зобов`язань, а саме: штраф 500 грн. (фіксована частина), штраф - 5794,14грн. (процентна складова), що відповідає умовам Тарифів, які є складовими договору. Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач, діючи через свого представника - адвоката Сіхарулідзе Д.Г., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що заявник не отримував кредитних коштів та не користувався кредитним лімітом. Крім того вказував, що в анкеті-заяві не зазначена процентна ставка, а також відсутні умови щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також в апеляційній скарзі відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності. У письмових поясненнях на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на необґрунтованість її доводів, підтвердження випискою по рахунку користування відповідачем кредитними коштами, а також не блокування рахунку відповідача за ініціативою банку за спірний період нарахування заборгованості, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, пояснив, що він не користувався кредитними коштами, оскільки у 2018 році його картку було заблоковано за ініціативою банку та обмежено у користуванні карткою, а його телефон викрадено. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що 13 червня 2017 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку (а.с. 9) . Розмір процентів та неустойки у вказаній заяві сторонами узгоджено не було. Тарифи з обслуговування карти та Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем, як доказ нарахування заборгованості, ОСОБА_2 не підписувалися, а отже не погоджувалися, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви. Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки. Протягом дії договору позичальник отримав кредитну картку НОМЕР_2 зі строком дії до квітня 2021 року (а.с. 95). Згідно з розрахунком заборгованості, наданим Банком, станом на 16 липня 2019 року утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 122 176 грн 98 коп., з яких: 75198 грн 35 коп. заборгованість за тілом кредиту, 36568 грн 98 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4115 грн 52 коп. заборгованість за нарахованими відсотками, 500 грн. штраф (фіксована частина), 5794 грн 14 коп. штраф (процентна складова) (а.с. 7-8). За даними виписки за рахунком, яка надана Банком на запит апеляційного суду, ОСОБА_1 протягом дії договору, отримав кредитні кошти у розмірі 173 733 грн 39 коп., а на виконання зобов`язань за кредитним договором здійснив погашення на суму 119611 грн 46 коп. (а.с.96-104). Зазначена виписка за рахунком є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, оскільки відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц, та спростовує посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що позичальник ОСОБА_1 не отримував кредитних коштів та не користувався кредитним лімітом. За цією випискою обмежень щодо користування кредитом не встановлено. За змістом письмових пояснень представника Банку ОСОБА_3 поданих 22 січня 2024 року, 07 березня 2023 року накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на його рахунках, відповідно до постанови головного державного виконавця Юхимець А.В. Жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що за ініціативою банку за спірний період нарахування заборгованості було блоковано рахунок позичальника та відповідач не користувався кредитом, зокрема, у зв`язку з викраденням телефону, матеріали справи не містять та судом не встановлено. До того ж, як слідує з пояснень відповідача він не повідомляв банк про викрадення його телефону та не просив, у зв`язку з тим, заблокувати його рахунок. Відповідно до розрахунку Банком нараховувалися та стягувалися річні проценти (42%) та неустойка. Оскільки сторони у кредитному договорі не передбачили нарахування та стягнення з позичальника процентів та неустойки, дії Банку щодо їх нарахування та стягнення є такими, що порушили умови договору. Враховуючи викладене, вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за процентами та штрафами задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цих частинах. Щодо заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, то вона не заслуговує на увагу з огляду на наступне. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Положеннями частини четвертої статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як встановлено матеріалами справи, 13 червня 2017 року ОСОБА_1 підписав заяву - анкету, йому видано кредитну картку до квітня 2021 року, якою він активно користувався до березня 2018 року, 25 травня 2018 року він востаннє погасив 1000 грн, а в листопаді 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг. Отже позивач не пропустив загальну позовну давність для звернення до суду з вказаним позовом. Враховуючи, що АТ КБ «Приватбанк» частково довів належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості в межах отриманого та неповернутого кредиту (тіла) у сумі 54 121 грн 93 коп. (173 733 грн 39 коп. - 119 611 грн 46 коп.) станом на 16 липня 2019 року, то позов Банку слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 54 121 грн 93 коп. заборгованості. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні у бік зменшення суми заборгованості відповідача за кредитним договором. З відповідача на користь Банку підлягає стягненню 54 121 грн 93 коп., що складає заборгованість за тілом кредиту. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за процентами та штрафами підлягає скасуванню, з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Відповідно до частини першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позов Банку задоволений частково (44%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 845 грн 24 коп. (1921 грн х 44%) судового збору за подання позову. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково (56%), то з Банку на користь відповідача підлягає стягненню 1613 грн 64 коп. (2881,50 грн х 56%) судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Сіхарулідзе Геннадієм Дмитровичем, задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2020 року в частині суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором та судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 13 червня 2017 року станом на 16 липня 2019 року в розмірі 54 121 (п`ятдесят чотири тисячі сто двадцять одна) грн 93 коп. та судовий збір у сумі 845 (вісімсот сорок п`ять) грн 24 коп. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2020 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами та штрафами скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 1613 (одну тисячу шістсот тринадцять) грн 64 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 05 лютого 2024 року.