Постанова 4855 № 640/26345/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/26345/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Аліменка В.О. та Оксененка О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо необхідності проведення з ОСОБА_1 своєчасного, повного та фактичного розрахунку при звільненні з військової служби; - стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 596939,38 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління СБУ в Черкаській області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного, повного та фактичного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме 29.12.2018. Стягнуто з Управління СБУ в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30.12.2018 по 13.08.2021 в сумі 61230,04 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, з огляду на визначені законодавством строки для ініціювання спору щодо виплачених сум при звільненні. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що відповідачем порушено строки повного розрахунку з ним при звільненні, а відтак наявні підстави для застосування положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядались в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу в Управлінні СБУ в Черкаській області з 29.02.2016 до 29.12.2018, що підтверджується копією довідки (без номеру та дати) Управління СБУ в Черкаській області (а.с.19). Відповідно до довідки Управління СБУ в Черкаській області від 20.05.2020 №21/409 грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена позивачу в сумі 27404,67 грн 29.01.2019, а одноразова допомога при звільненні в сумі 18709,78 грн виплачена 25.02.2019 (а.с.20). У зв`язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, позивач в липні 2020 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління СБУ в Черкаській області, в якому просив зобов`язати Управління СБУ в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2021 у справі № 640/15279/20 позов ОСОБА_1 до Управління СБУ в Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління СБУ в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.12.2018. Зобов`язано Управління СБУ в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.12.2018. На виконання вказаного судового рішення 13.08.2021 позивачу були перераховані грошові кошти в сумі 17527,96 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (а.с.21). Вважаючи, що відповідач протиправно не провів повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача тощо, розмір компенсації має становити 61230,04 грн. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України. Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що положеннями ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення, а в порушення вимог статті 116 КЗпП України 13.08.2021, тому позивач посилається на наявність підстав для застосування положень ст.117 КЗпП України та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів звертає увагу, що спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців не регулює питань, пов`язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Натомість, при вирішення спорів цієї категорії, слід застосовувати положення загального трудового законодавства. Аналогічний висновок щодо застосування норм права підтриманий Верховним Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №640/10582/21. Також колегія суддів відхиляє твердження скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки в даному випадку підлягає застосуванню спеціальний строк, встановлений ст.233 КЗпП України, а саме тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, який позивачем був дотриманий, оскільки остаточний розрахунок з ним проведено 13.08.2021, а позов подано до суду 13.09.2021 (а.с.24), тобто в межах встановленого строку. Разом з тим, в силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби наказом Голови СБ України від 05.10.2018 №1288-ОС та наказом Управління СБУ в Черкаській області від 14.12.2018 і виключено зі списків 29.12.2018 (а.с.19) та розрахунки з ним проведені: 29.01.2019 - компенсація за неотримане речове майно в сумі 27404,67 грн; 25.02.2019 - грошова допомога при звільненні в сумі 18709,78 грн (а.с.20). В той же час, із позовом про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки позивач звернувся у 2020 році та ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.07.2020 було відкрито провадження у справі № 640/15279/20 і рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.07.2021 відповідний позов було задоволено та зобов`язано Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.12.2018. Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших півтора року позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.117 КЗпП України і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі вищенаведеного, з огляду на те, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та тлумачення закону призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови складено 01 лютого 2024 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді В.О.Аліменко О.М.Оксененко