Постанова Дніпровський апеляційний суд № 242/1849/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1369/24 Справа № 242/1849/21 Суддя у 1-й інстанції - Хацько Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Головуючого судді Тимченко О.О., Суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 242/1849/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішенняСелидівського міського суду Донецької області від 02 листопада 2023 року (суддя Черков В.Г.),в приміщенні Селидівського міського суду Донецької області, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що з жовтня 2017 по листопад 2019 року вона та ОСОБА_2 перебували у цивільному шлюбі, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 жовтня 2020 року було визнано спільною частковою власністю набутого за час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб автомобіль марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору. Вказаний автомобіль, який є неподільним, перебуває в користування відповідача, тому вона вважає, що на її користь доцільно стягнути частину його вартості в рахунок компенсації права на її частку. Просила суд визнати за нею та ОСОБА_2 , за кожним окремо, право власності на частку транспортного засобу «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартість однієї другої частини автомобіля в сумі 80 000 грн, залишивши зазначений автомобіль у власності ОСОБА_2 , та стягнути з відповідача судові витрати по справі КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 02 листопада 2023 року позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частини за кожним право власності на автомобіль марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, в розмірі 79 048 грн 50 коп. Залишено ОСОБА_2 на праві власності автомобіль марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в доход держави у розмірі 1600 грн. Судове рішення мотивоване тим, що сторони за час спільного проживання придбали автомобіль марки «Chery», що встановлено рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 жовтня 2020 року, тому зазначений автомобіль підлягає поділу із визнанням права власності на вказаний автомобіль по частки за кожним із сторін. Спірний автомобіль є неподільною річчю, оскільки виділити в натурі будь-яку його частку неможливо, а позивач згодна на отримання компенсації за її частку та враховуючи перебування автомобіля у володінні відповідача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вартість частки автомобіля, що складає 79 048,50 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_2 посилається на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з нього компенсації вартості частки автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору та залишення за відповідачем права власності на вказаний автомобіль, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вказаних позовних вимог відмовити. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач у 2020 році вже зверталась до відповідача з вимогами про поділ спільного майна подружжя, тобто з тих самих підстав і про той самий предмет. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення грошової компенсації відмовлено, тому суд першої інстанції мав закрити провадження в частині цих позовних вимог. Вважає, що в постанові Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року чітко зазначено, що позовні вимог позивача в частині визнання за кожним окремо права власності на частку спірного майна не є тотожними, тому саме ці позовні вимоги мав розглянути суд. Також відповідач не згодний з заявленою сумою грошової компенсації у розмірі 80000 грн. за частку спірного транспортного засобу, оскільки зазначений в оскаржуваному судовому рішенні звіт про оцінку частини спірного майна не був наданий ні відповідача, ні його представнику для ознайомлення, як то передбачено частинами .2,9 статті 83 ЦПК України. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач та її представник в судове засіданні не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 05 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задоволено частково. Визнано спільною частковою власністю набуте під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб автомобіль марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судом установлено, що згідно звіту про незалежну оцінку об`єкта колісного транспортного засобу від 16.06.2020 року, ринкова вартість автомобіля Chery Е5, тип загальний легковий седан В, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , на дату оцінки складає 158 097,00 без ПДВ.Таким чином, вартість 1/2 частини вказаного автомобіля становить 79 048,50 грн. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до пункті 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. В апеляційній скарзі відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення з нього компенсації вартості частки автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору та залишення за відповідачем права власності на вказаний автомобіль. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частини за кожним права власності на автомобіль марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення в цій частині не перевіряється. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості частки автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору та залишення за відповідачем права власності на вказаний автомобільсуд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль є неподільною річчю, оскільки виділити в натурі будь-яку його частку неможливо, а позивач згодна на отримання компенсації за її частку та враховуючи перебування автомобіля у володінні відповідача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вартість частки автомобіля, що складає 79 048,50 грн. Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо з таких підстав. Статтею 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Правовідносини, в яких позивач просить припинити своє право власності у спільному майні з виплатою компенсації за своє право на частку в майні регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки. Статтею 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Виходячи з аналізу зазначеної норми у взаємозв`язку з положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 358, 361 ЦК України, суд дійшов висновку, що передбачене частиною другою статті 364 ЦК України право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки у майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов`язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду справи судом. При цьому, зазначеною нормою передбачено, що обов`язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки і не передбачається обов`язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставиться право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У постанові від 25 травня 2020 року у справі №347/955/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про виплату позивачеві вартості автомобіля, як компенсації його частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Вважав, що у ситуації, коли один із подружжя, який не користується спірним автомобілем, просить виплатити йому компенсацію вартості його частки у вказаному праві, згідно з вимогами статей 60, 61, 70, 71 СК України слід присудити відповідну компенсацію за рахунок іншого із подружжя, який цим автомобілем користується, незалежно від його згоди. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний автомобіль є неподільною річчю, оскільки виділити в натурі будь-яку його частку неможливо, позивачка згодна на отримання компенсації за її частку та перебування автомобіля у володінні відповідача, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1/2 частки вартості спірного автомобіля є правомірними. Разом з тим колегія суддів зауважує на тому, що за приписами ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України). Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. Згідно з частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Положеннями частини 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів в процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або вартість враховується при поділі (пункти 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Стягуючи з відповідача на користь позивача компенсацію вартості частки автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, суд першої інстанції послався на звіт про незалежну оцінку об`єкта колісного транспортного засобу від 16 червня 2020 року, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля маркиChery Е5, тип загальний легковий седан В, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , на дату оцінки, складає 158 097 без ПДВ. Разом з тим, матеріали цивільної справи не містять вказаного звіту про незалежну оцінку об`єкта колісного транспортного засобу від 16 червня 2020 року. Рішенням Селидівського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2020 року, яким спірний автомобіль було визнано спільною частковою власністю сторін по справі та ОСОБА_1 було відмовлено у стягненні компенсації вартості частки вказаного автомобіля, також не було визначено вартість спірного автомобіля, у вказаному рішенні відсутнє посилання на звіт про незалежну оцінку об`єкта колісного транспортного засобу від 16 червня 2020 року. Враховуючи наведене, колегія суддів, вважає, що дійсно, спірний автомобіль є неподільною річчю, оскільки виділити в натурі будь-яку його частку неможливо, тому позивач має право на стягнення компенсації вартості вказаного майна, однак позивач не довела належними та допустимими доказами вартості спірного автомобіля на час розгляду справи, тому в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації вартості частки спірного автомобіля в розмірі 79 048 грн. 50 коп. слід відмовити у зв`язку з недоведеністю розміру такого стягнення, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача, в цій частині, заслуговують на увагу. При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач у 2020 році вже зверталась до відповідача з вимогами про поділ спільного майна подружжя, тобто з тих самих підстав і про той самий предмет, тому суд першої інстанції мав закрити провадження в частині цих позовних вимог, оскільки в постанові Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, яка не оскаржена відповідачем, зазначено, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який є предметом апеляційного перегляду, та позов, провадження за якого було розглянуто раніше (справа №242/3408/20), містять різні підстави позову та обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, а саме визнання за кожним окремо право власності на частку майна, а тому не є тотожними. При цьому ухвала Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 2022 року про закриття провадження у даній справі була скасована повністю, а не в частині вирішення позовних вимог в частині визнання за кожним окремо права власності на частку спірного майна. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, встановивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частки автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, в розмірі 79 048 грн 50 коп та залишення ОСОБА_2 на праві власності автомобіль марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції в частині одної майнової позовної вимоги позивача, з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 800 грн та судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 200 грн, що в загальному розмірі становить 2 000 грн. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 02 листопада 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частки автомобіля скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частки автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, в розмірі 79 048 (сімдесят дев`ять тисяч сорок вісім) грн 50 коп та залишення ОСОБА_2 на праві власності автомобіля марки «Chery», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витраті по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.О.Тимченко Судді: Я.М.Бондар В.П.Зубакова