Постанова Київський апеляційний суд № 363/4642/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2024 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 363/4642/23 номер провадження: 22-ц/824/1085/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Мазурок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ларіонової Олени Олександрівни на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 серпня 2023 року у складі судді Котлярової І.Ю., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлова Наталія Володимирівна, про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлова Н.В., у якому просила визнати протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3221886000:03:165:4048, за ОСОБА_1 , індексний номер: 68625887 від 27 липня 2023 року 12:45:42, яке прийнято приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловою Н.В. Разом із позовною заявою представник ОСОБА_2 - адвокат Большаков Д.К. подав заяву про забезпечення вказаного вище позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3221886000:03:165:4048, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 638085732218, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Заява про забезпечення позову мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером: 3221886000:03:165:4048, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І.О. від 01 грудня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3664, який використовується нею як місце постійного її проживання. Однак з інформаційної довідки № 343392221 від 18 серпня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачці стало відомо, що власником належного їй будинку є ОСОБА_1 . Підставою внесення відомостей про речове право № 51147376 стало рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Козлової Н.В., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68625887 від 27.07.2023 12:45:42. Документи подані для державної реєстрації: Іпотечний договір, серія та номер: 1179, виданий 25 червня 2019 року, видавник: Косенко М.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Вважаючи вказане рішення приватного нотаріуса протиправним, позивачка подала до суду позовну заяву про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса. Вказував, що 27 липня 2023 року приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області Козлова Н.В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68625887 від 27 липня 2023 року, на підставі якого відбувся перехід права власності на спірний житловий будинок до ОСОБА_1 , який вже 01 серпня 2023 року передав його в іпотеку відповідно до іпотечного договору № 966, виданого 01 серпня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О. Тому зважаючи на предмет позовних вимог, та приймаючи до уваги, що відчуження житлового будинку або передача його в іпотеку може значно ускладнити розгляд справи, істотно ускладнити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, представник позивачки вважав, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду. З урахуванням наведеного, представник позивачки просив накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3221886000:03:165:4048, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 638085732218, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 серпня 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов шляхом накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3221886000:03:165:4048, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 638085732218, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Ларіонова О.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, посилаючись на її незаконність та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинами справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції мав брати до уваги інтереси не тільки позивачки, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, не надано доказів порушення державним реєстратором норм чинного законодавства при винесені оспорюваного рішення, не надано доказів незаконності звернення стягнення на нерухоме майно, не надано доказів того, що вказаний будинок, дійсно, є місцем її постійного проживання. Навпаки, надані позивачкою докази спростовують її ж твердження, а саме, з договору іпотеки, дійсність якого позивачка не заперечує, вбачається, що фактичним місцем її проживання підтверджене довідкою від 06 лютого 2018 року № 1110 про взяття на облік ВПО: АДРЕСА_3 . Це ж саме місце фактичного проживання зазначено позивачкою і в договорі, який укладений нею з адвокатом 26 серпня 2023 року. Також звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано, що підстави заявленого позову не гуртуються на нормах чинного законодавства, оскільки чинним законодавством не передбачено отримання згоди боржника на відчуження предмету іпотеки, так само, як і не передбачено отримання згоди заміни кредитора в зобов`язанні. Стверджує, що позивачкою не надано доказів існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Вказує, що судом не враховано, що позивачка не оскаржує ані договір, ані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав іпотекодержателя та не заперечувала законний характер цього договору. Відтак вважає, що вжиті судом першої інстанції обмеження стосуються також і права іншої особи, жодних вимог до якого позивачка не пред`явила. Зазначає, що висновок суду про відсутність підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення є лише припущенням, яке не підтверджується доказами. Зазначає, що ОСОБА_2 не має на території України іншого майна, достатнього для відшкодування можливих збитків відповідача, і судом першої інстанції не перевірено стан позивачки щодо забезпечення відшкодування збитків відповідачу, які можуть бути спричинені забезпеченням позову у випадку відмови в позові. При цьому, сама позивачка не стверджує, що має достатнє майно або кошти, за рахунок яких може забезпечити відшкодування можливої шкоди, завданої відповідачу. Також звертає увагу, що позивачка вказує своїм місцем фактичного проживання адресу: АДРЕСА_2 , але при цьому не надала доказів, що ця адреса є її зареєстрованим в установленому законом порядку місцем проживання (перебування). Отже вважає, що накладений судом першої інстанції арешт на майно перешкоджає власнику у будь-якому розпорядженні майном, а не лише його відчуження. Відповідач не може передати будинок в користування іншим особам, в тому числі, на умовах оренди, що вже завдає йому збитків. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направлено. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує спір щодо визнання протиправним та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за відповідачем права власності на спірний житловий будинок і в даному випадку незабезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду. Суд також дійшов висновку, що обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки вказане майно фактично зберігається в користуванні власників, а обмежується лише можливість розпорядитися ним і матеріали справи не містять дані про можливе заподіяння збитків при застосуванні заходів забезпечення позову. Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Так, частинами 1,2 ст.149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пунктах 1, 2, 4, яких передбачено, що позов може забезпечуватись накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. За змістом ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Заходи забезпечення позову не можуть стосуватись інших можливих подальших наслідків, які можуть виникнути внаслідок задоволення позовних вимог, зокрема, і потенційної можливості виникнення інших спорів за участю сторін даного спору, тощо. Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлова Н.В., у якому просила визнати протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3221886000:03:165:4048, за ОСОБА_1 , індексний номер: 68625887 від 27 липня 2023 року 12:45:42, яке прийнято приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловою Н.В. Таким чином між сторонами виник спір про визнання протиправним та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за відповідачем права власності на спірний житловий будинок. Отже, потенційно можливе рішення суду про задоволення позову у даній справі буде фактично виконане із набранням рішенням законної сили, оскільки після набрання ним законної сили втратять свою чинність оспорюваний запис та рішення приватного нотаріуса, що оскаржуються. Заходи забезпечення, про вжиття яких просила позивачка, не стосуються майбутнього рішення суду про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за відповідачем права власності на спірний житловий будинок, а також не впливають на можливість його виконання. Аналогічного висновку у подібних правовідносинах предметом яких було забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна дійшов Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2021 року у справі №465/5608/20 (провадження №61-11703св21). Подібні за змістом висновки щодо неспівмірності та неефективності забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справах щодо вимог про скасування запису у державних реєстрах містяться у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 161/16230/21 (провадження № 61-246с в22), у справі № 263/4484/18 (провадження № 61-40585св18), від 21 липня 2021 року, у справі № 295/10464/20 (провадження № 61-7417св21) та інших. Крім того, Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 (провадження № 61-21685св19), де предметом позову було визнання протиправним та скасування рішення, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та скасування запису про право власності, дійшов висновку, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Натомість заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном. Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову. Колегія суддів суду апеляційної інстанції враховує, що арешт майна є правовим механізмом, який використовується для забезпечення інтересів держави або третіх осіб, наприклад, кредиторів або жертв злочину. Метою арешту є перешкодити власнику розпорядитися майном або передати його іншій особі, оскільки це може завдати шкоди інтересам держави або третіх осіб. З огляду на це заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що накладений судом першої інстанції арешт на майно перешкоджає відповідачу як теперішньому власнику у будь-якому розпорядженні спірним майном, а не лише забороняє його відчуження. Однак, суд першої інстанції у порушення вимог ст.264 ЦПК України наведеного вище не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що незабезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, і що обраний позивачкою вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача та, відповідно, безпідставно задовольнив заяву представника позивачки про забезпечення позову. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення заяви, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Большакова Д.К. про забезпечення позову з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ларіонової Олени Олександрівни, задовольнити. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Большакова Дениса Костянтиновича про забезпечення позову - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: