Постанова 4824 № 754/9312/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2024 року місто Київ. Справа №754/9312/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1159/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді Желепи О. В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в м.Києві про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, - ВСТАНОВИВ В провадженні Деснянського районного суду м.Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним. В якій позивач також просила скасувати державну реєстрацію переходу права власності, визнати право спільної сумісної власності на спірний автомобіль. Одночасно з позовною заявою до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову, в якій представник позивача просить накласти арешт із забороною відчуження на автомобіль, який є предметом спору. Дану заяву заявник мотивує тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки відповідач ОСОБА_1 , яка набула право власності на спірний автомобіль, має можливість в подальшому відчужити спірне майно. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт (із забороною відчуження) на автомобіль «Renault Fluence», 2012 року випуску, об`єм двигуна 1598 см3, номер кузова НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 . Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 05 вересня 2023 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, такою що обмежує права ОСОБА_1 . Вказує, що ОСОБА_1 є власником авто, на який накладено арешт . Те що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були одружені, мають один до одного майнові претензії жодним чином не може стосуватись ОСОБА_1 . Відповідач придбала майно, сплатила за нього і тепер обмежена в його використані та розпорядженні ним. Вважає, що якщо це майно було спільною власністю на момент продажу, про що Відповідач 2 не знала, , то тоді Відповідач 1 має повернути Позивачу її частку шляхом компенсації її вартості. Звертає увагу, що вжиті заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту із забороною відчуження є неефективними, тому що: невжиття цих заходів забезпечення позову не може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду оскільки визнання права спільної сумісної власності Позивача та Відповідача 1 на автомобіль не дадуть змоги сторонам його розділити, оскільки автомобіль є неподільною річчю. Визнання неподільної речі, яка вже відчужена спільною сумісною власністю подружжя є однією з позовних вимог. У разі задоволення такої вимоги Відповідач 1 має сплатити компенсацію вартості половини частки Позивача, але для цього не має потреби порушувати права Відповідача 2 - позбавляти її права на володіння та користування придбаним майном. Вказує, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу керувався тільки тим, що однією із позовних вимог є визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, але не надав значення тому, яка мета такого визнання - отримати частку у спільному майні вже після розлучення. Вказує, що баланс співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу не було дотримано судом першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. 08 січня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Вказує, що предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля «Renault Fluence», а також визнання вказаного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, а метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально- правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Зазначає, що відповідач ОСОБА_1 є знайомою особою відповідача ОСОБА_6 , у відзиві на позовну заяву вона підтвердила той факт, що була обізнана про перебування ОСОБА_3 у шлюбі. ОСОБА_1 , знаючи, що автомобіль був придбаний у шлюбі та являється спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , придбала його без будь яких застережень та перевірки інформації щодо отримання згоди ОСОБА_2 на продаж цього авто, а відтак вона розуміла, які існують для неї ризики у разі визнання Договору купівлі-продажу автомобіля недійсним. Вказує, що на недійсність договору вказує також його ціна, яка в договорі купівлі-продажу автомобілю вказана відповідачами в розмірі 25 000, 00 гри. в той час коли автомобіль такої марки та комплектації згідно ринкової вартості в середньому вартує не менше 200 000,00 грн, докази чого наявні в матеріалах справи. В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Відповідачі або їхні представники в судове засідання не з`явились, повідомлялись про дату час та місце судового засідання належним чином. Представник відповідача повідомлена про дату судового засідання на електронну пошту зазначену нею в апеляційній скарзі, що підтверджено звітом про отримання судової повістки. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача , перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції встановивши, що предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля «Renault Fluence», 2012 року випуску, а також визнання вказаного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, дійшов до висновку, що наявний спір щодо правомірності переходу права власності на вказане майно від відповідача ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_1 . А тому суд прийшов до висновку про доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний автомобіль, оскільки викладені обставини в позові та доводи заяви про забезпечення позову дають підстави стверджувати, що невжиття вказаних вище заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний спосіб захисту. Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, якими, зокрема, є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Подані позивачкою та досліджені письмові докази свідчать про те, що відповідачем ОСОБА_3 за оспорюваним договором одноосібно реалізовані правомочності власника майна, через що право власності на спірний транспортний належить відповідчу ОСОБА_1 , правомірність набуття якого заперечуються позивачкою, вважаючи вибуття такого майна зі спільної сумісної власності подружжя незаконним. Враховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги заяви ОСОБА_2 , а саменакладення арешту на автомобіль «Renault Fluence», 2012 року випуску, об`єм двигуна 1598 см3, номер кузова НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки безпосередньо пов`язані з суб`єктивними правами позивача на предмет спору. Тому вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на спірний транспортний засіб є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернулась позивач. Тоді як доводи апеляційної скарги про те, що не вжиття заходів забезпечення позову не може утруднити виконання рішення суду, оскільки визнання права сумісної власності не дадуть змоги сторонам його розділити, не спростовує висновки суду першої інстанції, оскільки поділ майна подружжя не є предметом спору, а не накладення такого забезпечення провокує настання ризиків вибуття спірного автомобіля з володіння відповідачки, що ускладнить розгляд справи та ефективний захист прав позивача у випадку задоволення позову. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами є цілком обґрунтовані. Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21). Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому в силу ст. 375 ЦПК України залишається без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська