Постанова 4824 № 761/30573/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/30573/2020 Головуючий у І інстанції - Фролова І.В. апеляційне провадження №22-ц/824/6883/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Линок В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Органу місцевого самоврядування Київської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, скасування реєстрації земельної ділянки, відновлення інтересів позивача, встановив: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 . Органу місцевого самоврядування Київської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, скасування реєстрації земельної ділянки, відновлення інтересів позивача. 16 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав до Шевченківського районного суду м. Києва заяву про забезпечення вищезазначеного позову, мотивуючи її тим, що підставою для відведення ділянки №8000000000:88:009:0009 було право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно (будинок 2К ). Наразі скасованим є рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 липня 2014 року у справі №2-4506/14, яким визнано право власності на будинок 2К . З моменту скасування рішення від 14 липня 2014 року перестала існувати підстава для відведення земельної ділянки №8000000000:88:009:0009. Необхідність забезпечення позову викликана тим фактом, що ОСОБА_2 , ігноруючи вищезазначені факти скасування рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 липня 2014 року у справі №2-4506/14 та підстави для права власності на ділянку №8000000000:88:009:0009, спромігся зняти арешт ділянки, про що свідчить ухвала від 04 липня 2019 року у справі №761/25475/19. Позивач, ОСОБА_1 , з жовтня 1991 року проживає у приватному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яким володіє на підставі договору міни від 18 жовтня 1991 року виданого 1-ю Київською Державною нотаріальною конторою за №7Н-24174 та на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буряк О.А. за №292, зареєстрованому в Київському міському БТІ в книгу д67-72 за номером 13090 від 04 березня 2003 року. Станом на 06 вересня 2019 року співвласником будинку АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 , якій належить 59/100 часток, що підтверджується Інформаційною довідкою ПБ-2019№1510 КП КМР «Київське міське БТІ». 14 серпня 2020 року представником позивача було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо ділянки №8000000000:88:009:0009, з якої вбачається, що ділянка площею 0,0718 га була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 реєстратором КМДА Канівець Л.М. 27 вересня 2016 року за власником ОСОБА_2 згідно рішення Київської міської ради №622/622 від 12 липня 2016 року, а 04 листопада 2016 року Київською місцевою прокуратурою №10 накладено арешт за ухвалою Шевченківського райсуду Києва у справі №761/36302/16-к від 21 жовтня 2016 року. З ухвали у справі №761/36302/16-к від 21 жовтня 2016 року, вбачаються підстави арешту земельної ділянки 8000000000:88:009:0009 площею 0,0718 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1043442480000), накладеного в межах кримінального провадження №42016101100000307 від 22 вересня 2016 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (Шахрайство). Позивач вважає, що занедбана та напівзруйнована недобудова, яка межує з його будинком за адресою АДРЕСА_2 була представлена, як окрема одиниця нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , що в подальшому стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради №622/622 від 12 липня 2016 року про відведення ділянки №8000000000:88:009:0009 площею 0,0718 га для експлуатації будівлі яка не існує і ніколи не існувала. 10 грудня 2019 року постановою Київського апеляційного суду у справі №760/13374/14-ц, апеляційне провадження №22-ц/824/14605/2019 було скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року у справі №2-4506/14, ухвалено по справі нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 відмовлено. 10 грудня 2019 року було скасовано рішення у справі №2-4506/14, винесене із порушенням виключної підсудності, щодо нерухомого майна, розташованого в Шевченківському районі Києва. Наразі занедбана та напівзруйнована недобудова перестала бути окремим будинком для експлуатації якого було виділено ділянку 8000000000:88:009:0009 площею 0,0718 га рішенням 622/622, що наразі оскаржується. Ухвалою від 04 липня 2019 року було скасовано арешт земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009, площею 0,0718 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1043442480000), що належить ОСОБА_2 , накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року у кримінальному провадженні №42016101100000307 від 22 вересня 2016 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Викладені вище обставини на думку позивача свідчать про хибність рішення Київської міської ради №622/622 від 12 липня 2016 року про незаконність відведення ділянки №8000000000:88:009:0009 площею 0,0718 га для експлуатації будівлі, яка не існує і ніколи не існувала, а також про високу вірогідність, що ділянка буде відчужена найближчим часом, а справа про шахрайство залишиться нерозслідуваною. Відведення та реєстрацію ділянки за адресою АДРЕСА_2 не було погоджене із позивачем, котрий є власником 41/100 частин будинку. ОСОБА_3 звернулася до Солом`янського райсуду Києва з немайновим позовом про розірвання договору, в подальшому висунула вимоги, щодо нерухомого майна (виключна підсудність Шевченківського райсуду Києва), внаслідок чого недобудову було тимчасово визнано окремим будинком. До участі у судових справах №2-4506/14 (№760/13374/14-ц); №761/25475/19; №761/36302/16-к ОСОБА_1 не було залучено до розгляду, як співвласника 41/100 частин будинку (59/100 належить ОСОБА_3 ). Вказує, що невжиття заходів, спрямованих на зупинення розпорядження ділянкою №8000000000:88:009:0009 площею 0,0718 га, може істотно ускладнити виконання рішення суду або затримати судовий розгляд та ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача. Просив забезпечити позов шляхом заборони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вчиняти дії, що стосуються зміни власника, відчуження, розпорядження, щодо земельної ділянки №8000000000:88:009:0009 та іншого нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , а також накласти арешт на земельну ділянку №8000000000:88:009:0009 та інше нерухоме майна за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що матеріали справи №760/13374/14, які знаходяться в даній справі містять докази того, що ОСОБА_2 є близьким родичем ОСОБА_3 , яка отримала право власності на неіснуючий будинок по АДРЕСА_2 , в протизаконний спосіб - через неправосудне рішення у справі №760/13374/14. Отримавши рішення суду від 14 липня 2014 року ОСОБА_3 невдовзі продала будинок своєму родичу, ОСОБА_2 , що підтверджується договором від 30 жовтня 2014 року. В подальшому, ОСОБА_2 оформив на себе земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:88:009:0009, ігноруючи оскарження прокурором рішення від 14 липня 2014 року у справі №760/13374/14 та кримінальне провадження №42016101100000307 від 22 вересня 2016 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (Шахрайство). ОСОБА_2 не вступав у справу №760/13374/14 до 06 грудня 2019 року. Викладені обставини підтверджують, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 раніше ухилялися від участі у судових провадженнях, користувалися недоліками процесу, користувалися відсутністю арешту у справі №760/13374/14, що в подальшому може призвести до переоформлення ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009 на «добросовісного набувача» та ускладнення виконання рішення суду першої інстанції, щодо визнання недійсним рішення Київської міськради №622/622, щодо відведення вказаної ділянки. Викладені обставини підтверджують факт того, що незважаючи на рішення Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у справі №760/13374/14, ОСОБА_2 залишається власником будинку по АДРЕСА_2 , котрий існує де-юре, але ніколи не існував де-факто. Більше того, ОСОБА_2 продовжує володіти ділянкою з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009 та заперечує будь-які позовні вимоги, щодо недійсності підстав для її відведення. Просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі. На апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у м. Києві подало відзив, в якому зазначило, що оскільки технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 відповідала вимогам чинного законодавства, а в межах спірної земельної ділянки були відсутні інші зареєстровані в Державному земельному кадастрі та оформлені у власність земельні ділянки, Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, 14 вересня 2015 року було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009, площею 0,0718 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно відомостей, отриманих від органу державної реєстрації прав, в порядку інформаційного обміну, до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві надійшли відомості про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009 на праві приватної власності за ОСОБА_2 від 27 вересня 2016 року, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав - 16695582. Зазначена реєстраційна дія була проведена органом державної реєстрації прав - Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації. Зауважує, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009 уже накладено арешт на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києві від 21 жовтня 2016 року по справі №761/36302/16-к. 15 червня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли пояснення ОСОБА_2 щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 , де він зазначив, що посилання позивача на надумані кримінальні справи, на підставі яких був накладений арешт на земельну ділянку відповідача, є необґрунтованим, надуманим та необ`єктивним. Зазначає, що за надуманими кримінальними справами №761/25475/19 та №761/22482/19 від 26 червня 2019 року, які були порушені за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України, на земельну ділянку та будинок відповідача осінню 2016 року був накладений арешт. Однак влітку 2019 року ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року у справі №761/25475/19 та від 26 червня 2019 року у справі №761/22482/19, арешт з нерухомості відповідача був знятий у зв`язку з закінченням строків проведення досудового розслідування. Крім цього, не відповідає дійсності твердження апелянта, що відповідач незаконно приватизував свою земельну ділянку на підставі рішення Київської міської ради №622/622 від 12 липня 2016 року, оскільки підставою для відведення ділянки, кадастровий номер 8000000000:88:009:0009 було право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно ( АДРЕСА_2 ), яке було ним придбано на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 30 жовтня 2014 року. Також, в апеляційній скарзі позивача відсутні визначені процесуальним законом підстави для вжиття вказаного заходу забезпечення позову. В апеляційній скарзі позивач не наводить жодного обґрунтованого та об`єктивного аргументу у підтвердження того, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами. На думку відповідача, апеляційна скарга позивача ґрунтується виключно на припущеннях, та позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які просить позивач, зможе унеможливити реальне виконання можливого рішення суду. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не обґрунтував належним чином необхідність вжиття заходу забезпечення позову, який він просив і не зазначив причини, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. З такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне. Згідно правил ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи. Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Згідно із ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на ту особу, яка заявляє відповідне клопотання. Отже, за загальним правилом, заявник зобов`язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.4 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення. Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику. Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на об`єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси. Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову. Зі змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами виник спір щодо скасування рішення Київської міської ради №622/622 від 12 липня 2016 року; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009 площею 0,0718 га., що розташована в Шевченківському районі м. Києва; зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис в державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:88:009:0009, скасувати рішення про державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, припинення прав та закриття розділу Державного реєстру прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009 як об`єкта нерухомого майна. На думку колегії суддів, існує наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому заявлені заходи забезпечення позову підлягають задоволенню частково, а саме в частині накладення арешту на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:88:009:0009, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , оскільки такі заходи забезпечення будуть співмірними із заявленими позовними вимогами, тоді як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Решта вимог заяви про забезпечення позову, а саме накладення арешту на інше нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 задоволенню не підлягають, оскільки не є предметом розгляду та не є співмірними із заявленими позовними вимогами. Саме по собі накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:009:0009 забороняє відповідним органам вчиняти дії направлені на зміну власника спірного майна чи його відчуження, а тому заява про забезпечення позову в цій частині також не підлягає задоволенню. Таким чином, оскільки суд першої інстанції зазначених обставин належним чином не перевірив і не врахував, що невжиття заходів забезпечення позову, може істотно утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся та, що накладення арешту на спірне майно не порушить прав відповідача, так як носить тимчасовий характер і є співмірним із заявленими позовними вимогами, то оскаржувана ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню із прийняттям постанови про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року скасувати і заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Накласти арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:88:009:0009, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . В решті заяву про забезпечення позову залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 08 липня 2021 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба