Постанова Київський апеляційний суд № 759/11889/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 лютого 2024 року м. Київ Унікальний номер справи № 759/11889/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4204/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних збитків,- в с т а н о в и в : У червні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просив: стягнути з ОСОБА_1 на його користь 176 657,34 грн. інфляційних збитків та 25 315,07 грн. у вигляді 3% річних за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання, а всього 201 972,41 грн.; стягнути з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору (а.с. 1-4). Свої вимоги мотивував тим, що між позивачем та ОСОБА_1 проходили перемовини щодо купівлі об`єкту нерухомості, а саме: будівлі спец складу літера «Е» за адресою: АДРЕСА_1 . Під час перемовин стосовно купівлі-продажу вказаного об`єкту, 23 листопада 2020 року позивач передав відповідачу 500 000,00 грн. в якості застави за вчинення в майбутньому угоди купівлі-продажу. Про отримання коштів у сумі 500 000,00 грн. свідчить письмова розписка ОСОБА_1 , в якій зазначено факт отримання коштів останнім від ОСОБА_2 , підставу отримання коштів, строк, до якого продавець має здійснити продаж об`єкту нерухомості, та підстави повернення коштів. Тобто, фактично між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір про наміри. У розписці зазначено, що відповідач гарантує повернення застави в повному обсязі в разі виявлення порушень в документах, які унеможливлюють оформлення договору купівлі-продажу. Вказував, що під час розгляду правовстановлюючих документів на будівлю спец складу літера «Е» за адресою: АДРЕСА_1 , та документів, на підставі яких здійснюється користування земельною ділянкою, на якій знаходиться вказаний об`єкт, було встановлено відсутність документів щодо присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру. У зв`язку з викладеним, позивачем 11 серпня 2021 було направлено вимогу на адресу відповідача про повернення розміру застави. Вважає, що кінцевим строком повернення відповідачем суми в розмірі 500 000,0 грн. є 20 серпня 2021 року, але відповідач жодним чином не відреагував на направлену позивачем вимогу, сплата на розрахунковий рахунок позивача не надійшла. Зазначав, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та стягнуто на користь позивача 500 000,00 грн., які були передані в якості завдатку. В подальшому, під час здійснення примусового виконання вказаного рішення, грошові кошти у сумі 500 000,00 грн. надійшли на розрахунковий рахунок позивача 28 квітня 2023 року та відповідно виконавче провадження було закінчено згідно постанови приватного виконавця від 28 квітня 2023 року № 71657398. Вважає, що відповідач зобов`язаний відшкодувати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачені законодавством штрафні санкції у сумі 201 972,41 грн. з яких : 176 657,34 грн. - інфляційні збитки та 25 315,07 грн. - 3% річних за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання за період з 21 серпня 2021 року по 28 квітня 2023 року (а.с. 1-4). 19 липня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_1 , в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи відзив зазначав, що умовами розписки встановлено факт, що у разі відмови від купівлі проектних документів, кошти залишаються у продавця, тобто у ОСОБА_1 . Звертав увагу, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року у справі № 759/28049/21 встановлено, що ОСОБА_2 було відмовлено у наданні кредиту ПАТ «МТБ Банк», АТ «Рада Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль». У відповідях на звернення щодо надання кредитних коштів, банківські установи чітко зазначили про відсутність присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру. Проте, вказував, що даний факт не відповідає дійсності, оскільки земельна ділянка, яка була предметом застави коштів для подальшої купівлі, була продана на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2021 року, серії та номер 555, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Радченко О.В., та всі належні документи, а саме кадастровий номер на об`єкт нерухомості, був оформлений належним чином відповідно до чинного законодавства. Вказував, що ним повністю виконано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року у справі № 759/28049/21 та кошти у розмірі 500 000,00 грн. повернуто позивачу. Посилався на ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до змісту якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Вважав, що у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк виконання вимоги почав свій перебіг з 20 серпня 2021року, а на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України закінчився 20 лютого 2022 року. Крім того, посилався на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (а.с. 25-27). Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних збитків - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних у розмірі 25 315,07 грн. та інфляційні збитки у розмірі 176 657,34 грн., а всього 201 972,41 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 020,00 грн. (а.с. 39-40). Не погодившись з рішенням районного суду, 01 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нестеренко Г.А. звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 47-51). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що оскаржуване рішення є таким, що суперечить фактичним обставинам справи, яким надана неналежна юридична оцінка з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Звертала увагу, що умовами розписки встановлено, що у разі відмови від купівлі проектних документів, кошти залишаються у продавця. При цьому, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року у справі № 759/28049/21 встановлено, що ОСОБА_2 було відмовлено у наданні кредиту ПАТ «МТБ Банк», АТ «Рада Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль». У відповідях на звернення щодо надання кредитних коштів, банківські установи чітко зазначили про відсутність присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру. Проте, даний факт не відповідає дійсності, оскільки земельна ділянка, яка була предметом застави коштів для подальшої купівлі, була продана на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2021 року, серії та номер 555, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Радченко О.В. та всі належні документи, а саме кадастровий номер на об`єкт нерухомості, був оформлений належним чином відповідно до чинного законодавства. Тобто, позивач, відмовляючись продовжити попередні домовленості у купівлі об`єкту нерухомості, повністю усвідомлював наслідки такої відмови. Крім того, відмова банківських установ у наданні кредиту ОСОБА_4 жодним чином не впливає на зміст самої розписки. Вказувала, що судом не взято до уваги, що Святошинським районним судом м. Києва при ухваленні рішення від 13 березня 2023 року порушено допустимі строки розгляду справи по суті, що призвело до затягування винесення рішення, що вплинуло на період нарахування позивачем 3 % річних та індексу інфляції, що, в свою чергу, порушує права відповідача на надмірне нарахування йому штрафних санкцій. Крім того, зазначала, що відповідачем виконано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року у справі № 759/28049/21 та кошти у розмірі 500 000,00 грн. було повернуто позивачу. Посилалась на ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до змісту якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Вважала, що строк виконання вимоги почав свій перебіг відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України 20 серпня 2021 року, а на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України закінчився 20 лютого 2022 року. Проте, судом першої інстанції було проігноровано зміст і практику застосування ч. 6 ст. 232 ГК України. Також посилалась на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Крім того, звертала увагу, що суд першої інстанції при винесенні оскарженого рішення посилався на те, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, з факту завдання шкоди особі. Проте, позивачем доказів стосовно нанесення йому шкоди з боку відповідача не надано (а.с. 47-51). Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно ч. 2 п. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу розпискою, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми. Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора. Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України). Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання. Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року по справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки по заставі від 23 листопада 2020 року ОСОБА_1 прийняв суму у розмірі 500 000,00 грн. від ОСОБА_2 у вигляді застави на покупку об`єкта нерухомого майна. Номер запису про право володіння № 37490471, приміщення спец складу літера «Е», за адресою: АДРЕСА_1 . Гарантував продаж приміщення ОСОБА_5 до 30 грудня 2020 року. Гарантував повернення застави у повному обсязі у разі виявлення порушень у документах, які унеможливлять оформлення договору купівлі-продажу: судові арешти та обтяження. У разі відмови від купівлі проектних документів, кошти залишаються у продавця (а.с. 6-7). Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року у справі № 759/28049/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 500 000,00 грн., які були передані в якості застави (завдатку) та стягнуто сплачений судовий збір у розмірі 5 000,00 грн. (а.с. 8-12). З рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 рокувбачається, що позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначав, що 11 серпня 2021 року ним було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення відповідачем коштів у розмірі 500 000,00 грн. зі строком повернення до 20 серпня 2021 року, проте вказані кошти повернуті відповідачем не були. Згідно зі ст. 530 ЦПК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Таким чином, враховуючи, що останнім днем повернення коштів у розмірі 500 000,00 грн. було 20 серпня 2021 року, то початком періоду нарахування інфляційних збитків та 3 % річних є 21 серпня 2021 року. Факт надіслання позивачем і отримання відповідачем вимоги повернення коштів у строк до 20 серпня 2021 року та початок перебігу строку нарахування з 21 серпня 2021 року відповідач не заперечував у поданому ним до районного суду відзиві на позовну заяву (а.с. 26). Крім того, постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандолою О.О. від 28 квітня 2023 року закінчено виконавче провадження. Зі змісту постанови про закінчення виконавчого провадження вбачається, що вимоги виконавчого документа виконано у повному обсязі. Заборгованість за виконавчим документом стягнуто та перераховано на реквізити стягувача, основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження стягнуто в повному обсязі та перераховано на відповідні реквізити (а.с. 13-14). Таким чином, враховуючи, що 28 квітня 2024 року відповідачем було перераховано позивачу кошти у розмірі 500 000,00 грн., то періодом нарахування інфляційних збитків та 3% річних є період з 21 серпня 2021 року по 28 квітня 2023 року. В позовній заяві позивач навів розрахунок інфляційних збитків та 3% річних, які обчислені за період із 21 серпня 2021 року по 28 квітня 2023 року. Відповідно до розрахунків інфляційні збитки складають - 176 657,34 грн.; 3% річних - 25 315,07 грн. (а.с. 3-4). Відповідачем не надано доказів на спростування вказаного розрахунку. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 25 315,07 грн. та інфляційні збитки у розмірі 176 657,34 грн., а всього 201 972,41 грн. Посилання апелянта на недотримання судом першої інстанції вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до змісту якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, колегія суддів відхиляє, оскільки вказана норма не розповсюджується на дані цивільно-правові відносини. Крім того, в силу положень ст. 4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України, а тому не підлягає застосуванню судом у даній цивільній справі. Також, суд відхиляє посилання апелянта на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки дана норма поширюється виключно на кредитні правовідносини. В апеляційній скарзі апелянт вказував також, що умовами розписки встановлено факт, що у разі відмови від купівлі проектних документів, кошти у розмірі 500 000,00 грн. залишаються у продавця. Позивач, відмовляючись продовжити попередні домовленості у купівлі об`єкту нерухомості, повністю усвідомлював наслідки такої відмови, а відмова банківських установ у наданні кредиту позивачу жодним чином не впливає на зміст самої розписки. Проте, колегія суддів критично оцінює вказані доводи апеляційної скарги, оскільки вказані обставини не є предметом розгляду даної цивільної справи, а були предметом розгляду цивільної справи № 759/28049/21. Відповідач ОСОБА_1 не повернув отримані ним грошові кошти у визначений строку їх повернення, заявлений позивачем, та вказану суму 500 000 грн. було стягнуто на підставі набравшого законної сили судового рішення. Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта, що судом першої інстанції не взято до уваги, що Святошинським районним судом м. Києва при ухваленні рішення від 13 березня 2023 року порушено допустимі строки розгляду справи по суті, що призвело до затягування винесення рішення, що вплинуло на період нарахування позивачем 3 % річних та індексу інфляції, що, в свою чергу, порушує права відповідача на надмірне нарахування йому штрафних санкцій, оскільки вказані доводи є необґрунтованими. Інші доводи апелянта цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог за їх обґрунтованістю та доведеністю. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Г.М. Кирилюк В.М. Ратнікова