Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/4115/23

05.02.24 22-ц/812/187/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 473/4115/23 Провадження № 22-ц/812/187/24 Доповідач суду апеляційної інстанції - Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 05 лютого 2024 року м. Миколаїв Справа № 473/4115/23 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., переглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 листопада 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Лузан Л.В., у приміщенні цього суду, за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: 31 липня 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» або Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позивач зазначав, що з метою отримання банківських послуг та отримання кредитної картки 03 червня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Відповідач своїм підписом підтвердив згоду, що підписана ним анкета-заява про приєднання разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складає Договір про надання банківських послуг. Банком було відкрито картковий рахунок та видано ОСОБА_1 кредитну картку. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 18 липня 2023 року виникла заборгованість у розмірі 53531 грн 48 коп., з яких: 44685 грн 99 коп. - заборгованість за кредитом, 8845 грн 49 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Посилаючись на викладене, Банк просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судовий збір у розмірі 2684 грн. У відзиві на позов представник відповідача - адвокат Могила С.М. просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на те, що між сторонами не узгоджено умови щодо розміру процентної ставки, оскільки долучені позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, банківські тарифи (які визначають порядок нарахування та розмір процентної ставки за договором) не містять підпису позичальника про ознайомлення та погодження з ними. Паспорт споживчого кредиту, підписаний сторонами 08 вересня 2022 року не є складовою частиною кредитного договору. Також зазначав, що відповідач не отримував від позивача вимоги про дострокове погашення заборгованості, а відтак вказаний позов подано передчасно. Крім того вказував, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України, відповідач не мав можливості виконувати свої зобов`язання за договором. 05 жовтня 2023 року представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 51 378, 98 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 44 685, 99 грн, заборгованість за процентами в розмірі 6 692, 99 грн. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 листопада 2023 року у задоволенні позову Банку відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не виконано обов`язку щодо направлення споживачу повідомлення про дострокове виконання боргових зобов`язань, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», оскільки позивач не довів, що для відповідача сплинув строк для виконання вимоги та вона не втратила чинності. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «Приватбанк» просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про недоведеність кредитних зобов`язань та недосягнення згоди щодо всіх умов кредитування, є помилковим. Зазначав, що суд не дослідив належним чином матеріали справи та дійшов помилкового висновку про те, що Банк звернувся до суду із позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості достроково. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Могила С.М., посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 03 червня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», яка містить позначення, що позичальник згодний з тим, що його заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають Договір надання банківських послуг. Позичальник зобов`язувався самостійно знайомитись зі змінами Умов та правил надання банківських послуг на офіційному сайті банка www.privatbank.ua. (а.с. 23). При цьому в анкеті-заяві ОСОБА_1 відсутні відомості про вид платіжної картки, розмір кредиту (кредитного ліміту), процентної ставки, а також не зазначені види відповідальності за порушення умов кредитування (неустойка). Також 06 вересня 2018 року сторони підписали оновлені анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та 08 вересня 2022 року паспорт споживчого кредиту (а.с. 24, 25, 26, 27-31). Для обслуговування договору позивач видав відповідачу п`ять кредитних карток: НОМЕР_2зі строком дії до лютого 2015 року, НОМЕР_3 зі строком дії до вересня 2015 року, НОМЕР_4 зі строком дії до липня 2017 року, НОМЕР_5 зі строком дії до квітня 2018 року, НОМЕР_6 зі строком дії до березня 2022 року (а.с. 22). 26 вересня 2013 року Банком був встановлений кредитний ліміт 5000 грн, який згодом збільшувався та в останнє, 28 липня 2020 року, був збільшений до 45000 грн (а.с. 21). За розрахунком Банку станом на 18 липня 2023 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 53 531 грн 48 коп., з яких: 44 685 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8 845 грн 49 коп. - заборгованість за процентами (а.с. 6-13). Під час розгляду справи судом першої інстанції, Банк подав заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 51 378 грн 98 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 44 685 грн 99 коп., заборгованість за процентами в розмірі 6 692 грн. 99 коп. (а.с. 91-104). Як вбачається з матеріалів справи, Банк надав витяги з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (далі - Умови) та Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 32, 33-57), які не містять підпису позичальника ОСОБА_1 . Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною 1статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини 1статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена. Обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором Банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 03 червня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, що правильно констатував суд першої інстанції. Апеляційний суд не може погодитись з твердженням АТ КБ «ПриватБанк» щодо наявності підстав для задоволення позову в частині розміру процентної ставки, що застосовується при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту з посиланням на Паспорт споживчого кредиту, який має підпис відповідача. Зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Отже, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Крім того, зазначений паспорт підписаний ОСОБА_1 лише 08 вересня 2022 року та в ньому вказано, що інформація, яка зазначена зберігає чинність та є актуальною до 29 вересня 2019 року, тобто 15 днів. До того ж, як встановлено, заява - анкета, що підписана ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновку суду першої інстанції не спростовує. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19) зроблено висновок про те, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Підстав для відступу від указаної позиції не вбачала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року при вирішенні справи №553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22). Разом з тим з матеріалів справи убачається, що наданий банком розрахунок не дає можливості визначити існуючу заборгованість на час звернення з позовом до суду через відсутність графіка погашення кредиту, визнання недійсними окремих положень кредитного договору та фактичне внесення відповідачем коштів на погашення заборгованості. За такого, висновок суду першої інстанції про те, що вимоги Банку є вимогами про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, та врахування ним висновків до спірних правовідносин у даній справі щодо застосування відповідних норм права викладені у вищенаведених постановах Великої Палати Верховного Суду, є помилковим. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції, що Банк не вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такий висновок ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та відповідає загальним засадам та принципам цивільного судочинства - верховенства права, свободі договору, справедливості, добросовісності та розумності. Згідно виписки за рахунком, ОСОБА_1 протягом дії договору, отримав кредитні кошти у розмірі 533 894 грн 04 коп., а на виконання зобов`язань за кредитним договором здійснив погашення на суму 514 713 грн 57 коп. Зважаючи на те, що районний суд був іншої думки щодо початку строку пред`явлення вимоги про стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів та допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині заборгованості за тілом кредиту, яке за відрахуванням сплачених позичальником коштів становить 19 180 грн 47 коп. (тіло кредиту 533 894 грн 04 коп - сума сплати за кредит 514 713 грн 57 коп). У зв`язку з цим, рішення суду відповідно до статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог (37%) з відповідача на користь позивача підлягає пропорційно до задоволених вимог стягненню 2 482 грн 70 коп. (2684 грн судовий збір сплачений за подання позову + 4026 грн судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги = 6710 грн х37%) судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), заборгованість за кредитним договором б/н від 03 червня 2011 року станом на 18 липня 2023 року в сумі 19 180 (дев`ятнадцять тисяч сто вісімдесят) грн 47 коп. Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 2482 (дві тисячі чотириста вісімдесят дві) грн 70 коп. судового збору в обох судових інстанціях. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст судового рішення складений 05 лютого 2024 року.