Ухвала КЦС ВС № 357/2259/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2024 року м. Київ справа № 357/2259/23 провадження № 61-16971ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» (далі - ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позов мотивований тим, що він з 02 січня 2003 року займав посаду начальника зміни електроцеха в ПрАТ ««Білоцерківська Теплоелектроцентраль». Позивач зазначав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав травму і як результат перебував 4 місяці на лікарняному. 23 травня 2019 року, отримавши ІІІ групу інвалідності, вийшов на роботу, пересуваючись на милицях. Розпорядженням начальника електроцеху № 69 від 31 травня 2019 року його на період відновлювальної реабілітації було переведено у резерв для роботи за графіком денного персоналу. 11 червня 2019 року начальник електроцеху та його заступник під примусом, шляхом обману, змусили його написати заяву про переведення на посаду техніка-електрика 1 категорії з 12 червня 2019 року, мотивуючи це тим, що позивач буде тимчасово перебувати на цій посаді на період реабілітації до 01 червня 2020 року. Вийшовши з відпустки, він повідомив керівництво, що відновив здоров`я та готовий працювати на раніше займаній посаді начальника зміни електроцеха, на що отримав відмову. Відмова була мотивована тим, що він зможе вийти на раніше займану посаду після того, як буде знята група інвалідності. 10 грудня 2019 року йому зателефонували з відділу кадрів і там йому надали повідомлення про його звільнення з 12 лютого 2020 року із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Йому було запропоновано перевестися на посаду електромонтера з обслуговування електроустаткування електростанцій 4 групи електроцеха із 12 лютого 2020 року. 23 січня 2020 року він отримав аналогічне повідомлення. Вважав, що посада електромонтера була запропонована йому з метою його звільнення позивача з ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль», оскільки враховуючи його стан здоров`я, він не зміг би виконувати посадові обов`язки, передбачені запропонованою посадою. 11 лютого 2020 року він написав заяву про відпустку. Під кінець робочого дня отримав повідомлення про відпустку з 12 лютого 2020 року на 16 календарних днів. 28 лютого 2020 року йому було вручено копію наказу від 26 лютого 2020 року № 89-к «Про припинення трудового договору», в якому зазначено, що з 28 лютого 2020 року його було звільнено з посади техніка-електрика 1 категорії на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України - за скороченням чисельності і штату працівників. Вважав своє звільнення незаконним, оскільки первинні профспілкові організації не були повідомлені про заплановане скорочення чисельності або штату працівників; відсутній наказ про скорочення чисельності або штату працівників; в наданих йому попередженнях про звільнення дата звільнення вказана 12 лютого 2020 року, реальна дата звільнення 28 лютого 2020 року, тобто він не був належним чином повідомлений про дату звільнення, що є порушенням статті 49-2 КЗпП України; наказ про звільнення № 89-к від 26 лютого 2020 року був виданий, коли позивач фактично перебував у відпустці до 28 лютого 2020 року, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України; відсутність згоди первинної профспілкової організації на звільнення працівників. Вказував, що після незаконного звільнення він постійно відчував моральні страждання через незаконне та несправедливе відношення до себе з боку відповідача. Після звільнення він втратив нормальні життєві зв`язки, втратив віру у справедливість. Такі обставини не дають йому звичним чином організувати своє життя, спілкуватися з іншими людьми та знайти гідну роботу. Моральну шкоду оцінює у розмірі 100 000,00 грн. Вважав, що з позовом до суду звернувся у встановлені законом строки, оскільки строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину, тобто до 30 квітня 2023 року. На підставі вказаного просив визнати незаконним наказ про припинення трудового договору № 89-к від 26 лютого 2020 року, поновити його на посаді техніка-електрика 1 категорії з моменту звільнення із раніше займаної посади; стягнути з ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що в ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників, у зв`язку із збитковою діяльністю підприємства, тяжким фінансовим становищем підприємства, відсутністю джерел фінансування, збільшенням дебіторської заборгованості, необхідністю оптимізації структури підприємства, що призвело до скорочення посад та вивільнення працівників. ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» належним чином виконав вимоги частини другої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, адже одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, запропонувало ОСОБА_1 всі наявні вакантні посади, які останній міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування наказу про звільнення позивача, поновлення його на роботі та задоволення інших похідних позовних вимог, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи. 25 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в указаній справі. Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано направити на адресу Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги, разом з її копіями, відповідно до кількості учасників справи, в якій зазначити: підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України; відомості про наявність електронного кабінету або існування обставин, зазначених в абзаці 3 частини шостої статті 14 ЦПК України; уточнити прохальну частину касаційної скарги щодо зазначення рішення апеляційного суду, яке оскаржується в касаційному порядку; надати докази на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та документи, що підтверджують підстави звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до закону або ж документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. 01 січня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, до яких представником заявника додано уточнену редакцію касаційної скарги, разом з її копіями, відповідно до кількості учасників справи; відомості про наявність електронного кабінету; уточнено прохальну частину касаційної скарги щодо зазначення рішення апеляційного суду, яке оскаржується в касаційному порядку; надано докази на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та документи, що підтверджують підстави звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до закону. Таким чином, недоліки касаційної скарги заявником усунені. Касаційна скарга на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року надійшла з пропуском строку на касаційне оскарження, передбаченого статтею 390 ЦПК України. У касаційній скарзі порушено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, яке мотивоване тим, що строк на касаційне провадження пропущено з поважних причин, оскільки копія постанови Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року отримано лише 20 листопада 2023 року, що підтверджується доданими до уточненої редакції касаційної скарги документами, зокрема копією конверта Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року. Відповідно до частин другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, колегія суддів вважає, що наявні підстави для поновлення цього строку, оскільки касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення заявнику такого судового рішення. У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16. Касаційна скарга мотивована тим, що статутом товариства не передбачено існування, повноваження та діяльність такого органу, як дирекція, відповідно її рішення, оформлене протоколом № 1 від 31 жовтня 2019 року, не є правомірним. Відповідачем не надано документа, яким було скорочено чисельність та штат працівників товариства, а, отже, відсутні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідачем умисно запропоновано позивачу посаду електромонтера, вимогам якої позивач, з урахуванням стану здоров`я та статусу особи з інвалідністю, не відповідає. Відповідачем було порушено строк у два місяці на повідомлення позивача про звільнення із пропозицією переведення на одну із восьми запропонованих посад, оскільки датою складання повідомлення є 11 лютого 2020 року, а звільнений був 26 лютого 2020 року. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у наведеній заявником постанові Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі. Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на наступне. Судами встановлено, що ОСОБА_1 має диплом спеціаліста за спеціальністю «Електрифікація та автоматизація сільського господарства». З 23 травня 2019 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності. З 02 червня 2022 року отримує пенсію за інвалідністю ІІ групи. Наказом № 1-к від 13 січня 1998 року прийнятий на посаду електромонтера з обслуговування електроустаткування електростанцій 4 групи. 01 листопада 2000 року наказом № 678-к звільнений у зв`язку з переводом в ЗАТ «Білоцерківська ТЕЦ» та згідно з наказом № 238-к прийнятий в електроцех електромонтером з обслуговування електроустаткування 4 групи за переведенням з ВАТ «Білоцерківська ТЕЦ». Наказом № 578-к від 28 липня 2002 року переведений на посаду електромонтера з обслуговування електроустаткування електростанції (старшим) 5 групи. Відповідно до наказу № 16-к від 4 січня 2003 року переведений на посаду начальника зміни електроцеху. Згідно з наказом № 310-к від 11 червня 2019 року переведений на посаду техніка-електрика електроцеху 1 категорії. При цьому судом установлено, що 11 червня 2019 року ОСОБА_1 написав заяву про переведення його на посаду техніка-електрика 1 категорії з 12 червня 2019 року та з 12 червня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду техніка-електрика 1 категорії на підставі наказу № 310-к від 11 червня 2019 року про переведення на іншу посаду, з урахуванням стану його здоров`я. ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» є об`єктом критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору, що підтверджується витягом з наказу Міністерства енергетики України від 07 вересня 2022 року. 26 лютого 2020 року ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» видано наказ № 89-к про припинення трудового договору, яким ОСОБА_1 (техніка-електрика 1 категорії) звільнено з займаної посади з 28 лютого 2020 року, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників. Копія відповідного наказу № 89-к від 26 лютого 2020 року вручена ОСОБА_1 28 лютого 2020 року, виплачено належні працівникові суми у зв`язку із скороченням, а саме: заробітна плата за період з 01 лютого 2020 року по 28 лютого 2020 року та вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у самому наказі, відміткою в книзі обліку руху трудових книжок і вкладок до них ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль», та визнається сторонами у справі. Крім того, судом установлено, що з протоколу засідання дирекції ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» від 31 жовтня 2019 року вбачається, що на засіданні дирекції виступив директор ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_3 (як одноосібний виконавчий орган), заслухано головного бухгалтера ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_4 , начальника планово-економічного відділу ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_5, та вирішено, що у зв`язку із збитковою діяльністю підприємства, тяжким фінансовим становищем підприємства, відсутністю джерел фінансування, збільшенням дебіторської заборгованості, необхідністю оптимізації структури підприємства, враховуючи, що з 01 липня 2019 року набрав чинності Закон України «Про ринок електричної енергії» та ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» з початку діяльності на новому ринку отримало збитки в розмірі 162 000 000,00 грн, як виробник електричної енергії, провести скорочення чисельності штату працівників у лютому 2020 року. 31 жовтня 2019 року директором ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_3 видано наказ № 123 «Про скорочення чисельності і штату працівників» у зв`язку із погіршенням фінансового стану підприємства, з метою удосконалення структури управління та оптимізації витрат на виробництво, яким було вирішено провести скорочення чисельності і штату працівників у лютому 2020 року. Начальника планово-економічного відділу ОСОБА_5 та менеджера з персоналу ОСОБА_6 зобов`язано провести аудит з метою визначення посад, які можна скоротити, провести обговорення з керівниками підрозділів питання необхідності скорочення чисельності і штату працівників, провести консультації з профспілковою організацією щодо скорочення чисельності та штату працівників. Менеджеру з персоналу ОСОБА_6 забезпечити підготовку пакету документів щодо проведення скорочення чисельності і штату працівників до 10 грудня 2019 року з дотриманням норм законодавства щодо вивільнення працівників. 01 листопада 2019 року директором ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_3, на виконання вимог частини другої статті 49-4 КЗпП України, частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», на підставі наказу директора № 123 від 31 жовтня 2019 року, підготовлено та подано повідомлення голові профспілкового комітету ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_7 про те, що на підставі рішення дирекції ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» у першій половині лютого 2020 року заплановано скорочення чисельності та штату працівників товариства. До вказаного повідомлення додано список посад, що підлягають скороченню, та економічне обґрунтування необхідності скорочення чисельності та штату працівників. Зі списку посад, що підлягали скороченню, який додано до повідомлення голові профспілкового комітету ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_7 , встановлено, що скороченню підлягало 9 посад, зокрема, одна штатна одиниця електроцеху - техніка-електрика 1 категорії. 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 , техніка-електрика 1 категорії, персонально повідомлено про майбутнє звільнення, шляхом вручення йому під розпис письмового повідомлення № 1 від 10 грудня 2019 року про заплановане вивільнення 12 лютого 2020 року на підставі наказу № 123 від 31 жовтня 2019 року, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП та пропозицію щодо переведення на іншу посаду - посаду електромонтера з обслуговування електроустаткування електростанцій 4 групи електроцеху з посадовим окладом 4 205,00 грн, згідно з нормами чинного законодавства України, від якого позивач відмовився. Повторно ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє вивільнення 12 лютого 2020 року - 24 січня 2020 року і повторно запропоновано посаду електромонтера з обслуговування електроустаткування електростанцій 4 групи електроцеху з посадовим окладом 4 205,00 грн. 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 запропоновано вісім посад, від зайняття яких останній відмовився, але підписувати повідомлення відмовився, у зв`язку з чим був складений акт, який підписаний менеджером з персоналу ОСОБА_6 , начальником електроцеху ОСОБА_8 та інженером з охорони праці - головою профспілкового комітету ОСОБА_9 Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. За статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України). Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у статтях 80, 104, 111 ЦК України, статтях 62, 66, 79, 92 ГК України. Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Суди встановили, що зі статуту ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль», затвердженого загальними зборами акціонерів ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» (протокол № 01 від 23 квітня 2020 року) вбачається, що управління товариством здійснюють: загальні збори акціонерів, наглядова рада товариства, директор товариства та ревізійна комісія товариства. Вищим органом управління є загальні збори, наглядова рада є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом, здійснює управління товариством, виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є директор товариства, який зокрема, приймає на роботу та звільняє з роботи працівників товариства, що працюють за трудовим договором, застосовує до працівників товариства заходи заохочення і накладення на них стягнення, визначає організаційну структуру товариства, затверджує штатних розпис, систему та розмір оплати праці, видає накази та розпорядженні, що є обов`язкові для трудового колективу товариства, здійснює керівництво поточною фінансово-господарською діяльністю товариства, вирішує оперативні питання діяльності товариства, а ревізійна комісію обирають для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності товариства. З протоколу засідання дирекції ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» від 31 жовтня 2019 року вбачається, що на засіданні дирекції виступив директор ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_3 (як одноосібний виконавчий орган), заслухано головного бухгалтера ОСОБА_4 , начальника планово-економічного відділу ОСОБА_5, директора ОСОБА_3 та вирішено, що у зв`язку із збитковою діяльністю підприємства, тяжким фінансовим становищем підприємства, відсутністю джерел фінансування, збільшенням дебіторської заборгованості, необхідністю оптимізації структури підприємства, враховуючи, що з 01 липня 2019 року набрав чинності Закон України «Про ринок електричної енергії» та ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» з початку діяльності на новому ринку отримало збитки в розмірі 162 000 000,00 грн, як виробник електричної енергії, провести скорочення чисельності і штату працівників у лютому 2020 року. 31 жовтня 2019 директором ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_3 видано наказ № 123 «Про скорочення чисельності і штату працівників» у зв`язку із погіршенням фінансового стану підприємства, з метою удосконалення структури управління та оптимізації витрат на виробництво, яким вирішено провести скорочення чисельності і штату працівників у лютому 2020 року. Начальника планово-економічного відділу ОСОБА_5 та менеджера з персоналу ОСОБА_6 зобов`язано провести аудит з метою визначення посад, які можна скоротити, провести обговорення з керівниками підрозділів питання необхідності скорочення чисельності і штату працівників, провести консультації з профспілковою організацією щодо скорочення чисельності та штату працівників. Менеджеру з персоналу ОСОБА_6 забезпечити підготовку пакета документів щодо проведення скорочення чисельності і штату працівників до 10 грудня 2019 року з дотриманням норм законодавства щодо вивільнення працівників. 01 листопада 2019 року директором ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_3, на виконання вимог частини другої статті 49-4 КЗпП України, частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», на підставі наказу № 123 від 31 жовтня 2019 року підготовлено та подано повідомлення голові профспілкового комітету ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_7 про те, що на підставі рішення дирекції ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» (протокол № 1 від 31 жовтня 2019 року) у першій половині лютого 2020 року заплановано скорочення чисельності та штату працівників товариства. До вказаного повідомлення додано список посад, що підлягають скороченню, та економічне обґрунтування необхідності скорочення чисельності та штату працівників. Зі списку посад, що підлягають скороченню, який додано до повідомлення голові профспілкового комітету ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» ОСОБА_9, вбачається, що скороченню підлягало 9 посад, зокрема одна штатна одиниця електроцеху - техніка-електрика 1 категорії. Під скороченням чисельності штату розуміється вивільнення у встановленому порядку працюючих чи штатних одиниць за відповідною посадою. Скорочення чисельності або штату працівників обумовлено інтересами виробництва і можливе при автоматизації виробничих процесів, зменшенні обсягу робіт. Право приймати рішення щодо скорочення чисельності або штату працівників належить роботодавцю. Частиною четвертою статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18 (провадження № 61-4367св20) вказував, що законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади. Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 24 січня 2022 року у справі № 358/404/20 (провадження № 61-15621св21). Отже, на ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» мало місце скорочення чисельності та штату працівників, в тому числі підлягала скороченню одна штатна одиниця електроцеху - техніка-електрика 1 категорії. Разом з тим, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Верховний Суд України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 зробив висновок про те, що, оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Суди встановили, що 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 , техніка-електрика 1 категорії, персонально повідомлено про майбутнє звільнення, та запропоновано переведення на посаду електромонтера з обслуговування електроустаткування електростанцій 4 групи електроцеху; 24 січня 2020 року ОСОБА_1 повторно запропоновано переведення на посаду електромонтера з обслуговування електроустаткування електростанцій 4 групи електроцеху; 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 запропоновано вісім посад, саме: інженера з охорони навколишнього середовища з посадовим окладом 6 540,00 грн; електрослюсара з ремонту і обслуговування автоматики й засобів вимірювань електростанції 4 розряду цеху теплової автоматики і вимірювань, з окладом 4 625,00 грн, зі збереженням середнього заробітку за посадою техніка-електрика 1 категорії протягом двох тижнів з дня переведення відповідно до частини першої статті 114 КЗпП України; слюсара з ремонту парогазотурбінного устаткування 4 розряду виробництва по хімічній підготовці води і палива з окладом 4 810,00 грн, зі збереженням середнього заробітку за посадою техніка-електрика 1 категорії протягом двох тижнів з дня переведення відповідно до частини 1 статті 114 КЗпП України; фрезерувальника 5 розряду ремонтної дільниці з окладом 5 070,00 грн, зі збереженням середнього заробітку протягом двох тижнів; електрослюсара з обслуговування автоматики й засобів вимірювань електростанції 4 групи цеху теплової автоматики і вимірювань; зливальника-розливальника виробництва похімічній підготовці води і палива; слюсара-сантехніка 3 розряду ремонтної дільниці; електрослюсара з ремонту і обслуговування автоматики й засобів вимірювань електростанції 3 розряду цеху теплової автоматики і вимірювань. Згоду на зайняття будь-якої із запропонованих посад позивач не надав. Наведене свідчить про те, що роботодавцем виконано обов`язок щодо працевлаштування позивача, оскільки йому були запропоновані всі інші вакантні посади, які були наявні на підприємстві із дня попередження про вивільнення позивача до дня розірвання трудового договору. У зв`язку з відмовою від переведення позивача на запропоновані роботодавцем посади, позивач був звільнений з 28 лютого 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від позовних вимог про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вона також не підлягає задоволенню. Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Як на підставу для відкриття касаційного провадження заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16. У постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16 (провадження № 61-38248св18) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача відбулося з передбаченої законодавством про працю підстави, оскільки у роботодавця дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, у зв`язку з чим у лютому 2016 року скорочено посади помічника директора і заступника директора, яку займала позивачка. Таким чином, обґрунтування, наведене заявником в касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваних судових рішеннях в цій справі висновки судів не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведеній постанові Верховного Суду. Звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Зокрема, позивач про майбутнє вивільнення попереджений за два місяці, йому наданий був перелік вакантних посад, від зайняття яких він відмовився. При цьому роботодавцем дотримані вимоги статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишенні на роботі. Доводи касаційної скарги, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною. Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити. Поновити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , строк на касаційне оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська